Сім років промайнуло з часу (травень 2007) останніх гастролей у столиці світу знаної, улюбленої, унікальної аматорської Капели бандуристів із Детройту. Це був один із виступів весняного туру у п’яти містах США. У жовтні цього ж 2007 року вона проминула Нью-Йорк, коли здійснювала другий – осінній – великий тур гастролей Північною Америкою.
Впродовж останніх шести років капела щорічно здійснювала малі гастрольні тури: два по Західній Канаді (разом 5 міст), по Східній Канаді (2 міста) та середній Америці (3 міста). Голосно заявила про себе, здійснивши два спеціальні концерти у Чикаго, зокрема, під час проведення Служби Божої у день відвідин Чикаго Патріархом Святославом (Шевчуком). За цей час видали два компакт-диски. Щорічно проводили для юнацтва школу мистецтва гри на бандурі у літньому таборі «Кобзарська Січ». А головне – поповнювали склад капели новими членами, вдосконалювали їхній професійний рівень, готували новий репертуар. Змінили формат репетицій (проб), а правління наполегливо працювало з прихильниками Капели для збору коштів. Адже капела сьогодні, як і всі 65 років перебування тут, за океаном, існує за рахунок добровільних внесків своїх приятелів, спонсорів, меценатів. Діяльність членів Капели – на добровільних, громадських засадах.

***

Давно очікувана зустріч прихильників Капели Нью-Йоркської метрополії відбулася 18 жовтня 2014 р. в Українському православному соборі св. Володимира, Нью-Йорк. Капела протягом року готувала програму концерту з присвяченням 200-річчю з дня народження Т. Г. Шевченка. В репертуарі пісні, здебільшого, на слова нашого великого Кобзаря, зокрема, виконані вперше або які рідко виконувалися. Отже, сюрприз!
Одразу ж наголошую, що ми завдячуємо цій великій мистецькій події, насамперед, парафіянину цього собору Юрієві Федоріву – головному ініціаторові ідеї, організатору, а найважливіше – спонсору цього ювілейного Шевченківського свята. Це саме пан Федорів, до слова, досвідчений співак-аматор, забезпечив із свого родинного фонду безкоштовний для глядачів концерт. Йому допомагали, як завжди, волонтери. Так, підготовку реклами концерту та дуже кропітку роботу з організації публіки (забезпечення місцями слухачів) здійснювала родина членів капели Теодора та Оксани Боднарів (Лівонія, Нью-Джерсі), а в організації прийняття – родина також членів капели Богдана та Христини Балко (Йонкерс, штат Нью-Йорк). Долучилася до втілення ідеї Стефанія Добрянська (Нью-Йорк сіті). Музикознавець Богдана Волянська представляла колектив капели під час концерту.

***

І ось собор на 600 місць вщент заповнений. Атмосфера святковості, жвавості, піднесеності. Шанувальники Капели, окрім нью-йоркчан, приїхали з Нью-Джерсі, Олбані – столиці штату Нью-Йорк, та інших його міст, а також – зі штату Коннектикут.

Від «Херувимської пісні» до «Ой, гоп, таки-так»

Чим же потішили нас народні митці у складі 33 хористів та 13 бандуристів на чолі зі своїм мистецьким керівником, диригентом Олегом Махлаєм. Концерт Капели складався з двох відділень з перервою. Як у справжньому академічному театрі.
Початок першого відділення – духовна музика: «Херувимська пісня» Д. Бортнянського, «Слава отцю» М. Дилецького, «Хваліте Господа з небес» М. Вербицького, «Боже великий, єдиний» О. Кошиця. Звучання такого багатоголосого хору саме в соборі з його прекрасною акустикою налаштувало всіх на відповідну хвилю сприйняття. Кожен позбувся буденних думок, кожен пройнявся красою духовної класики, переключився на сприйняття Прекрасного. Зворушили «Заповітом» на музику К. Стеценка, який звучить дуже рідко. У музиці цього композитора звучать і світлі ноти. Із виконуваних на слова Т. Шевченка: «На високій дуже кручі» (муз. і слова І. Кучугура-Кучеренка, обробка О. Махлая), «Думи мої, думи» (муз. О. Мінківського), «Бандуристе, орле сизий» (оранжування О. Махлая, соліст О. Зміївський), дві пісні про Максима Злізняка (муз. Кирила Стеценка). Далі – пісні на слова Т. Шевченка, музику до яких написав багаторічний художній керівник Капели, бандурист, співак, композитор Григорій Китастий. Це класика, що завжди по-новому звучить у натхненному виконанні Капели: «Грай, кобзарю!» та у фіналі – «Реве та стогне Дніпр широкий».

Виступ Української Капели бандуристів ім. Т. Шевченка, присвячений 200-річчю з дня його народження. Православний собор св. Володимира, Нью-Йорк. 18 жовтня 2014 р.	Повний склад Капели під час концерту

Хор Капели виконує «Херувимську пісню» Д. Бортнянського	Художній керівник та диригент Олег Махлай: мистецтво керувати хором

Секція басів: перший ряд – ветерани хору Юрій Юрків та Іван Топіха. Другий ряд – Василь Зміївський, Ігор Стасюк, Петро Врублевський, Адріян Квітковський	Молоді бандуристи зі стажем до 10-ти років: Йосиф Тобіяновський, Олексій Лис, Лука Лашчук	Хор та бандуристи виконують «Реве та стогне Дніпр широкий». Секція тенорів: перший ряд – Зенон Чайковський, Богдан Балко, Теодор Боднар, Мирон Тремблі; другий ряд – архідиякон Джеф Смолило, Ярема Гриців; третій ряд – Тарас Закордонський, Данило Смолило, мол., Іван Китастий, Роман Якубович, Василь Троянович

Вперше виконали «Берестечко» («Ой, чого ти почорніло, зеленеє поле?»), музику до якого написав О. Махлай, використавши знайдену нещодавно в архівах мелодію кубанських козаків. Спеціально до ювілею Шевченка підготували «Не дивуйтесь, дівчата» (муз. М. Лисенка) та «Ой, гоп, таки-так!» (муз. М. Вериковського), тексти яких взяті з поеми «Гайдамаки». Останні дві пісні – веселі, жартівливі, чим показали, що творчість Тараса Шевченка – багатожанрова.
Публіка сприймала наших бандуристів дуже гаряче: бурхливі оплески, вигуки «Браво», слухання стоячи. Ніяк не відпускали після офіційної програми. Просили ще і ще. Щасливі таким успіхом капеляни не гордували. Виконали для багатьох нову «У туркені по тім боці» (слова із поеми Т. Шевченка «Гамалія»), повторили так добре сприйняту «Бандуристе, орле сизий», та «Многая літа» - для всіх.

Секрети успіху Капели бандуристів ім. Тараса Шевченка

Але головна інтрига була в іншому. Чи не поступилися мистецьким рівнем? Таким, яким завоювали світ: Америку, Європу, Австралію, Україну під час триразових гастролей Батьківщиною. Сьогодні Капела значно поновила свій склад, то чи зуміли втримати рівень? На щастя – так! Більше того, вдосконалюються, ростуть.
Пощастило, що два роки тому повернувся до них після 4-річного «тайм-ауту» досвідчений, високопрофесійний їхній художній керівник та диригент Олег Махлай. До цієї перерви пан Олег віддав Капелі 12 років художнього керівництва, а до того ще 12 років був простим бандуристом у її складі. У цілому, віддано Капелі 26 років. Отже, він свій серед своїх. Має високу професійну музичну освіту (бакалавр з історії музики та літератури), яку вдосконалював в Італії, знаний в американському музичному світі, досконало знає історію мистецтва бандури в Україні, історію Капели, сам пише музику та здійснює обробки, формує репертуар.
Дует «Капеляни – Олег Махлай» дуже гармонійний союз, результат якого, як на мене, висока виконавська майстерність, внутрішня творча свобода кожного, обопільна, на одній і тій же хвилі, закоханість у музику, пісню. Звичайно ж, в українську пісню. Це той Маестро, який не тільки тримає камертон у руках, а має магічну здатність, стоячи на своєму диригентському майданчику, запалити хористів та бандуристів і азартом, і натхненням. А найголовніше – вкласти у виконання душу. Бо сам кожним своїм нервом, усією душею цю музику, сутність змісту пісні відчуває стократно. Лідерський характер теж служить Капелі. Як артист, музикант, диригент – від Бога. А його робота за «диригентським пультом», як правило, до «сьомого поту».
Мала можливість цього разу не тільки слухати, а й зблизька спостерігати за співом та грою артистів. Яка ж сконцентрованість бандуристів, зануреність у пісню кожного з хористів! Яке внутрішнє перетворення! Ветерани молодшали на роки. Молодші виглядали класичними козаками і зовнішньо, і внутрішньо. (А вони ж то і за мовою, і повсякденною культурою вже американці). Лише ніщо не викорінює у них генетичну любов нашої нації до пісні, до розуміння її краси та сили. Мінялися і ми, слухачі, відчуваючи часом катарсис, коли переливами сильних, чистих (як тільки вдається їм цього досягати при малій кількості спільних репетицій?) голосів, чи то раптовою, чи то переливчастою динамікою «форте» і «піано». А що може бути красивішим від багатоголосся саме чоловічого хору? Риторичне питання... Все це притаманно нашим бандуристам-шевченківцям. Хоч би скільки вони не вживали державну мову країни народження та мешкання, вони – поза асиміляцією своєї генетичної музично-пісенної культури. Ось чому так люблять наші земляки закордоння Українську Капелу ім. Тараса Шевченка.  Шанують та розуміють її іноземці.
І ще один секрет – це її вірне служіння українству, народній пісні, високій академічній музиці, оспівування героїзму нашого народу у його віковічному стремлінні до волі, вірність Шевченковому слову, яке несе Капела людям протягом усіх років своєї творчості. До слова, одна з перших та найбільш популярних платівок  «Слово Тараса» (1962).

Із досьє редакції про Капелу

Капела бандуристів ім. Тараса Шевченка веде свій родовід з 1918 року. У цьому році у Києві відомий світу бандурист Василь Ємець заснував «Кобзарський хор» у складі 8-ми бандуристів-співаків, який проіснував менше, ніж рік. У 1923 р. створена Київська капела бандуристів, до складу якого ввійшли два хористи з колективу В. Ємця. На початку 30-х років кобзарі в Україні зазнали жорстоких репресій. Але в 1935 р. із залишків Полтавської та Київської капел створили Об’єднану капелу. В 1941 році її відновлюють, присвоюють звання Т. Шевченка. Невдовзі її очолив бандурист Григорій Китастий. Капела пройшла з ним лихоліття війни і в 1944 р. опинилася в таборі остарбайтерів в Німеччині. Відтак – у таборі переселенців, а в 1949 році емігрує до Детройта, США, де вона стала одним з найбільших, найвизначніших та улюблених мистецьких колективів українців закордоння. В 1950 р. відбулося перше турне Капели в Америці, здійснено 65 концертів, зокрема, для сенаторів Конгресу у Вашингтоні.
У1958 р. Капела здійснила успішні гастролі в Європі, у 1973 р. – в Австралії, а в 1991, 1994, та 2001 рр. – в Україні. У 1992 р Капелі присвоюють звання лауреата Національної премії України ім. Т. Шевченка.
З 1950 року по сьогодні Капела здійснила 600 концертів, має в своєму репертуарі понад 500 творів для хору і бандур. Останнє десятиліття майже щорічно Капела має концерти в окремих містах Північної Америки. Обов’язково – різдвяні.
Протягом 23 років у різні періоди художнім керівником та диригентом Капели був Григорій Китастий (деякий час разом із Володимиром Божиком). А також у різні періоди: Петро Потапенко, Іван Задорожній, Євген Цюра, Володимир Колесник, Анатолій Британ, Богдан Гарявенко та протягом 14 років (з перервою) по сьогодні – Олег Махлай.
У 2014 р. у Торонто відбулася прем’єра документального фільму американського кінорежисера українського походження Ореста Сушка «Music of Survival. The Story of the Ukrainian Bandurist Chorus». В українському варіанті має називатися «Хоробра сімнадцятка».
У сьогоднішньому складі Капели – 40 хористів та 15 бандуристів. У 2018 році Капела святкуватиме своє 100-річчя.
Капела записала та випустила 20 платівок, 8 компакт-дисків. Останній – «Брати! Будемо жити!» у 2014 році. Придбати його можна тут: www.bandura.org

Олег Махлай: «Капела – це братство». Як живуть та готують свої програми її члени?

Із розповіді мистецького керівника Олега Махлая: «Часи міняють обставини та ритм життя. Детройт, в якому, здебільшого, мешкали і працювали заради хліба насущного перший, другий, третій американські склади капели після еміграції теж різко змінився, перш за все, економічно. На жаль, у гірший бік. І тільки Капела змогла міцно стоїти на своїх ногах. Оскільки має сильну Раду правління (голова – Анатолій Мурга) по-друге, матеріальну підтримку спонсорів, меценатів, прихильників, по-третє – їхня мотивація: невгасаюча любов до Пісні.
У нинішньому, 2014 року, складі капели – 40 хористів та 15 бандуристів. Всі вони живуть і працюють у різних куточках США і Канади: від Каліфорнії до Онтаріо, від Вашингтона – до Єдмунгтону. Останнім часом поміняли формат проб: протягом 2-х – 3-х місяців їх проводять окремими територіальними групами: це Східна (Філадельфія, Нью-Йорк, Коннектикут), Торонтська (вся Канада), Детройтська і Клівлендська. Раз у два-три місяці всі збираються у Клівленді (штат Огайо) – місті проживання Олега Махлая – і впродовж двох вихідних днів проводять генеральні репетиції. Правління Капели забезпечує кошти лише на дорогу та проживання в готелі. Репетиції та концерти – їхня доброчинність. І служба мистецтву та Україні.
Запитую: «Як можна витримати такий ритм, таку самопожертву?» Пан Махлай пояснює: «Капела – це братство. Це особлива єдність людей за інтересом. Вони тут не за обов’язком, а за покликом серця. Ми живемо за моделлю Запорозької Січі. Так, раз у два роки переобираємо голову правління та мистецького керівника. Так, так, мене, як і попередніх моїх колег, члени капели переобирають кожні два роки. Стільки ж триває своєрідне стажування (як тест на мистецьку професійність та дисципліну) кандидата у члени капели. Членом капели можна стати лише шляхом обрання більшістю. Це дисциплінує і мотивує навчання кандидатів. Поновлення постійне».
Запитую: «Хто з новеньких у цьому останньому складі?» – «Серед нових членів понад десять осіб перспективних членів капели: Ярема Гриців, Йосиф Тобіяновський, Боян Макаренко, Степан Шишка, Данило Смолило, Михайло Стецик, Юліан Гайда, Андрій Зварич, Адріан Квітковський, Петро Врублевський, брати Олег та Василь Зміївські та інші. Олег Зміївський, до речі, мав соло на цьому концерті у «Бандуристе, орле сизий». Молодим є у кого навчатися: бо у нашому складі хлопці віком від 18 до майже 90 років».

Якщо згадати поіменно...

Зрозуміло, що Капела тримається на ветеранах. У 2007 році в якості журналіста була запрошена до складу її делегації на церемонію отримання ордена Героя України Григорієві Китастому (посмертно) у Вашингтоні; у проведенні «Години пам’яті» на його могилі у Баунд-Бруку та у турі концертних виступів у Філадельфії та Нью-Джерсі. Тоді могла спостерігати цих ентузіастів не тільки на сцені, а й поговорити про творчі долі деяких з них – сеньйорів та початківців.
На жаль, за останніх 5-6 років відійшли у вічність: Андрій Сорока – оперний співак за фахом, який мені розповідав, як у свій час при запрошенні до Капели був вражений такою честю, настільки високими стандартами вона володіла. Він віддав їй понад чверть сторіччя. Стільки ж – світлої пам’яті Теодозій Пришляк. Іван Зінчук встиг послужити Капелі перед раннім відходом у вічність майже десять років.
Дехто вийшов уже на відпочинок за станом здоров’я: Любомир Пастушенко, Михайло Світлик, Борис Кекіш. Це те покоління, яке зростало в атмосфері загального обожнювання Української Капели , а згодом вірно їй служило до останньої можливості.
Приємно було зустріти на цьому концерті у складі перших тенорів патріарха Капели – 89-річного Мирона Тремблі   з капеланським стажем 40 років (почав співати ще у 1967-му, але була вимушена перерва). А сьогоднішніми ветеранами вже можуть вважатися ті, хто прослужив капелі від 20, 25, 30 років, і є досвідченими аматорами та професіоналами. Серед них, наприклад, у партії басів – Юрій Юрків, Богдан Прийма, серед баритонів – Ігор Кушнір, Ігор Крислатий, серед 2-х тенорів – Юрко Буртняк, у перших тенорах – Зенон Чайковський, Тарас Закордонський та інші.
Надійне, перспективне ядро – хористи зі стажем від 10 до 20 років з дуже високими професійними даними: Теодор Боднар, Іван Китастий, Богдан Балко, Ігор Стасюк та прибулі з України , Любомир Якимів, Василь Троянович.
Найбільша «плинність кадрів» серед бандуристів. Хлопці створюють сім’ї і на деякий час мусять жертвувати покликанням (як, до речі, зробив і Олег Махлай, коли народився син Кирило, або брати Скляренки). Але надійною базою інструменталістів є досвідчені ветерани зі стажем 20-30 років: Володимир Мурга, Анатолій Мурга (мол.), Юрій Метулинський, Зенон Кріслатий. Вони допомагають новому поповненню. Як наприклад, Олексі Лису – у 2008 р. 16-річному початківцю, який сьогодні вже впевнений у собі член капели.
Готова поіменно перерахувати всіх без винятку учасників цього концерту, бо разом всі ви, шановні – і хористи, і бандуристи – були на висоті. У цілому, це такий гармонійний («зіспіваний») ансамбль, в якому пересічному і навіть музично-освіченому слухачеві нелегко відрізнити новака від ветерана. Наприклад, художній керівник та диригент хору «Думка» з Нью-Йорка Василь Гречинський, вітаючи колегу Олега Махлая, відзначив добру творчу форму колективу. І сценічно наші бандуристи у своїх козацьких строях виглядали, як завжди, чудово.

***

Вважаю, що попит на творчість Капели, всупереч короткоплинній «попсі», що заполонила сцени Заходу, зокрема, і в Україні, не згасне ніколи. І хоч треба шукати, за словами одного з колишніх членів Капели Дарія Поленського, «нові щедрики», Капела невмируща. Бо живиться вона невмирущим корінням національної народної творчості, одними з носіїв яких є кобзарі – бандуристи. Потім: «Капела – то є краса, а краса вічна», – казав мені колись покійний Андрій Сорока.
Низький уклін усім – і артистам, і їхньому музичному «отаману» – Олегові Махлаю, і насамперед – настоятелеві собору св. Володимира отцю Володимирові Музичку. (Саме інтер’єр собору, його аура, його чудова акустика надзвичайно сприяли гарному, сильному звучанню й урочистості Шевченківського свята).
І, звичайно ж, спонсору свята Юрієві Федоріву, подяку якому від імені Капели та слухачів висловив її президент Анатолій Мурга, вручивши панові Федоріву спеціально обрамлену афішу  концерту з підписами усіеї капели. Це його надзвичайно зворушило, розчулило. «До нас Тарас Шевченко промовляв вашим голосом», – сказав Ю. Федорів. А також дякував він своїм помічникам: родинам Боднарів, Балко, Стефанії Добрянській, без участі яких свято не відбулося б.
P. S. Наступного дня, 19 листопада, Капела дала повний концерт для громади Філадельфії. А 18-го, в першій половині дня, творча делегація капели з Малим хором зустрілася з учнями (понад 300 осіб) суботньої Школи українознавства в Українському центрі освіти та культури метрополії Філадельфії. Несуть українську пісню, слово Шевченка юному поколінню.

Щиро, відкрито радіє зустрічі з Капелою ветеран громади Нью-Йорка 95-річна Оксана Радиш (у центрі) – дотепер завідуюча канцелярією та архівами Української Вільної Академії наук	Президент Капели бандуристів ім. Тараса Шевченка Анатолій Мурга вручає пам’ятний дарунок організатору та спонсорові концерту Юрієві Федоріву – збільшену копію рекламної листівки концерту з автографами всіх членів Капели

Повертаючись до історії гастролей капели у Нью-Йорку. Деякі пропозиції

І майже про особисте. Коли я вперше в житті почула Капелу у Нью-Йорку у 2007 році, то залюбилася в неї на все своє життя. Це було одне з найбільших власних відкриттів в Америці, які я називаю «евриками» (суть цього слова з латинської – «відкриття»). Виникло бажання перечитати все, що написано про її історію, розпитати про неї всіх, хто причетний до її минулого та сьогодення. Так виникли довгі-довгі розмови, перш за все, з двома учасниками «Хороброї сімнадцятки» (тих 17-ти бандуристів, хто зумів вижити у лихолітті війни і стали базою уже закордонної Капели). Це – Петро Китастий (йому нині – 86 років) та Микола Лисківський (йому вже 103 роки!). Це листи чи питання до родин тих, хто відійшов у вічність і т. д. і т. п. Всі авторські «еврики» стосовно Капели друкувалися майже протягом року на сторінках тижневика «Час і Події».
А ще пізніше ці матеріали ввійшли в авторський збірник «Еврика на все життя», в якому з майже 700 стор. тексту розповідь про Капелу займає цілий розділ «Бандура – душа народу» на 80 сторінках: її історія, окремо про «Хоробру сімнадцятку» (розповіді про кожного з них), нариси про Григорія Китастого, Петра Гончаренка, який у часи фінансової та й творчої кризи Капели у 60-і роки зумів її врятувати А також – відгуки-рецензії на концерти у Нью-Йорку, Вашингтоні, Філадельфії, Виппані (штат Нью-Джерсі) із серії весняного та осіннього турів-2007.
Зацікавлені книгою члени Капели та читачі можуть звернутися до офісу тижневика «Час і Події» у Чикаго, де вона є в наявності. Тел. 1 (773) 697-3923 (запитати Юрія). Або: [email protected]

P. S. У збірнику є ще багато чого, що може зацікавити, зокрема, з життя видатних діячів української Америки зі середовища іммігрантів, нариси про цікавих творчих особистостей в Україні початку нового тисячоліття, подорожні нотатки країнами світу та інше.
P. S. 1. Висловлюю подяку члену капели Теодорові Боднару за додаткову інформацію для цього матеріалу.