Коли ця стаття дійде до читача, до дня голосування залишаться, можливо, лічені години.
Той, хто прочитає її на кілька днів раніше, матиме змогу пороздумувати разом з автором над особливостями цієї виборчої кампанії.
Вона – рекордно коротка. Фактично офіційне змагання триває неповний місяць, насамперед, між тими, кого зареєстровано в ЦВК найпізніше.

Принципова відмінність

Ключова відмінність цієї парламентської виборчої кампанії від усіх попередніх полягає в тому, що нині фактично нема антиукраїнської сили, яка б після виборів мала шанс отримати значну кількість голосів.
Згадайте лише могутню фракцію Партії регіонів у минулому парламенті, яка разом із компартійцями мала понад дві сотні голосів і без проблем зліпила антиукраїнську більшість у Верховній Раді-2012.
Тепер 2 основні території, які масово віддавали свої голоси регіоналам і компартійцям – Крим і Донбас у складі двох областей – виключені з виборчого процесу майже повною мірою. Тут регіонали зазнали не тільки відчутних електоральних втрат. Внаслідок війни виборці всього Південного Сходу зазнали значних впливів. Якась частина виборців, більше схильних до регіоналів, була у такому стресі, що про вибори особливо і не помишляла.
Були розгублені і політики-регіонали.
Але минуло трохи часу, і вони поступово оговталися. Так виникли на цьогорічному виборчому полі дві політичні сили – партія Тігіпка «Сильна Україна» та «Опозиційний блок» під проводом Юрія Бойка. Вони складаються, здебільшого, з перефарбованих регіоналів і тих, хто до них примкнув. Шанс на проходження у них є, але значною силою в майбутньому складі Верховної Ради України вони не стануть.

Проукраїнські партії

Всі, хто позиціонує себе як політична сила, причетна до Євромайдану 2013-2014 років, йдуть на ці парламентські вибори окремо.
Вони і під час Майдану не були єдиними, але був фактор, який їх тимчасово об’єднував. Це – фактор Януковича, проти котрого вони спільно боролися.
Януковича вигнали. Владні крісла розподілили між собою. Був момент, коли здалося, що президент П. Порошенко з прем’єром А. Яценюком створили міцний владний дует і на парламентські вибори підуть разом.
Але короткого періоду в 2-3 місяці вистачило, що громадськості стало ясно – щось там між ними не заладналося. Перемовини про спільний виборчий список тривали, але у підсумку А. Яценюк оголосив, що буде балотуватися окремо на чолі партійного виборчого списку партії «Народний фронт».
Партія під такою назвою з’явилася недавно. Раніше А. Яценюк очолював партію «Фронт змін», який влив у «Батьківщину» під час ув’язнення Юлії Тимошенко, щоб очолити «Батьківщину».
Коли ж пані Юлія вийшла на волю, виявилося, що у неї значні розбіжності з цілою низкою своїх партійців, які за час її тюремного ув’язнення встигли розкуштувати принади самостійності й обіймали дуже високі посади.
Повертатися під тверду руку залізної пані Юлії не захотіло чимало її колишніх слухняних соратників. Тож коли А. Яценюк задумав окремий партійний проект, за ним потягнулися О. Турчинов, А. Аваков та багато інших.
Невдалий виступ Юлії Тимошенко на президентських виборах став сигналом для тих її однопартійців, які орієнтувалися на перспективу, тобто, на лідера завтрашнього дня. В очах багатьох після відчутної поразки на президентських виборах-2014 пані Юлія стала здаватися лідером дня вчорашнього.
Ось і зібралися колишні члени «Фронту змін» або яценюківці, разом із втікачами від пані Юлі – екс-тимошенківцями, і стали вони членами партійного виборчого списку «Народного фронту».

Тема: Побиття Шуфрича

Те, що це суто персоналізований проект, не приховується. Основним передвиборчим телероликом, що крутиться уже з тиждень, є ролик, у якому кілька людей по черзі переконують телеглядачів, що треба голосувати за «Народний фронт», бо потрібен Яценюк-прем’єр.
Згадується політична реклама литвинівської «Народної партії» кількарічної давнини: «Країні потрібен Литвин», орієнтована на те, щоб пройти до Верховної Ради, створити, хоча й маленьку, але фракцію чи групу, стати своєрідною «золотою акцією» і взамін входження до парламентської більшості виторгувати для Володимира Литвина посаду Голови Верховної Ради України.
Тепер те саме робиться для А. Яценюка, тільки трохи іншими словами.
І тут вилізла на поверхню одна особливість українського політичного життя – бідність, або відсутність ідеології, однаковість, або схожість виборчих програм, чітка орієнтованість на особу лідера.
Якщо створюється партія, яка бере участь у парламентських виборах, і головною її метою оголошується, щоб лідер партії став прем’єр-міністром, то ця обставина максимально оголює персональні амбіції на тлі ідеологічної порожнечі.
Її головне виборче гасло: «Сильна команда для складних часів» буде більш точним, якщо замість слова «команда» поставити слово «прем’єр».
А. Яценюк тут, повторюю, не першовідкривач. Окрім Литвина, подібну кампанію вела у минулому і Юлія Тимошенко під гаслами «Вона працює», «Вона переможе» тощо.
Тепер гасло виборчої кампанії пані Юлії наступне: «Україна переможе!»
Оскільки Україна – теж вона, то підсвідомі асоціації, які можуть виникнути у деяких виборців, зрозумілі. Нейролінгвістичне програмування виборців у цій рекламі фахівцями прочитується, але пересічними людьми не усвідомлюється.
Юлія Тимошенко веде свою виборчу програму інтенсивно, майже щоразу виступає на найпопулярніших щотижневих політичних ток-шоу і починає дедалі більш явно критикувати президента Порошенка. Дотично дістається й Яценюку з його «Фронтом».
На пряме питання одного з учасників ток-шоу – чи підтримує вона обрання А. Яценюка майбутнім прем’єром майбутнього уряду, вона відповіла дипломатично, але так, що всі зрозуміли – формально ніби вона не проти, але…
Сподівання пані Юлії прочитуються доволі ясно. Знаючи її характер, амбіції і лідерські якості, нема сумнівів, що кращого прем’єра, ніж вона сама, пані Юлія не бачить.
У той же час усі розуміють – шансів у неї практично нема, бо П. Порошенко ні за що не погодиться повторити долю Ющенка і стати об’єктом військових дій з боку пані Юлії, якщо її оберуть главою уряду.
Президент робить ставку на те, що всі три головні посади в країні мають бути з однієї політичної команди. Тому й прогнозують, що Порошенко, обираючи кандидатуру на главу уряду, ймовірно може зробити ставку на віце-прем’єра В. Гройсмана. Той був мером Вінниці, а Вінниччина, як відомо, є давня бізнесово-політична вотчина Порошенка, звідти він не раз обирався народним депутатом України.
Блок Петра Порошенка йде на вибори під гаслом «Час єднатися!», але на момент формування партійного виборчого списку з ними вирішила єднатися тільки партія В. Кличка «УДАР».
Юрій Луценко, який очолює список «Блоку Порошенка», постійно закликає єднатися і ремствує, що колишні соратники по Майдану його не чують.
А ці соратники закидають йому, що президент хоче зосередити владу в одних руках, тому й не бачить їх поряд із собою. У перекладі щирою українською – не бачить їх на провідних посадах.
Радикальна партія О. Ляшка перебуває на хвилі популярності, хоча особисто проти їхнього лідера розгорнута потужна кампанія, в якій білі, сірі та чорні технології тісно переплетені.
Ляшкові дорікають, що він від Фірташа і Льовочкіна, натякають на його, нібито, нетрадиційну орієнтацію, обзивають політичним клоуном і всіляко намагаються збити з високих рейтингів.
Секрет успіху Ляшка – в гострій радикальній риториці, ораторській майстерності, умінні створювати інформприводи, інсценувати цікаві флешмоби, конфлікти.
Він є неординарним політичним актором і хоче переконати виборців, що є найчеснішим політиком країни. Те, що Ляшко йде сам і ні з ким не об’єднується, – зрозуміло, бо він мітить далеко і високо. Напевно, у снах бачить себе на вершині влади.
«Громадянська позиція» є все ще партією однієї людини – Анатолія Гриценка, який уміло використовує численні телеефіри, що йому безвідмовно надають. А в Україні нічого даремно не дають, особливо телеефір на провідних каналах.
Отже, якимсь ляльководам потрібно дробити національно-демократичний електорат, щоб він не згуртувався навколо єдиної політичної сили та однієї фігури.
Адже легко собі уявити єдиний виборчий список, в який увійшли б і Яценюк, і Тимошенко, і Турчинов, і Гриценко, і Ляшко, і ще низка дуже відомих політиків, які нині ідуть нарізно.
І посад вистачило б усім, і робота на користь Україні пішла б дружніше, якби…
Якби не було таких сильних амбіцій у більшості цих провідних на сьогодні політиків.
Амбіції руйнують єдність, а страждає Українська Справа.
До речі, саме українські цінності, меседжі і заклики найбільше використовують у своїх програмах, риториці і рекламі такі націоналістичні партії, як ВО «Свобода», «Самопоміч» і «Правий сектор».
ВО «Свобода» веде активну рекламну кампанію, намагаючись довести скептикам, що соціологи вкотре занижують їхній рейтинг.
«Правий сектор» менш активний. Може, тому, що не вірить у можливість подолати виборчий бар’єр.
Є чимало прикладів того, що свободівці і правосекторівці не тільки ревнують одне одного, а й доволі жорстко конкурують, бо вважають одне одного суперниками, які перебувають якщо не в одній електоральній ніші, то спорідненій.
Львівська «Самопоміч» є цікавим партійним проектом мера Львова Андрія Садового. Він набрав туди молодь і не втримався, щоб не включити модних у цьому сезоні учасників АТО. Молоді багато і в списку Юлії Тимошенко, причому, на чільних місцях, учасники АТО є чи не в кожному партійному виборчому списку.
Чим же тоді хоче взяти А. Садовий? Адже лідера списку немає, сам А. Садовий йде під № 50, не маючи наміру залишати посаду мера Львова.
На боці «Самопомочі» симпатії галичан, свіжість облич, та й назва у нової партії приємна.

Кількість по областях тих, хто голосував за закони 16 січня і знову балотується

Усі наші читачі з Великого Чикаго, хто користується послугами чиказької «Самопомочі», залюбки проголосували би за львівську тезку.
Партій на проукраїнському фланзі багато, але їх роздрібненість значно послаблює політичну вагу всього флангу. Одна потужна партія на цьому фланзі могла б вважатися політичним гарантом стабільного проукраїнського реформаторського курсу нової влади. Але її нема.
Тому після виборів ми побачимо серіал під назвою «Формування коаліції парламентської більшості» з неминучим торгом за посади в центральному уряді і на рівні глав обласних адміністрацій тощо. Президент прагнутиме зробити цей серіал коротким, але життя, можливо, його продовжить.
На цих виборах Компартія України може не подолати виборчий бар’єр. Дивлячись її мляву рекламну кампанію, можна здогадатися, що лідери партії не дуже вірять в успіх, але не особливо переймаються цим, маючи вілли в Іспанії – як стверджують ЗМІ.
«Опозиційний блок» зібрав тих перефарбованих регіоналів та їхніх попутників, яких не взяв до своєї «Сильної України» С. Тігіпко.
Достатньо сказати, в цьому регіоналівському блоці йде колишній висуванець Ющенка, член «Нашої України» Юрій Павленко, якого президент Ющенко призначав і міністром, і губернатором Житомирщини. А тепер докотився Павленко до регіоналівської компанії – так хоче стати депутатом, що готовий іти хоч із чортом, аби пройти.
Партія Тігіпка теж включає такі одіозні фігури, як Нестор Шуфрич, якого вже двічі били на зустрічах з виборцями, Наталію Королевську та декотрих інших.
Але там присутній під № 2 Валерій Хорошковський – фігура досить неоднозначна, але така, що вміє в комуні кувати з багатьма. Прошелестіла чутка, що в крайньому випадку він може розглядатися як компромісна фігура на посаду прем’єра.
Цей крайній випадок наступає тоді, коли президент не домовиться з низкою післямайданних партій, а буде змушений домовлятися з іншими, зокрема і, можливо, із «Сильною Україною». Тоді, мовляв, і випірне кандидатура Хорошковського.
Мало віриться в такий поворот сюжету, але час покаже.

Фото з минулого: Порошенко вітається з Тігіпком. На задньому плані – В. Хорошковський

Загалом, до нинішньої Ради балотується більше, ніж сотня нардепів, які 16 січня проголосували за диктаторські закони – що і призвело до першої крові на Грушевського.
Не пустити їх не можна, оскільки люстрація розповсюджується на тих, кого призначають і не розповсюджується на тих, кого обирають.
Але хтось із них пройде, і це будуть уламки режиму Януковича в новій Раді.
Колишні виборці регіоналів існують. Скільки з них прийдуть на вибори – невідомо. Але всі вони проголосують за одну з цих опозиційних сил.
Опозиційних кому? Президентові, уряду, нинішньому внутрішньо- і зовнішньополітичним курсам, врешті решт, Україні – як стверджують їхні противники.
«Ні, – заперечують нинішні опозиціонери, – ми теж за Україну, тільки іншу».

Вибір за нами – навпроти кого ми поставимо цю позначку

У тій іншій Україні, про яку вони кажуть, були режими Кравчука, Кучми, Ющенка, Януковича. Кожен з цих режимів фактично консервував ситуацію, революційних проривів не було. А було борсання в трясовині нереформованої країни з олігархічною економікою, ганебною соціальною системою і так звана багатовекторність між Європою і Росією, яка породила ситуацію зависання України над прірвою.
Нинішні вибори – це ще один крок вперед України, але не революційний. Через мажоритарні округи і, ймовірно, партійні списки до Ради пройде достатньо вагома частина екс-регіоналів, які разом із «болотом» можуть створити ті політичні гирі, які будуть прикутими до ніг бігуна, що поставить собі за мету швидко пройти дистанцію в реформах чи шляху до ЄС.
Коли виборець в Україні чи за її межами прийматиме рішення – за кого віддати свій голос – нехай керується не ситуативними рейтингами чи персональними орієнтаціями.
Головне – наскільки державницькою є політична позиція, наскільки давно і практично вона захищається, наскільки реформаторськими є ті суб’єкти виборів, який там рівень освіти і серйозності, яка політична воля до змін, навіть яка харизма і загальна здатність викликати просту людську симпатію.
Все це переплететься і переплавиться у мотивацію до вибору.
Обирайте тих, хто здатен посунути Україну на кроки вперед у її державницькому, економічному, соціальному та гуманітарному розвитку.
Згадаймо, за кого ми голосували в минулому, як мінялися фаворити наших електоральних симпатій і зрозуміймо, що треба йти не за персонами, а за цінностями, об’єднуватися навколо програм і цілей, а тоді вже дивитися – хто поряд, пліч-о-пліч, а хто веде і тримає лідерство.
Бажаю всім усвідомленого вибору.
Зустрінемося на шпальтах нашого тижневика уже при новому складі Верховної Ради України.
Дай Боже, щоб він був мудрим, кваліфікованим і патріотичним.