Будь-яка економічна ініціатива для того, щоби увійти в стан розвитку, потребує значних матеріальних вливань. Ця теза для української господарської та фінансової систем наразі є ключовою. Але для цих систем є також важливою відома економічна аксіома: для того, аби витрати ресурсів стали виправданими, необхідні потенціал і гарантії.
Тема іноземного інвестування для Української держави, що стоїть на порозі докорінного реформування економічної та політичної систем, є наразі дуже актуальною. Досвід післявоєнної Західної Європи став вабливим для вітчизняного господарського сектору, також поруйнованого двадцятьма роками неефективного використання та справжньою війною. Саме закордонні інвестиції багато в чому відіграли ключову роль у появі економічних див тих країн. Саме на це розраховують і в Україні. До того ж вдале використання наданих ресурсів може бути й основою авторитету на світовій арені. Питання ж полягає в тому, наскільки інвестиційно привабливою є українська держава у свій скрутний час і які гарантії щодо використання коштів інвесторів вона може дати.
Очевидний той факт, що події, які відбуваються із листопада минулого року, істотно змінили Україну в очах іноземців. Це стосується й інвестиційних розрахунків закордонних бізнесменів.
Керівник юридичної практики компанії EY Альберт Сич, говорячи про це, також відзначив зміну підходу потенційних партнерів до вітчизняних інвестпроектів:
«Коли завершилися події наприкінці лютого, ще, очевидно, не відбулися якісь відчутні та видимі зміни інвестиційного клімату. Але виникло відчуття перспективи, очікування позитиву. Це відчувалось і в розмовах із багатьма гравцями на ринку, з інвесторами, як у сфері моєї діяльності, так і в інших галузях. Потім березневі події, далі– ескалація конфлікту. Це все, безсумнівно, не могло не внести невизначеності, непередбачуваності і просто страху й побоювання, а отже, й вичікування з боку інвесторів. Навряд чи можна говорити про побудову планів у країні, що, на жаль, є вогнищем подій, які відбуваються. Це, знову ж таки, чути від гравців на ринку». Подібні побоювання зараз виникають не лише в людей, які мають безпосереднє відношення до розбудови української економіки. Уся країна, з огляду на війну, яка затягується, живе в очікуванні невтішних різких змін у цій сфері.
Утім, у справі, що стосується іноземного кредитування, донорських вливань та інвестицій, багато хто зберігає відносний спокій та впевненість. Адже все одно для іноземної матеріальної підтримки України наразі є доволі сприятливий час.
«Є відчуття, що якщо цей фактор (нестабільність політичної ситуації.– Авт.) зникне чи принаймні його вплив суттєво зменшиться, чи навіть зафіксується невизначеність, інвестори можуть повернутися до початкового настрою та їхня первісна активізація повернеться, буде даватися взнаки. На користь цього гратимуть чимало причин: підтримка значними економіками світу, міжнародними фінансовими установами та інституційними інвесторами тощо. Я погоджуюсь із тим, що Україні в плані довіри наприкінці лютого дали певний карт-бланш. Але треба розуміти, що інвестиційна привабливість формується як суб’єктивними, так і об’єктивними факторами. Багато з них, незважаючи на деякі гальмівні чинники, почали потроху з’являтися. Більше того, за моїм досвідом, інвестори часто цікавляться та вкладають у країну, економіка якої є не зовсім стабільною. Нерідко позитивний тренд у інвесторів передує об’єктивним позитивним змінам на краще і тим самим у чомусь зумовлює самі такі зміни. Якщо з’являються фактори інвестиційної привабливості, хай навіть їх суб’єктивне відчуття, інвестори активізуються (хоча, звичайно, розуміють, що йдуть на ризик)»,– так пояснює цю думку Альберт Сич.
Наразі дуже складно говорити про те, хто саме виявляє найбільший інтерес до господарства України. Так само, як і неможливо визначити привабливі нині сфери економіки. Нічого певного не можуть зараз пообіцяти й відповідальні за підтримку і розвиток відсталих країн міжнародні організації. Так на зустрічі з учасниками Літньої школи журналістики «Дня» 29 липня експерт проекту «Цілі розвитку тисячоліття» ООН Наталія Сітнікова на запитання про можливість конкретної підтримки у справі поліпшення інвестиційного іміджу України відповіла, що Об’єднані нації не можуть безпосередньо впливати на цей процес. Одначе організації до снаги визначати стратегію розвитку тих чи інших регіонів на певних етапах і розподіляти донорські кошти між країнами, що їх потребують. Але перепоною для діяльності таких об’єднань, для підвищення в них авторитету України як держави можуть стати дії країн-учасниць, що не зацікавлені в її нормальному політичному та економічному розвитку. Хоча трьома тижнями пізніше цієї зустрічі ООН закликала країн-донорів надати Україні, крім гуманітарної, ще й фінансову підтримку для розбудови економіки.
Також примітною для сфери інвестицій у нашу країну стала ще одна цікава подія. На зустрічі із засновником фонду «Відкрите суспільство» Джорджем Соросом президент України Петро Порошенко привітав ініціативу мецената щодо запровадження безкоштовного страхування політичних ризиків для тих, хто інвестує в окремі галузі української економіки.
Такі заяви та події свідчать про те, що рівень інтересу до нашої держави в іноземних інвесторів зріс. Чи стане ця зацікавленість довірою, залежить від України та її можновладців. Зокрема це стосується реформування законодавства щодо залучення капіталовкладень з-за кордону та регулювання податкової політики, роботи правоохоронних органів.
Альберт Сич говорить про необхідність застосування виваженого підходу у змінах цієї економічної системи: «Уже скільки років точаться розмови про необхідність реформ для вдосконалення регулювання інвестиційного ринку. Водночас, говорити про вдало завершені комплексні та послідовні реформи, на жаль, не доводиться. Звісно, потреба в правильному реформуванні є, щось треба змінювати. Утім, пріоритети наразі змінюються. Треба робити насамперед те, що на часі. Очевидною є необхідність першочергового вирішення найболючіших питань. Хоча, як я казав, необхідність таких ad hoc змін зрозуміла і почасти виправдана, важливо, щоб вони не зачіпали базових складових інвестиційної привабливості нашої держави. Для ілюстрації можна навести приклад останніх змін щодо оподаткування. Доволі очікувано урядова законодавча ініціатива була спрямована, серед іншого, на скасування окремих податкових пільг. Із чим також, у цілому, можна погодитися. Проте щодо певних змін відразу постає питання: «У чому вигода від цього скасування?», «Які будуть його наслідки?» Так, серед скасованих виявилися пільгові ставки плати за користування надрами для угод про розподіл продукції. Завдяки цим угодам в Україну вже прийшли великі іноземні інвестори, представники найпотужніших нафтогазових компаній світу. Протягом останніх років Україна справді могла дати старт кільком проектам, провести реформу законодавства щодо угод про розподіл продукції. Започатковані попереднім урядом, ці проекти варті того, щоб розвиватися, їх треба довершувати, продовжувати співпрацю, надавати сприяння та підтримку. Тоді ж навіщо скасовувати податкову пільгу для угод? Таке скасування не стосується проектів, що були розпочаті. А якщо ж говорити про скасування для майбутніх проектів, хіба це та пільга, якою хтось сильно зловживав чи взагалі може зловживати? Навряд чи. Підстави для скасування і вигоди від цього неочевидні. Водночас, це– сигнал, який може бути неоднозначно розтлумачений. Держава починає змінювати правила гри там, де вона оголошувала про свою зацікавленість, про підтримку, про запровадження стабільних правил гри».
Одним із небагатьох проектів, яким наша держава останнім часом намагалася привести на вітчизняний ринок іноземних бізнесменів, їхні кошти та компанії була ініціатива створення індустріальних парків. Улітку 2012 року був прийнятий Закон «Про індустріальні парки», а Держінвестпроекту було доручено реалізувати його. На підписанні меморандуму про співпрацю ICC Ukraine та Держінвестпроекту голова останнього органу Сергій Євтушенко запевнив, що створення індустріальних парків «дозволить забезпечити економічне зростання та підвищення конкурентоспроможності територій і галузей, сприятиме активізації інвестиційної діяльності, створенню нових робочих місць, а також розвитку виробничої інфраструктури. Адже як показує світовий досвід, індустріальні парки– це найкраща форма для ведення бізнесу».
За показовий приклад очільник відомства обрав турецький досвід: більш ніж 50 індустріальних парків, створених у цій країні, дозволили зробити промисловість Туреччини однією з найефективніших у південно-східній Європі та на Близькому Сході. Утім, ще до жодного парку не прийшли зі своїм виробництвом і коштами інвестори. Хоча таких установ наразі створено вже сім.
Альберт Сич вважає гальмування у справі залучення таких проектів до активного використання добрим керівництвом до дій щодо реформування законодавчої бази в цій сфері: «Такі спеціальні режими для ведення бізнесу як ідея в цілому є позитивним явищем. Є приклади інших держав, де запровадження спеціальних об’єктів і режимів допомагало окремій галузі чи окремій території. В Україні, на жаль, виходячи з того досвіду, який у нас був, можемо бачити, що подібні проекти ще не давали бажаного результату.
Можливо, такий негативний попередній досвід і створює перешкоди для запровадження чогось нового. Із точки зору фіскального блоку уряду надання фінансових та інших преференцій, пільг, виділення коштів є негативом. Для них це просто додаткові втрати із бюджету. Втім, відомства, що відповідають за економічний розвиток, будуть говорити, що це чи не єдина можливість щось змінити. Ще одна проблема– практичне застосування цих пільг. На жаль, раніше це часто зводилося просто до зловживання, що знову ж таки може пояснити відсутність підтримки з боку держави таких проектів. Але в забезпеченні можливості правильного запровадження преференційних режимів, їх правильного використання, упередження зловживань і полягає основане завдання тих, хто цими проектами опікується,– як нормотворців, так і відповідальних за практичну реалізацію. На мою думку, подібні ініціативи могли б стати частиною більш масштабної реформи». Тим паче що інвестиційна привабливість України на світовій арені, як показують останні події, є чи не найвищою за всі роки незалежності.