14 жовтня в селі Тишківці – малій Батьківщині славного роду Шухевичів, що на Прикарпатті, – відбулась смолоскипна хода і віче біля пам’ятника Головному командирові УПА, генерал-хорунжому Романові Шухевичу на честь свята Покрови і 72-ї річниці створення УПА.
Відвідати Тишківці для кожного справжнього Українця, тим паче, для націоналіста, це – важлива подія в житті, спів мірна з паломництвом до святих місць, бо не розкішні палаци, а рідна українська земля народжує героїв – захисників свого роду і народу, захисників України і рідної землі. Опоненти націоналізму часто-густо кидають у народ думку про те, що націоналізм, начебто, роз’єднує націю, що національна ідея, начебто, не спрацювала… Але чому тоді весь російськомовний Схід України піднявся на смертельну боротьбу проти російських агресорів-паліїв війни і їхніх прихвоснів, т. зв. сепаратистів, під націоналістичними гаслами «Слава Україні! Героям Слава!», «Слава нації! Смерть ворогам!», «Україна понад усе!», «Крим – наш!, Донецьк – наш!, Луганськ – наш!»? Очевидно тому, що ці, підкреслюю, націоналістичні гасла об’єднують націю, окрилюють її духом віри в перемогу над віроломним ворогом, духом відваги, безстрашшя і святого братерства у священній Вітчизняній війні (бо де, в якій країні світу, в антитерористичній операції, як цю війну з певних дипломатичних, цілком зрозумілих, причин змушені називати наші владці, був задіяний майже весь 45-тимільйонний народ, десятки тисяч добровольців і волонтерів, які, ризикуючи власним життям, везуть нашій славній Народній Армії не лише харчі, але й одяг і амуніцію, дитячі малюнки-обереги, освячені молитвами і сльозами за своїх батьків, синів, мужів?).
Так, це Вітчизняна війна! І ми її виграємо, бо нас єднає героїчний дух наших героїв, таких, як Богдан Хмельницький, Симон Петлюра, Євген Коновалець, Андрій Мельник, Степан Бандера, Олена Теліга, Роман Шухевич, В’ячеслав Чорновіл, Надія Савченко… Цю переможну програму-заповідь ми взяли від Ісуса Христа, котрий перед муками розп’яття молився до свого Отця за всіх віруючих, «щоб усі були одним, як Ти, Отче, в мені, а я – в Тобі». Ця єдність потрібна для нас, як повітря і хліб, як саме життя, бо, як зауважив на віче в Тишківцях кандидат у народні депутати України, стрілець Національної Гвардії України, наш земляк з Коломиї Юрій Тимошенко на мітингу у Городенці, звідки він щойно приїхав, кандидати в нардепи, які володіють адмінресурсом і нездоровим розумінням конкурентної боротьби, не дали йому, Тимошенкові, можливості виступити перед виборцями, хоча всім кандидатам було обіцяно рівноправність.
Це той нездоровий і тривожний симптом ненаситного бажання прорватись до влади будь-якою ціною; про цей симптом у своїй праці «Як будувати рідну хату?» митрополит Андрей Шептицький пише так: «Замість давати народові мудрий провід, що здійснює мету загального добробуту і щастя, сіють у суспільне життя розбрати, домашні війни, нічим не обмежену партійність і відзначаються шаленою захланністю на гріш, безсоромним хабарництвом, легковаженням людською одиницею, безнастанним попиранням усіх її прав, безмірним бажанням у все втручатися, впорядковувати все за своєю фантазією, крайньою нетерпимістю навіть проти братів і незрозумілою ненавистю до всіх, кого противниками називають».
Одразу ж зазначу, що пан Юрій звернувся до всіх учасників віча в Тишківцях не агітувати за нього, а віддати шану Героєві УПА генералу Романові Шухевичу, героям УПА та їхнім послідовникам – героям АТО. Тому всі ми, кому випала честь виступити на цьому вічі, зокрема, голова Івано-Франківського обласного Проводу ОУН Зеновій Остап’як, голова Івано-Франківського міського Проводу ОУН Микола Сулятицький, член обласного і міського проводів ОУН Микола Симчич, голова Івано-Франківської обласної громадської організації «Патріот України» Сергій Сивачук, член цієї ж організації Ярослав Вакалюк, закликали у своїх виступах агітувати за український націоналізм як ідеологію і практику національного державотворення на своїй етнічній території як надійну зброю національно – визвольної боротьби українського народу за свою державну незалежність і територіальну цілість, за свої національні і соціальні права в контексті європейського цивілізаційного вибору.
Цей постулат українських націоналістів у своєму виступі я доповнив висловом останнього президента УНР в екзилі, нашого земляка з Русова, що на Снятинщині, славної пам’яті Миколи Плав’юка: «Державний суверенітет і державний націоналізм є нерозривними явищами здорового розвитку будь-якої нації, не лише української». Те, що український націоналізм став у нашій державі справді державним, не викликає сумніву і не тільки тому, що націоналісти обіймають чільні посади і в уряді, і в парламенті, але й на фронтах Вітчизняної війни з москалями, по-сучасному – рашистами. Тому на мій погляд (М. С.), дисонансом прозвучали слова одного з виступаючих про те, що, начебто, наш президент Петро Порошенко йде на поступки московським агресорам.
На моє переконання, президент України своїм дипломатичним професіоналізмом зумів зупинити рашистів на стадії їхньої максимальної кровожерності, коли ті погрожували через кілька днів окупувати Київ. Будьмо чесними і послідовними, і від цього наші націоналістичні переконання не ослабнуть, а навпаки, зміцніють, і саме Порошенко, Яценюк і весь дипломатичний корпус України за волею Майдану, героїв АТО і всього українського народу мобілізували весь цивілізований демократичний світ на санкції (на жаль, поки що кволі і боязкі) проти російської агресії в бік нашої суверенної держави. І всі ми повинні чітко бачити, що за кожен наш мирний день Україна платить життями найкращих своїх синів на фронтах Вітчизняної війни проти московських катів, мародерів і антихристів.
Тому особливо актуальними для нас у плані плекання національної єдності, а не розбрату, є слова полум’яної націоналістки Олени Теліги з її праці «Братерство в народі»: «Кожен вистріл всередині нації є найбільшою музикою для серця ворога, є для нього найбільшою радістю, ніж власний цільний вистріл, бо то є завжди музика, якої диригентом є він сам».
Радо вітали мешканці Тишківців колону із запаленими смолоскипами, попереду якої карбував стройовий крок прапороносець друг «Корінь». Мов юначі серця націоналістів, грізно палали у надвечір’ї смолоскипи в руках юної генерації, здебільшого, унсовців (старші воюють на Східному фронті), представників «Народного фронту», «Патріотів України» і навіть молодих активістів Івано-Франківської станиці Галицького Братства 1-ї УД УНА, шеврон якої красувався на рукаві мундира Юрка Гудчака, веселого, дотепного і пильного вояка резерву. Але націоналісти, як і всі українці, сильні не лише своїм крицевим духом, але й своїм іскрометним гумором. Тому на прохання тишківців, зокрема, пана Анатолія, я прочитав перед численним гуртом селян і учасників віча свої гуморески з моєї поетичної книги «Політок». Особливо розвеселила присутніх гумореска «Комбатант і шахтарі», присвячена легендарному сотенному УПА Мирославові Симчичу-Кривоносу.
Книгу з дарчим написом я уклінно передав музеєві Головного командира УПА генерал-хорунжого УПА Романа Шухевича.