Тремтливий параліч або хвороба Паркінсона. Це захворювання нервової системи є одним із найпоширеніших у світі.
Насамперед, серед літніх людей. Лікарі вважають його «загадковим» – офіційна медицина досі не в змозі визначити причину розладів, так само як запобігти їм чи призупинити їх розвиток. Про особливості діагностики хвороби Паркінсона та потреби людей, які живуть із цією недугою, розповіли професор, завкафедрою неврології Івано-Франківського національного медуніверситету Вікторія Гриб та завідувач відділення судинної неврології Івано-Франківської обласної клінічної лікарні, кандидат медичних наук Галина Чмир.

Починається з голови

Науковці Центру хворих з руховими розладами, який діє на базі кафедри неврології медуніверситету, влаштували зустріч для хворих на паркінсонізм та їхніх родичів із медиками – лікарями-практиками та науковцями. «Для більш тісного контакту та підтримки таких пацієнтів», – пояснює Вікторія Гриб. Найбільше, що можна зробити для людей із хворобою Паркінсона – допомогти їм жити.
ВООЗ запровадила День людей із хворобою Паркінсона, щоби привернути увагу не тільки медиків, а й усього суспільства до цих людей. «Це дуже складна хвороба – і в діагностиці, і в терапії. Невиліковна. Пацієнти є «прив’язаними» до лікаря і найближчих родичів, оскільки з часом потребують дедалі більшого піклування про себе. Прогресуючі розлади в мозку призводять до порушення всієї рухової діяльності людини. А це, зокрема, можливість ходити, їсти, розмовляти», – розповідає Галина Чмир. – «Хвороба Паркінсона робить людину нездатною давати собі раду в усіх сенсах – рухи розкоординовуються повністю».
«Медики вважають хворобу загадковою, оскільки досі не виявлені причини, які її запускають, продовжує Вікторія Гриб. – Якщо хтось їх визначить, то отримає Нобелівську премію. На сьогодні є лише теорії, які описують можливі чинники, що ведуть до розвитку хвороби. Однак ми знаємо, що відбувається при цьому в мозку, і це дає змогу робити висновки, зокрема, коригувати стан хворих».
Хвороба Паркінсона розвивається через виснаження нейронів у підкірці головного мозку. Це провокує дефіцит специфічної речовини – дофаміну, що відповідає за плавність та цілеспрямованість рухів. А от чому це стається, чому виснажуються і відмирають певні клітини в мозку, які виділяють цю речовину, медицина поки що визначити не може. «В окремих випадках діагностовано, що цей розлад має спадковий характер. Але так виявляє себе захворювання у невеликої кількості людей. Решта випадків – спорадичні, 95% хворих ніяк між собою не пов’язані», – конкретизує професор.
Виснаження клітин у мозку відбувається незалежно від віку, статі, способу життя. Хворіють на тремтливий параліч і чоловіки, і жінки, і в молодому, і в старшому віці. Хворіють і боксери, і люди інтелектуальної праці. І ті, хто вів здоровий спосіб життя, і схильні до зловживання нікотином та алкоголем. «Єдине, що можна з певністю сказати – серед хворих більшість людей старшого віку», – підсумовує Вікторія Гриб.

Діагноз з молоточком

Хворобу ще у 1817 році описав англієць Джеймс Паркінсон. Він систематизував симптоми і прояви, а також розвиток захворювання. Сучасна наука вважає, що тремтливий параліч відомий людству з прадавніх часів. У Біблії описані люди з тремором кінцівок. У єгипетському папірусі, датованому 12 ст. до н. е., розповідається про фараона з відповідними характерними симптомами. Опис і спосіб лікування недуги, яка виявляє себе тремтінням у стані спокою і руховими розладами, пропонують тексти Аюрведи. Пробували знайти лікування аналогічних порушень також і в Древньому Римі. Відмінність тих методів від сьогоднішніх в тому, що лікарі навчилися швидше діагностувати недугу. Та мають ліки, які дозволяють послабити прояви хвороби, дещо вплинути на її перебіг і продовжити хворим життя.
Вважають, що хвороба Паркінсона – одне з найпоширеніших нейродегенеративних захворювань нервової системи після хвороби Альцгеймера. Вражає мільйони хворих у всьому світі. В Україні на хворобу Паркінсона хворіють 25 тисяч людей. Щороку вперше виявляють до 2500 недужих.
«У нашому реєстрі є четверо хворих, які занедужали у дуже ранньому віці – у 30-32 роки, – розповідає Вікторія Гриб. – Це не означає, що хвороба помолодшала. Скоріше, діагностика стала більш адекватною, ніж була кілька десятиліть тому».
При Івано-Франківському медуніверситеті діє діагностичний кабінет, де працюють спеціально навчені розпізнавати хворобу Паркінсона спеціалісти. «Слід знати, що теперішні методи нейровізуалізації – МРТ, комп’ютерна томографія, інші обстеження головного мозку за допомогою сучасної апаратури – показати це захворювання, особливо на початкових стадіях, не можуть. Встановлення діагнозу – це є, передовсім, кваліфікація лікаря і молоточок в його руці. А ще – спеціальні обстеження, які є складними і тривалими», – розтлумачує Галина Чмир. Через це трапляється досить багато випадків, коли спочатку ставлять помилковий діагноз або є підозра, а хвороба Паркінсона підтверджується вже в процесі розвитку невиліковної хвороби.

Особливості життя з хворобою Паркінсона

«Діагностувати хворобу Паркінсона на ранніх стадіях дуже важливо. Наразі немає методів, які би запобігали прогресуванню цього захворювання. Але ми можемо якийсь час коригувати рухові розлади і цим покращити якість життя людей», – каже завідувач відділу обласної лікарні. Сучасна медицина, наполягає Галина Чмир, знає методи покращення стану хворого. За її словами, у випадку вчасного діагностування, призначення адекватного лікування та реабілітації пацієнти з хворобою Паркінсона можуть тривалий час продовжувати активне життя.
Людина приречена жити з хворобою Паркінсона. На перших двох стадіях (недуга, за перебігом, має чотири стадії тяжкості), окрім медикаментів, хворі потребують психологічної і фізичної реабілітації. «Чим більше людина рухається, тим краще вона мислить. Чим краще вона мислить, тим краще рухається», – пояснює залежність лікар. Однак це актуально для стану ремісії. Ані ліки, ні фізичні вправи не зупиняють прогресування хвороби Паркінсона. У деяких людей розвиток захворювання стрімкий і через п’ять років призводить до стану цілковитої інвалідності. У інших регрес може тривати втричі довше.
Кінець – один для всіх, незважаючи на всі застосовувані на даному етапі розвитку медицини методи. На четвертій і кінцевій, п’ятій, стадії хвороби люди потребують постійного стороннього догляду і цілодобової допомоги. Хворі не вмирають власне від хвороби Паркінсона. Вони згасають прикутими до ліжка, коли в них розвиваються запальні процеси, викликані обмеженням у русі – пневмонія, уросепсис та інші. В контексті цього психологічної допомоги і підтримки потребують не лише самі хворі, а й їхнє найближче оточення.
Протягом останніх десятиліть проводяться потужні наукові дослідження для отримання ефективних методів лікування хвороби. Заміщення генів, застосування стовбурових клітин, пересадка клітин – вчені постійно шукають спосіб зупинити старіння і відмирання нейронів у головному мозку. Поки що марно. Наприклад, при трансплантації пересаджені клітини з часом усе одно уражаються хворобою.
Наразі найбільш ефективним методом лікування є нейростимуляція. Пацієнту вживлюють у головний мозок електроди, з’єднані зі спеціальним апаратом. Він стимулює невеликим за амплітудою електричним струмом структури мозку, що відповідають за контроль над рухами тіла. Важливо, що пацієнт може сам керувати апаратом. А операція легко переноситься і є безпечною. Такий метод широко практикується в країнах Європи, зокрема, в Польщі. Призначається в тому випадку, коли неефективна медикаментозна терапія або хвороба швидко прогресує і людина втрачає здатність до самообслуговування. Для українців, на жаль, нейростимуляція є недоступним лікуванням – цей метод вимагає постійного спостереження і корекції за місцем проведення операції.