Світлина Тетяни Тюлевої

Світлина В. Бровко

На старті виборів до Верховної Ради України значний інтерес становлять думки та оцінки громадян щодо актуальних питань, які є на вістрі суспільної уваги.
З цією метою Інститутом соціальної та політичної психології НАПН України спільно з Асоціацією політичних психологів України 5-12 вересня 2014 року було проведено масове опитування громадян за вибіркою, що репрезентує доросле населення України віком від 18 років.
Людина, що очолює ці дві поважні наукові інституції – член-кореспондент НАПН України Микола Слюсаревський – охоче погодився повідомити та прокоментувати результати цього вельми цікавого дослідження.

• Пане Миколо, наскільки репрезентативним було це опитування?

Опитування проводилося методом інтерв’ювання. Опитано було 2000 респондентів у 166 населених пунктах (з них 68 – міські, 98 – сільські) усіх регіонів України за винятком АР Крим та м. Севастополя. З огляду на неможливість проведення опитування в захоплених сепаратистами населених пунктах Донбасу було збільшено відповідно квоту респондентів на звільнених територіях. Похибка вибірки становить 3,2%. Так що дослідження цілком репрезентативне.

• Ви розбивали тематику дослідження на якісь тематичні частини?

Я виокремив би в опитуванні чотири блоки питань, або 4 теми. Першою темою була «Незалежність і цілісність Української держави».

• Який головний підсумок дослідження ви визначили б у цій темі?

Результати опитування засвідчують, насамперед, зростання патріотизму в українському суспільстві. І це не може не тішити.
Так, на запитання «Чи підтверджуєте ви прийнятий у 1991 році Акт проголошення незалежності України?» (воно було цілком аналогічним винесеному на всеукраїнський референдум 23 роки тому) 92,4% респондентів відповіли «так». Це майже на 7% більше, ніж у серпні минулого року, і на 16% – порівняно з офіційним результатом згаданого референдуму.
Зазначу, що у 1991 році за незалежність України, згідно з даними ЦВК, хоча й проголосувало 90,32% учасників референдуму, але вони становили лише 76,03% всіх, хто тоді мав право голосу. Отже, тільки цього року частка громадян, котрі підтримують незалежний статус нашої держави, вперше перетнула 90-відсотковий рубіж. Вважаю це символічним.

• А як розрізняються підсумки у цьому питанні по регіонах України? До речі, як визначалися ці регіони?

Ми дотримувалися традиційного умовного поділу України на такі макрорегіони:
· Західний (Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька області);
· Центральний (Вінницька, Житомирська, Київська, Кіровоградська, Полтавська, Сумська, Хмельницька, Черкаська, Чернігівська області, м. Київ);
· Східний (Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Луганська, Харківська області);
· Південний (Миколаївська, Одеська, Херсонська області).
Так ось, Акт проголошення незалежності сьогодні підтверджує абсолютна більшість мешканців усіх регіонів: на Заході – 97,7%, у Центрі – 95,1%, на Півдні – 96,6%. Навіть на Сході незалежності України кажуть «так» 85,7% опитаних. Не підтверджують Акт проголошення незалежності загалом по вибірці тільки 7,6% респондентів (Захід – 2,3%; Центр – 4,9%; Південь – 3,4%, Схід – 14,5%). Розуміємо, що настрої на Сході серед певної частини громадян є досить специфічними.

• Акт опитані підтверджують, а от чи вважають вони Україну насправді незалежною?

У тому, що Україна нині є дійсно незалежною державою, впевнені набагато менше громадян – лише 44,1% (у Західному регіоні – 59,2%, Центральному – 36,8%, Південному – 56,8%, Східному – 38,9%). Водночас, близько двох третин опитаних (74,7%) оптимістично налаштовані щодо майбутнього нашої держави – висловлюють переконання, що вона спроможна існувати як незалежна. На Заході таких 92,8%, у Центрі – 74,7%, на Півдні – 79,5%, на Сході – менше, але, все-таки, 62,9%.

• А як вони оцінюють об’єднавчі фактори – їх більше чи менше?

Вельми істотно, що 68,3% респондентів вважають: попри всі зовнішні та внутрішні загрози Україну можна зберегти як єдину державу, бо «того, що об’єднує громадян, значно більше, ніж того, що роз’єднує». У Західному регіоні такої думки дотримуються 85,7%, Центральному – 70,9%, Південному – 73,8%, Східному – 54,2%. (На Донбасі частки тих, хто вірить у можливість збереження цілісності держави, і тих, хто не вірить, виявилися майже однаковими – понад 37% і близько 40%, відповідно).

• Цікаво, як вони поставилися до відзначення недавнього Дня Незалежності, адже він проходив в умовах, далеких від святкових?

Посилення патріотичних настроїв позначилось і на відповідях на запитання «Як ви сприйняли святкування 23-ї річниці незалежності України?» Порівняно з минулим роком, коли відзначалася 22-а річниця незалежності, частота вибору альтернативи «це викликало в мене, передусім, гордість як у громадянина» зросла майже вдвічі – з 11,7% до 22,3%. Більше стало й тих, хто попри гіркоту втрат і невиправданих сподівань, усе ж таки, відчував гордість (30,5% проти 21,7%).
Натомість, значно поменшало респондентів, які сприймають День Незалежності здебільшого як нагоду розважитись і відпочити (5,5% проти 21,7%), і тих, для кого він не є святом (11,5% проти 17,2%). Щоправда, на минулорічному рівні залишилася частка скептиків, котрі вважають відзначення річниць незалежності спробою відвернути увагу суспільства від проблем, які переживає держава (приблизно 21%). Не визначилися з відповіддю близько 9%.

• А щодо військового параду висловлювалися?

На відміну від усіх попередніх запитань виразну поляризацію громадської думки демонструє ставлення респондентів до військового параду на честь 23-ї річниці незалежності. Аргументи прихильників його проведення підтримали 36,2% опитаних, противників – 42,8%, що пояснюється вочевидь не лише ступенем патріотизму, а й багатьма іншими чинниками, про які скажу далі.

• Яким був другий тематичний блок питань?

Він легко прогнозується, оскільки є найгострішою суспільною темою. Це воєнний конфлікт на Сході України.

• А опитані оцінювали, власне, АТО?

Спостерігається значна розбіжність позицій респондентів щодо антитерористичної операції в Донецькій та Луганській областях. Понад 31% опитаних висловлюються за припинення АТО, трактуючи її як війну влади з власним народом, що призводить лише до жертв, руйнувань та нових сплесків тероризму. При цьому звертає на себе увагу доволі суперечлива тенденція: порівняно з травнем у вересні частка противників АТО дещо збільшилася в Західному та Центральному регіонах (на 1,6% і 4,2%, відповідно), тоді як на Півдні та Сході, навпаки, істотно зменшилася – з 42,9% до 34,5% та з 66,3% до 53,4%. Причому, на Донбасі, тобто, безпосередньо в зоні конфлікту, це зменшення виявилось особливо значним – з 91,7% до 67,2%.

• Скільки є прихильників продовження АТО?

Є і вони захищають діаметрально протилежну позицію. Це респонденти, на чию думку АТО довела свою результативність і має продовжуватися так само, як і досі – до позитивного завершення (24,1%). Прихильників цієї позиції у вересні порівняно з травнем стало більше в усіх регіонах (на Заході – 43,7% проти 23,5%; у Центрі – 26,8% проти 19,9%; на Півдні – 29,6% проти 14,8%), крім Східного, де частка таких респондентів залишилася приблизно на рівні 9%. Однак на Донбасі все ж простежується її певне, статистично достовірне, зростання – з 1,7% до 7,9%.

• Чи зафіксували ви в цьому питанні точку зору своєрідної «третьої сили», яка не підтримує обидві вищенаведені позиції?

Так. Ні з прихильниками продовження АТО в нинішньому форматі, ні, тим паче, з її противниками не погоджуються повною мірою ті понад 28% громадян, які вважають антитерористичну операцію малорезультативною і підтримують ідею запровадження замість неї режиму територіальної оборони – для більш ефективної боротьби з російським агресором та антидержавними збройними формуваннями. У Західному регіоні за це агітують 33% опитаних, Центральному – 29,5%, Південному – 15,5%, Східному – 27,9%, зокрема, на Донбасі – 12,3%.

• А якщо спробувати узагальнити?

Тенденція, звичайно, прослідковується. За проведення воєнних дій на Сході в нинішньому чи більш жорсткому форматі виступають, щонайменше, 59% наших співвітчизників. До цієї цифри, вочевидь, тяжіє й частка опитаних, котрі погоджуються з думкою, що в донбаського конфлікту, на жаль, немає іншого вирішення, окрім швидких і рішучих воєнних дій (близько 49%). Не погоджуються з нею 30,7%, не визначилися – 20,4%.

• Чи опитані вірять, що українським воякам до снаги перемогти російську армію?

Тут більше реалістів. Адже з позицією на підтримку воєнних дій різко контрастують відповіді на запитання, чи здатні Збройні сили України ефективно протидіяти армії Російської Федерації в умовах відкритої військової агресії з її боку: так – 24, 6%, ні – 53,7%, важко відповісти – 21, 7%.

• Ймовірно, дехто пов’язує це із запровадженням військового стану?

Звичайно. От якраз із вимогою запровадження воєнного стану в Донецькій та Луганській областях погоджуються понад половину мешканців Західного, Центрального та Південного регіонів. Однак на Сході цю вимогу підтримує вдвічі менше респондентів (26,7%), ще менше – мешканців самого Донбасу (11,7%). Більш чи менш категорично її заперечують понад 70% донеччан та луганчан. Адже їм довелося на власному гіркому досвіді переконатися, скільки бід, проблем і нещасть приносить усе, що пов’язане з військовими діями.

• А як сприймають респонденти ті жертви, якими платиться за АТО?

Тяжко сприймають. Надмірними видаються громадянам, здебільшого, ті жертви (як серед військових та мирних мешканців, так і у сфері економіки регіону), які кладе Україна на вівтар перемоги в зоні АТО. Тією чи іншою мірою виправданими вважають їх, загалом по вибірці, 18,1% опитаних, скоріше та зовсім невиправданими – 66,9% (не визначилися – 15,1%). Приблизно так само розподілилися й оцінки ефективності заходів української влади щодо запобігання жертвам серед мирного населення Донбасу: цілком та скоріше ефективні – 21,1%, скоріше та зовсім неефективні – 65,5%, важко відповісти – 13,4%. Природно, на Донбасі баланс оцінок згаданих заходів ще гірший: цілком та скоріше ефективні – 12,7%, скоріше та зовсім неефективні – 79,7%, важко відповісти – 7,6%.

• Чи вбачають опитані якийсь вихід із ситуації на Сході?

Люди, звісно, виходи шукають, навіть для самих себе. На цьому тлі значної популярності набуває ідея започаткування загальнонаціонального діалогу щодо проекту майбутнього держави. Вважають, що Україна потребує його невідкладно, 33,7% опитаних; що потребує, але після залагодження воєнного конфлікту на Сході – 37,8%. Не визначилися та дописали інший варіант відповіді – 15%.

• Респонденти, звісно, шукають якісь логічні, загальноприйнятні виходи, навіть якщо самі думають інакше. А от свою особисту позицію вони у відповідях проявляють?

Ми їх також запитували: «Якби це залежало від вас, яке майбутнє ви особисто обрали б для Донеччини та Луганщини?» Відповіді розподілилися так: збереження нинішнього статусу областей України – 58,1%, автономія у складі України – 18,2%, незалежні державні утворення ДНР та ЛНР – 3,5%, незалежна республіка Новоросія – 2,5%, суб’єкти Російської Федерації – 5,3%, інше – 2,2%, важко відповісти – 10,3%.
Як і слід було очікувати, на Донбасі помітно більше, ніж загалом по Україні, виявилося респондентів, які висловилися за ДНР та ЛНР (7,9%), незалежну республіку Новоросію (12,7%) і надання цим регіонам статусу суб’єктів Російської Федерації (18,7%). Отже, разом виходить близько 40%. Це надзвичайно тривожний факт, особливо якщо врахувати, що опитування проходило на визволених територіях. Можна припустити, що якби воно відбувалося на теренах, контрольованих сепаратистами, то ці відсотки були б ще більшими.

• Якій темі було присвячено третій блок запитань?

У цьому блоці опитування ми досліджували реакцію на діяльність президента України, органів державної влади.

• І як ставляться до діяльності глави держави?

По-різному, як завжди. Рішення та дії новообраного глави держави Петра Порошенка вважають більш чи менш адекватними розвитку ситуації в країні загалом близько 47% респондентів, тією чи іншою мірою неадекватними – 35,5%. Для порівняння: у травні цього року в. о. президента Олександр Турчинов «отримав» відповідно 26,9% зі знаком «+» і 53% зі знаком «-».

• Де президента підтримують найбільше та найменше?

Найбільшою частка позитивних оцінок рішень та дій президента України є в Західному регіоні (67,7%). Порівняно менша вона в Центральному і Південному регіонах – 48,1% і 43,7%, відповідно. Та хоч як би там було, в кожному з цих макрорегіонів позитивні оцінки істотно переважують негативні. Протилежне співвідношення оцінок діяльності глави держави зафіксовано тільки на Сході: позитивні – 33,7%, негативні – 49,5%. І це можна зрозуміти.

• А як сприймаються основні тези, думки президента, адресовані країні?

Основні меседжі президента, які чує суспільство, потрапляють, зазвичай, в унісон з думкою якщо не абсолютної, то, принаймні, порівняної більшості громадян України. Про це свідчить співвідношення респондентів, згодних і не згодних з низкою тез із його виступу на військовому параді з нагоди 23-ї річниці Незалежності України:
Ще ніколи День незалежності не був таким величним, як сьогодні, тепер він став справді всенародним святом згодні – 49,2%, не згодні – 32,6%;
Ми довели спроможність захищати нашу Державу згодні – 55,2%, не згодні – 26,9%;
Битва за Україну, за Незалежність завершиться для нас успішно – завдяки загальнонаціональній солідарності, помноженій на мужність та героїзм наших воїнів згодні – 57,5%, не згодні – 15,1%;
Нав’язана нам битва на Сході України увійде в історію як Вітчизняна війна 2014 року згодні – 45,8%, не згодні – 22,0%;
Наголошу – наведені тези було вміщено в анкеті без зазначення, що їх узято з виступу П. Порошенка.

• А за що критикують президента Порошенка?

Якраз з отриманих даних випливає, що загалом позитивна оцінка діяльності президента України не стала на заваді критичному оцінюванню опитаними його кадрових призначень (на посади міністрів оборони, закордонних справ, генерального прокурора, голови Національного банку та ін.). Тією чи іншою мірою задоволені цими призначеннями 27,9% респондентів, скоріше та зовсім не задоволені – 42,4% (варіант відповіді «мені це байдуже» обрали 3,6%, «важко відповісти» – 26,2%). Причому, лише на Заході кількість задоволених суттєво переважає частку незадоволених – 46,7% і 33,3%, відповідно. В інших регіонах співвідношення тих, хто задоволений і не задоволений кадровими призначеннями Президента, тяжіє до середнього по Україні.

• Напевно, незадоволені і нестабільністю національної валюти?

Цього й слід було очікувати. Дії Національного банку України щодо стабілізації курсу гривні більш чи менш позитивно оцінили 17,7% опитаних, негативно – 53,5% (важко відповісти – 25,4%, мені це байдуже – 3,4%). Частки негативних оцінок дій Національного банку при цьому в усіх регіонах перебувають приблизно на рівні середньовибіркового показника.

• Якою мірою турбують опитаних проблеми побутового характеру?

Ну а як же без цього? Неабиякою стурбованістю позначені думки більшості громадян з приводу зростання тарифів на житлово-комунальні послуги. Не бачать у цьому зростанні нічого драматичного лише 4,9% респондентів. Решта відповідей розподілилися так: вважаю це вкрай тяжким, але необхідним заходом – 26,1%; сприймаю зростання тарифів як знущання влади над народом – 39,3%; не знаю, що й думати, мене просто охоплює відчай від такої перспективи – 22,7% (не визначилися – 5,9%, дописали власний варіант відповіді – 1,1%). У регіональному розрізі звертає на себе увагу та обставина, що найбільшою частка опитаних, котрі сприймають підвищення тарифів на житлово-комунальні послуги як знущання влади над народом, виявилася на Сході – понад 45%.
Отож владі не слід випускати це питання зі свого поля зору. Воно вибухонебезпечне.

• Звісно, ви не могли не запитувати про виборчі настрої громадян?

Так, четверта група питань – це електоральні наміри громадян.

• Чи опитані підтримують дочасні парламентські вибори?

Переважна більшість опитаних (понад 68%) тією чи іншою мірою підтримує рішення президента про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України та призначення позачергових парламентських виборів. При цьому 38,5% виборців уже твердо вирішили голосувати, ще майже 35% заявляють, що скоріше голосуватимуть, ніж не голосуватимуть (разом понад 73%). Проте рівень очікуваної електоральної активності поки що істотно різниться за регіональною ознакою: якщо на Заході та в Центрі сумарні частки тією чи іншою мірою схильних до участі в голосуванні становлять, відповідно, 84,9% і 81,2%, то на Півдні та Сході – лише 67,3% і 60,3%.

• Які партії виявилися фаворитами симпатій на момент опитування?

Якби вибори відбувалися на момент опитування, реальні шанси подолати 5-відсотковий бар’єр мали б шість політичних партій: «Блок Петра Порошенка» – 31,5% активного електорату, що визначився з вибором; «Радикальна партія Олега Ляшка» – 12,7%; «Народний фронт» – 8,1%; ВО «Батьківщина» – 7,9%; «Громадянська позиція» – 6,6%; «Сильна Україна» – 6,3%. Наближалися до прохідного бар’єру такі політичні антагоністи, як Компартія України та «Правий сектор» (4,2% і 4,1%, відповідно), а ще більшою мірою – ВО «Свобода» та «УДАР» (по 4,6%). Решта партій набрали б усі разом 9,6% голосів. Заявили, що наразі не знають, за яку партію голосуватимуть, близько 20% активних виборців (тобто, тих, що мають намір голосувати або схиляються до голосування).

• А як ви формували список партій в опитувальнику?

Слушне питання. Підкреслю –оскільки опитування проводилося до реєстрації політичних партій у Центральній виборчій комісії, список останніх формувався за оцінками експертів, які, звичайно, не могли достеменно передбачити, хто насправді піде чи не піде на вибори. Тому до списку потрапили й ті політичні сили, котрі в останній момент відмовилися від участі у виборчих перегонах, наприклад, «УДАР» та Партія регіонів. Зрозуміло, це дещо деформувало отримані дані, але, водночас, дало й додаткову інформацію для аналізу. Так, очевидно, що з огляду на вельми скромний рейтинг «УДАРу» входження його очільника та інших членів до «Блоку Петра Порошенка» навряд чи щось істотно додасть цьому блокові, а відмова від участі у виборах Партії регіонів узагалі не змінить у передвиборній розстановці сил майже нічого.

• Партія президента може розраховувати на успіх у якихось окремих, «своїх» регіонах?

Ні. Партія «Блок Петра Порошенка» тримає лідерство в усіх регіонах. «Питома вага» її прихильників у загальній чисельності виборців регіону становить: на Заході – 21,8%, у Центрі – 20,8%, на Півдні – 18,9%, на Сході – 17%.
Симпатики Радикальної партії Олега Ляшка зосереджені значно більшою мірою в Західному та Центральному регіонах (10,9% та 12%, відповідно), ніж у Південному і Східному (по 4,9%).
Менш виразні, але все ж помітні преференції мають на Заході та в Центрі також «Народний фронт», ВО «Батьківщина», «Громадянська позиція», ВО «Свобода», «Правий сектор», а ще – об’єднання «Самопоміч».
І навпаки – у Південному та Східному регіонах порівняно більшою популярністю користуються «Сильна Україна» та КПУ: першу тут підтримують відповідно 8,3% і 6,8% виборців, другу – 7,2% і 3,4%, тоді як на Заході та в Центрі рівень їхньої підтримки не перевищує 1,2%.
Звичайно, на електоральні симпатії впливають різні події, які відбувалися і після нашого опитування і ще матимуть місце. Отож, і настрої певним чином коливаються, хоча тенденції, напевно, збережуться.

• Пане Миколо, дякую за цікаве дослідження і бажаю вашому дослідницькому колективові подальших успішних наукових розвідок.

Вдячний за побажання і всіляких гараздів читачам часопису.