Недавній саміт у Мілані за участі України, Росії та Європейського Союзу ще раз підкреслив, чому просто дипломатія не може бути вирішенням нинішньої кризи між Україною та Росією. Це було особливо видно із зауважень, зроблених президентом Росії Путіним, коли він висловив сумнів щодо самого суверенітету України так зарозуміло, що навіть канцлер Німеччини Ангела Меркель була змушена зробити догану президентові Росії та нагадати йому про Будапештську угоду 1994 р. До речі, вона могла б згадати ще багато угод і договорів, які Росія чи її попередник СРСР підписали.
Підпис на юридично обов’язковому документі нічого не значить для Путіна та його попередників чи Росії та СРСР.
Президент України Порошенко, також присутній в Мілані, не має ілюзій. Він знає, що єдиний спосіб зупинити агресію Росії є стримування, а не дипломатія чи заклики до російського почуття справедливості. У даний час більшість лідерів західних урядів усвідомили це. Сама канцлер Меркель прийшла до усвідомлення цього щодо свого давнього друга з Росії.
Заходи, як на саміті у Мілані, продовжуватимуться для того, щоби дати можливість президентові Путіну зберегти гідність і погодитися в тій чи іншій формі на мирні угоди. Одначе, таке погодження стане реальним тільки тоді, коли санкції та збитки для Росії стануть нестерпними. Щоб не мати жодного іншого виходу на зустрічах найвищого рівня, Росія мусить бути поставлена в нелегке становище, пресована з усіх боків пригніченою економікою та реальними можливостями збройної невдачі при великій кількості жертв. Для цього Україна має бути озброєна до зубів, та на Заході повинна бути сила волі і духу, щоб зупинити Росію.
Сьогодні цікавий феномен полягає в тому, що в той час, коли західні лідери засвоїли урок про те, хто такий Путін і що таке Росія, багато аналітиків на Заході продовжують пропонувати маревні рішення і рекомендації. Природно, є й проросійські сценаристи з російським порядком та намірами. Часто буває важко відрізнити, де лукавство, а де просто маячня бо, на жаль, ці розходження часто непомітні.
Розглянемо наступний спосіб вирішення, пропонований деякими західними аналітиками: США та їхні союзники по НАТО повинні утриматися від постачань зброї в Україну та обмежити очевидну участь у військовому аспекті конфлікту, в той же час дипломатично демонструвати свою підтримку Україні. Це, своєю чергою, переконає Україну відмовитися від військового вирішення проблеми, а також заохотить Україну до створення стійкої оборони, а не прагнення здобути втрачену територію. Своєю чергою, це приведе Росію до столу переговорів з життєздатною та прийнятною пропозицією.
Сценарій не міг бути краще написаний навіть у Москві самим Путіним. Це саме те, що хоче Росія – підтвердження «статус-кво» і нагороду за погану поведінку. Результат, однак, це смертний вирок не тільки для України, але і для всього цивілізованого світу і його ідеалів демократії. Після винагородження за агресію Росія сидітиме, склавши руки недовго, поповнить свої сили, дочекається пожвавлення економіки і протягом декількох років перейде до наступу знов. Україна стане першою жертвою, але, звичайно, не останньою.
Цей тип стратегії неправильний не тільки морально, але й стратегічно. Крім того, він грає безпосередньо в російських очікуваннях. Росія, в кінцевому підсумку, переважає, тому що Захід не хоче конфлікту, в той час, коли Росія фактично отримує насолоду від своїх агресивних намірів. Так, навіть російські люди були навчені протягом сторіч бути агресорами. Теперішніх дев’яти часових поясів Росії не достатньо. Агресія живить російського ведмедя. На жаль, багато аналітиків на Заході, навіть з найкращими намірами, не можуть зрозуміти російського мислення, тому що воно таке чуже нашому власному нормальному і цивілізованому.
Існує тільки одне вирішення нинішньої кризи між Україною та Росією – стримування, а НЕ умиротворення. Захід намагався умиротворення в минулому з Гітлером, Сталіним. Але падіння Радянського Союзу відбулося тільки тоді, коли Захід перейшов до стримування. Сьогодні Україна несе на собі всю тяжкість новітньої російської агресії. Україна проявила готовність бути речником Заходу та захисником Європи у боротьбі з новітньою російською агресією. Гостріші санкції проти Росії та надання Україні як нелетальної так і смертоносної зброї зупинить Росію і змусить приєднатися до столу переговорів, хоча й неохоче, але з іншим менталітетом, десь між звичайною недобросовісністю і сумлінністю, необхідними для процесу дипломатії. Щойно в той момент у дипломатії може бути шанс.
Путінська Росія це рак, який майже не має відмінностей від ISIS. Різниця в тому, що Путін також головоріз, він учинив різанину в незліченних формах і часто робить це нишком, одночасно заперечуючи причетність. Тим не менше, часто він і кожен його представник почуваються такими підбадьореними наївністю Заходу, що творять або говорять обурливо. Малазійський авіарейс 17 був лише одним прикладом. Омана про умиротворення Росії може скінчитися тільки погано.