Українські новини починають вражати різноманітністю – то погані, то хороші. І це вже добре: значить, є шанси, що країна таки прийде до тями.

Втім, почнімо з поганих. Напередодні саміту «Великої двадцятки» президент України Петро Порошенко ошелешив громадян несподіваним рішенням. Мало нам було того, що ми купуємо в Росії газ, то тепер будемо там купувати ще й електрику та вугілля. Так би мовити, для повного комплекту.
І то цілком можливо, що ми будемо купувати в Росії саме те вугілля, яке було нахабно вкрадено з Донбасу. А Донбас ми віддали, якщо хто не пам’ятає, щоб не було війни.
Тепер маємо війну і не маємо вугілля.
Точніше так: маємо війну, маємо дурнів – і не маємо вугілля. Якби поводилися трохи рішучіше з дурнями – то мали б хоча б вугілля. А так наразі дурні почувають себе доволі комфортно…

З вугіллям був довгий і не дуже приємний скандал. Його можна було б закупити в ПАР, але експерти, котрі цим займалися, полінувалися перевірити ціни, перевірити якість вугілля і зробити прогнози. В результаті вийшло, що в Росії купувати вугілля – дешевше. Чому в РНБО (нагадаємо, назва цієї, вибачте, організації – Рада національної безпеки  та оборони) подумали, що дешевше=вигідніше – біс їх знає. Саме той, рогатий. Хто взагалі пустив до вирішення таких питань людей, котрі не вміють  рахувати непрямі витрати – теж біс їх знає. Суцільна бісівщина.
Один з експертів, Євген Дубогриз, наважився пояснити окремі аспекти цього рішення для «Української Правди» – і через кілька днів ним активно почала цікавитися Генпрокуратура. До чого б то… В статті УП, зокрема, припускалося, що одна з причин скандалу навколо вугілля – коаліційна угода. Мабуть, знов бісівщина…
І от ця бісівщина з допомогою рішення Ради національної безпеки і оборони України від 4 листопада 2014 року «Про стан забезпечення енергетичної безпеки держави та невідкладні заходи щодо сталого проведення опалювального сезону 2014/15 року» хоче змусити Україну закуповувати в Росії не тільки вугілля, а й електрику.
Бо, бачите, електростанції без вугілля не мають на чому працювати, мусимо їм допомогти.
Інакше обленерго не матимуть роботи…

І це при тому, що значна кількість обленерго в Україні належить росіянам.
Щоправда, Київенерго (72%), Донецькобленерго (70%), Дніпрообленерго (51%) і Крименерго (50,1%) належать найбагатшому українцеві – Ринату Ахметову.
А от вже росіянину Констянтину Григоришину належать Луганське енергетичне об’єднання (100%) і Вінницяобленерго (72%), а також 49% Полтаваобленерго, 37% Чернігівобленерго, 34% Сумиобленерго, 30% Харківобленерго, 27% Черкасиобленерго, 21% Волиньобленерго, 20% Тернопільобленерго, 12% Крименерго, 6% Запоріжжяобленерго.
Кіровоградобленерго (94%), Житомиробленерго (91%), Севастопольенерго (92%), Херсонобленерго (90%), Київобленерго (89%), Рівнеобленерго (85%), а також – 50% Закарпаттяобленерго, 48% Одесаобленерго, 45% Чернівціобленерго, 19% Хмельницькобленерго, 13% Миколаївобленерго належать російській групі VS Energy.

Тобто, прибутки всіх цих обленерго і так йдуть в Росію. Тепер туди можуть піти і видатки цих компаній…
Країна, яка має кілька атомних електростанцій, муситиме купу грошей платити ворожій країні за вугілля.
Бо так вирішило РНБО. До речі, секретаря РНБО в Україні досі немає. А навіщо? Зате це ще раз підкреслює, що українська влада вважає, що в Україні – мир. І людини, котра б хоча б узгоджувала заяви відомств, котрі займаються АТО, не кажучи вже про вироблення політики в цьому напрямку, країні не треба.
А це, між іншим, мала би бути людина, яка забезпечує організацію роботи і виконання рішень РНБО.
Чи варто дивуватися, що не тільки емс… на місцях, де невідомий хтось звідкись чимось стріляє по українських військах, а й в цілком мирних заявах військових відомств та президента панує порядок в стилі «хто в ліс, хто – по дрова»…
Та й з самими рішеннями РНБО теж, як бачите, не все гаразд…

Загалом кадрова політика української влади кульгає на обидві ноги, і якби не щедрі копняки активістів – прогнози були б найпесимістичнішими. Однак не все так кепсько. Тяжкими зусиллями, але таки починають випливати нагору винуватці найодізніших військових рішень. Не всі, звісно, але хоча б деякі.
От, для прикладу, в питанні Іловайського котла та катастрофи Іл-76 у Луганську починають з’являтися хоча б деякі натяки на винуватців трагедії. Звісно, не всіх.
Найбільше претензій у експертів до начальника Генштабу Збройних сил України Віктора Муженка. Однак Гепрокуратура тісно зацікавилася наразі тільки його заступником, генерал-майором Генерального штабу Збройних сил України Віктором Назаровим. Однак бідака Назаров так спереживався, що йому аж стало зле, мусіли його везти до шпиталю.
«Слідчим оголошено підозру Назарову Віктору Миколайовичу, заступнику керівника антитерористичної операції, генерал-майору. Після оголошення підозри Віктору Миколайовичу стало погано, у нього гіпертонічний криз. Перед тим, як мали обирати йому запобіжний захід, він потрапив у госпіталь», - повідомив генпрокурор Віталій Ярема на брифінгу в Києві.
Ще б пак – кому б не стало зле. Слідство з’ясувало, що однією з причин катастрофи Іл-76 у Луганську стало «саме недбале ставлення військовослужбовців до виконання своїх службових обов’язків». От до чого цікавий організм у людини – коли терористи збили літак, ніц не було чути про те, щоб когось з генералів хоча б гикавка вхопила, не те що гіпертонічний криз. А це 49 смертей… І хоч би що.
А як тільки оголосили про підозру на службову недбалість – відразу ж гіпертонія загострилася. І от що цікаво – з явною психосоматикою відправили генерала не на прийом до психотерапевта (а саме до лікарів цього профілю мали би звертатися насамперед люди, в яких загострюються подібні хвороби внаслідок тяжкого стресу), а, як повідомило видання Цензор.Нет, в номер-люкс у військовому госпіталі на Печерську…
Цікаво, чи довго ще тяжко хворий генерал залишатиметься в Україні… Дуже вже підозрілі симптоми.

Втім, не тільки цей чиновник від Міноборони не усвідомлює, що влада – це не тільки привілегії і пільги, а насамперед відповідальність. Від відповідальності ціла купа українських владоможців звикли ухилятися без особливих зусиль…
Ще один зразок такого ухиляння, щоправда, не на війні, а в теплі і в затишку, та ще й в телевізійній студії продемонстрував заступник глави Адміністрації президента Валерій Чалий. В ефірі програми «Свобода слова» на ICTV він заявив, що завдавання удару Україною по колонах військової техніки РФ на сході призведе до розв’язування повномасштабної війни з РФ. У разі такого загострення ситуації, на думку Чалого, Україна втратила б підтримку європейських партнерів.
Після цього значна частина телеглядачів, з тих, що користуються соціальними мережами, застигла в німому подиві: як можна ще й досі вдавати, що більшість телеглядачів – клінічні ідіоти?

Швидше за все, Чалий висловив не тільки свою думку, а й думку «вищестоящих» громадян. Звісно, його можна навіть пошкодувати, але, як казав російський співак Бутусов, «твоя голова завжди відповідальна за те, куди сяде твій зад». І в часи війни ця відповідальність зростає в десятки разів.
Біда в тому, що значна частина телеглядачів соцмережами не користуються, телевізорові, а особливо такому поважному чиновникові в тому ящику вірять беззастережно. І потім війна застає їх раптово – без жодної підготовки. Скільки таких людей колись повірили владній верхівці, коли ті, вибачте, недалекі істоти, стверджували, що на Сході ось-ось буде мир, людям нічого не загрожує. Скільки саме таких наївних телеглядачів своєчасно не втекли з окупованих ворогом територій – і тепер там сидять без їжі, ліків, світла і грошей, та ще й в смертельній небезпеці.
А скільки військових, слухаючи таких істот, не обтяжених звивинами, мовчки спостерігали, як ворог перевозить через кордон зброю – а потім цих же військових цією ж зброєю – яку вони пропустили, не знищили – і вбивали.

Після прослуховування таких заяв викликає тільки одне питання: де панове будуть лизати розпечені сковорідки, на тому світі, чи ще на цьому?
Питання цілком резонне: якщо військові і справді почнуть дотримуватися тактики «не вистріли в ворога, бо ти його розізлиш», то ворог має всі шанси дійти до Києва. І зовсім не факт, що на всіх чиновників вистачить літаків. А оскільки Росія присилає на Донбас людей зі збоченою фантазією, шанси на зустріч з розпеченими сковорідками у панів чиновників дуже і дуже високі…

Виглядало б це вкрай сумно, якби не вкрай несподіване пожвавлення на міжнародній арені.
На саміті «Великої двадцятки» панове політики влаштували досить легкий, але наполегливий бойкот  президентові РФ Володимиру Путіну. Починаючи з того, що канадський прем’єр-міністр Стівен Харпер замість вітання потиснув руку Путіну зі словами «Забирайся з України!». І тим самим довів, що справжні українці таки живуть в Канаді. Бо, загалом, так з ним мав би вітатися президент України – але, на жаль, не склалося… А Канада, між іншим, розташована не так вже й далеко від Росії – і теж мала би боятися мавпу з ядерною бомбою розізлити. Але ж чомусь не боїться!
Під час саміту Путіна обходили десятою дорогою всі, за винятком коали, яку господарі заходу таки дозволили потримати в руках. Ще по приїзді з’явилися чутки, що президент РФ покине зібрання дочасно. Прес-секретар Путіна вдав, що не зрозумів натяку, і заявив, що Путін таки досидить до прощального комюніке. Однак, за даними деяких джерел, Путіна таки попросили на вихід. Володимир Володимирович мусів на ходу вгадувати причину, відтак звучала вона вкрай непереконливо.
«Щоб не було тут ніяких спекуляцій, чому я не пішов на сніданок - залишився тут міністр фінансів, і він повідомить те, що я розповів про наші зусилля в напрямку боротьби з Ебола. Нам звідси до Владивостока летіти дев’ять годин і від Владивостока до Москви ще дев’ять. Ще треба додому добратися і в понеділок треба на роботу вийти. Хоча б чотири-п’ять годин треба поспати», - заявив російський президент на прес-конференції за підсумками саміту.
При цьому російський президент всіляко підкреслював, що саміт проходив у «доброзичливій та діловій» атмосфері, в «конструктивній обстановці».

Схоже, атмосфера на міжнародній арені таки й справді стає конструктивною…
Ще б українська політична арена почала рухати звивинами, а не кишенями та нездоровими і непідтвердженими досвідом амбіціями – і взагалі було б чудесно.
Втім, на це є надії – і то вже добре.