В Україні загострюється боротьба за галузь, продажна ціна якої, на думку експертів, від $9 до $12 мільярдів.
Фактична війна між Росією та Україною не може не позначитися на інтересі до такого стратегічного металу, як титан. Щоправда, діоксид титану використовується, здебільшого, в мирних цілях (36% для архітектурних і 22% для інших покриттів, 22% для виготовлення пластику, 9% – для паперу, 4% – чорнил і 2% – для волокон). А от металевий титан виправдовує свою войовничу назву. Майже третину його (29%) світ виготовляє для космічної галузі, 8% – для воєнно-промислового комплексу, 55% – для промисловості. Виходить, що країни, які мають великі запаси відповідних мінералів і сучасні технології їх обробки, будуть у світі на перших місцях за економічною, а також і військовою потужністю.
Центр досліджень корпоративних відносин і аналітична група DA Vinci AG презентували у вівторок журналістам спільну роботу. У ній показано, що Україна є однією з небагатьох країн, які мають унікальну титанову галузь, що виробляє ільменітові й рутилові концентрати, двоокис титану, титанову губку, металевий титан і вироби з нього. Проте, згідно з висновками фахівців, про ефективну роботу цієї галузі та її успішний розвиток у нашій країні казати не доводиться. Як зазначає керуючий партнер DA Vinci AG Андрій Колпаков, не можна сказати, що титанова галузь України розвивається ефективно, хоча для цього є всі умови. Підтверджених запасів сировини достатньо на 199 років, а розвіданих – на 430. Україна має найбільші запаси рутилу в Європі, а за ільменітом поступається лише Норвегії. Наша країна входить до сімки найбільших виробників цих мінералів у світі.
Проте з 2008 до 2011 року Україна зменшила свою частку на світовому ринку рутилу з 14% до 12%. Показники по ільменіту зменшилися з 4,9% до 4,8% лише за один 2012 рік. Доходи від експорту в період 2010-2012 років також не тішать. За цей період вони зросли в 1,6 раза, тоді як у Росії – в 17 тисяч разів. Наші виробники руди й концентратів не використали того шансу, який не проґавили інші держави, і передусім, наші геополітичні й політичні сусіди-конкуренти, зазначає Колпаков.
У той же час усі країни, в яких є родовища титанової сировини, прагнуть скоротити його імпорт, і це їм, як правило, вдається. Але ми посідаємо за цим показником четверте місце в світі. Лише за 2010-2011 маркетинговий рік Україна наростила імпорт сировини на 9,8%. Те саме й щодо виробництва відповідних товарів. За діоксидом титану, хоча в нас є два потужні завод-виробники, в Сумах і Криму, Україна навіть не входить до першої світової десятки експортерів, констатує експерт. Зате за імпортом титанових сплавів, включаючи відходи й металобрухт, за 2011-2012 рр. ми наростили свою частку в світі з 4,3% до 4,6%, тоді коли частка Росії в той же період зменшилася зі 7,7% до 4,2%. Ще більше зростання відбувалося в секторі імпорту діоксиду титану. Україна продемонструвала в цей період найвищу динаміку — збільшила імпорт в 6,4 раза й витрати на нього – у 8,8 раза, оскільки саме в цей час ціни на світовому ринку активно зростали.
Експерт не приховує, що причина неефективної роботи галузі криється в тому, що основні її активи містяться в одних руках, в групі Дмитра Фірташа. У результаті, на ринку немає ні кооперації, ні конкуренції, національним інтересам країни завдається шкода, зазначає Колпаков. Він підкреслює, що останнім часом тактика поведінки нашої держави спрямована проти тенденцій, що складаються на відповідних міжнародних ринках, і якщо ситуація не зміниться, то Україна, на його думку, й далі втрачатиме свої позиції експортера й нарощуватиме імпорт. На відміну від нас, каже експерт, Росія збільшує й експорт, й роботу на власний військово-технічний комплекс, а імпорт скорочує.
Віце-президент Центру досліджень корпоративних відносин В’ячеслав Бутко зазначає велику роль, яку грав раніше на українському ринку кримський «Титан». «Тепер, у зв’язку з останніми подіями в Криму, – підкреслює він, – про нього можна казати як про втрачене підприємство». Експерт нагадує, що 50% плюс одна акція цього комбінату, який, за різними методиками оцінки, коштував не менш, ніж мільярд доларів, були продані 2013 року за $80 мільйонів.
«Це, звісно, не безкоштовно, але вкрай складно казати про справедливу ринкову ціну», – впевнений Бутко. Про Запорізький титаномагнієвий комбінат йому відомо, що там зараз створюється товариство з обмеженою відповідальністю, куди держава вносить цілісний майновий комплекс підприємства, а за це отримує 51% частку в цьому товаристві. Певне підприємство, що одержує 49% частку, обіцяє за це внести в майбутньому інвестиції. Якщо використовувати прибутковий метод оцінки, то Запорізький комбінат коштує від $600 до $800 мільйонів, які були б для держбюджету України аж ніяк не зайвими, констатує експерт, якщо продати це підприємство на відкритому аукціоні.
Кажучи про комбінат «Сумихімпром», Бутко нагадує, що 2010 року на цьому підприємстві змінився менеджмент. «Керівником був призначений пан Лазакович, – розповідає експерт, – який до цього тривалий час працював на відповідальних посадах у Кримському «Титані», що вже тоді входив до сфери інтересів групи DF». За останні чотири роки підприємство дало негативний фінансовий результат, продовжує Бутко, й істотно наростило борги. 2012 року «Сумихімпром» був оголошений банкрутом.
У комітеті кредиторів з шести місць п’ять отримали підприємства, близькі до Фірташа, хоча 100% акцій «Сумихімпрому» належить державі, але вона не отримала жодного місця, так само, як і банки, зокрема, «Укрексімбанк», що видали підприємству кредити на 1,2 мільярда гривень. «А главою комітету був призначений той-таки пан Лазакович, за якого підприємство нарощувало борги за зростання доходів», – зазначає експерт. У плані санації, розробленому з величезним порушенням термінів, викладає далі історію банкрутства Бутко, «Сумихімпром» запланував відновити кредитоспроможність протягом 17 років.
Нове керівництво Фонду держмайна провело аудит цього комбінату й передало відповідні матеріали до МВС, Генпрокуратури та Мін’юсту. Бутко думає, що вони з’ясують, яким чином стабільно працююче підприємство дійшло до такого життя й стало банкрутом і чи були зацікавлені в цьому його керівники й куратори.
«Навіщо було проводити концентрацію підприємств титанової галузі, і як вона в цих умовах надалі відіграватиме свою роль на світовому ринку?» – запитує директор DA Vinci AG Анатолій Баронін. На його думку, концентрація необхідна для подальшого продажу, й те, що сталося в Криму, свідчить про те, що ймовірність цього зростає. Зміна реєстрації «Титану», яку пан Фірташ провів добровільно, і перехід підприємства в юрисдикцію Росії, на думку експерта, свідчить про те, що комбінат може змінити власника, про що навіть згадував якось його керуючий директор. «Збільшення держзамовлення РФ на підводні човни, літаки – все це вимагає, – як вважає Баронін, – зростання видобутку й виробництва титану, яке і на території Росії можливе лише завдяки сировинній базі, розташованій на території України».
Що пропонують аналітики, щоб врятувати українську титанову галузь і не дозволити їй працювати на країну-агресора? Насамперед, вони вимагають повного відновлення контролю держави над цією стратегічною галуззю. Після цього вони допускають продаж відповідних підприємств на чесних і відкритих приватизаційних аукціонах, де можна буде залучити від $9 до $12 мільярдів. Але скільки часу може знадобитися державі для того, щоб привести галузь у передпродажну готовність?
«Цього я не можу сказати, та й ніхто не скаже, – відповів Бутко й пояснив: – Через ту міру опору, який уже є з боку осіб, що контролюють титанову галузь зараз. А для держави, для представників влади це буде своєрідний тест, наскільки вони захищають інтереси країни, або він покаже, наскільки вони готові йти на поступки й дотримуватися погоджувальної позиції».
Але чи не прийде на місце одного олігарха інший, і чи не виникне між ними не словесна, а справжня війна за власність? З таким запитанням «День» звернувся до народного депутата, екс-голови Фонду держмайна України Михайла Чечетова. «Якщо ми бажаємо добра Україні, – був обережним Михайло Васильович, – то все має бути в рамках закону». Розвиваючи свою думку, він підкреслив, що в Україні, на відміну від Заходу, де вибори – це чесне змагання, кожні вибори закінчуються війною. «Тому наша партія зараз на них і не йде. Економіка – це конкуренція в рамках закону, де виграє сильний. А якщо ми йтимемо шляхом порушення закону, то не лише не витягнемо Україну, а можемо довести її до розвалу. І це – найстрашніше».