Росіяни працювали над створенням гібрида вірусу натуральної віспи та збудника Еболи ще 1991 року...
Від вірусів, бактерій і токсинів не захистять бронежилети і шоломи. Їх не злякають БТРи і винищувачі. У бомбосховищі від патогенів не сховаєшся, в окопі не відсидишся...
Про заборону використання біологічної зброї вперше заговорили 1925 року. Тоді ж було підписано Женевський протокол. Але цей міжнародний документ виявився недосконалим.
Використовувати таку зброю заборонялося, а ось виробляти, купувати, поставляти, зберігати і накопичувати – ні. У 1972 році уряди 22 країн ратифікували нову Конвенцію. Станом на липень 2014 року до неї приєдналося 170 країн світу. Однак, за інформацією Міжнародного жіночого об’єднання за мир та свободу (WILPF), є країни, які не поспішають розпрощатися зі зброєю масового ураження. Це – Росія, Ірак, США, Велика Британія, Китай, Єгипет, Іран, Сирія, Ізраїль, Лівія, Північна Корея і Тайвань (у цьому списку періодично «спливає» Південна Корея, Куба, В’єтнам, Індія і навіть Болгарія).
Є інформація, що у 1980-х роках Ірак застосував біологічну зброю проти Ірану – заражав мирне населення збудниками сибірки, ботулізму, бруцельозу, туляремії і газової гангрени. Це пізніше дало привід американським військам вторгнутися в Ірак. Американці знайшли збудник ботулізму, однак так і не змогли довести, що виростили його в одній з підпільних лабораторій.
США з 1970-х рр. формально не розробляють біологічної зброї і не ведуть досліджень з ефективності її застосування. (Хоча російські ЗМІ переконують, що це не так: «Аби не ризикувати своїми громадянами, експерименти американці проводять у таємних лабораторіях в Африці та Грузії»). У Великій Британії потужним лабораторним осередком з вивчення біологічної зброї у 1936-1939 pp. був Портон Даун. Найбільший інтерес у дослідників викликав збудник сибірки. У 1941-1942 рр. науковці проводили експерименти на тваринах (здебільшого, вівцях) на одному з віддалених островів – скидали бомби, начинені спорами Bacillus anthracis, надзвичайно стійкими у довкіллі. Прем’єр-міністр Вінстон Черчілль був готовий пустити у хід цю зброю, якби гітлерівська Німеччина застосувала біологічну зброю проти Британії. Від біозброї британці відмовилися ще у 1972 році, однак експерти припускають: така потужна держава не могла беззастережно позбутися одного з головних аргументів у військових конфліктах і точно щось припасла на випадок, якщо її інтереси будуть порушені.
Китай ще на початку 1980-х активно працював над розробкою біологічної зброї. Коли у світі спалахнули епідемії атипової пневмонії і пташиного грипу, тінь підозри впала на Піднебесну...
У Єгипті до середини 1960-х рр. працювала урядова програма з вивчення біологічної зброї. У країні існує кілька військових мікробіологічних лабораторій, які теоретично можуть створювати небезпечні штами.
Іран погодився розпрощатися з біологічною зброєю у 1973 році. Однак експерти припускають, що країна з таким високим військовим потенціалом не могла добровільно її здати. Сирія підписала Конвенцію, однак уряд її не ратифікував. Ізраїльські та американські експерти неодноразово робили заяви з приводу того, що Сирія може володіти біологічною зброєю.
Сам Ізраїль до Конвенції також не приєднався. Доля Національної програми з розробки біологічної зброї залишається невідомою. Експерти, які виступають за масове роззброєння, згадують, що Ізраїль завжди тісно співпрацював з військовими гігантами – як не зі СРСР, то зі США, і набутий досвід колись може стати їм у пригоді... Лівія здала біозброю у 1972 році. Однак експертів ООН для проведення перевірки не допустила.
КНДР підписала міжнародну угоду у 1987 році, але ніколи не дотримувалась її положень. Розробляти біологічну зброю тут почали у 1960-х рр. Зараз, за інформацією деяких джерел, у Північній Кореї працюють зі збудниками сибірки, холери і бубонної чуми. Уряд Тайваню заперечує той факт, що країна володіє біологічною зброєю. Однак Тайвань у розробці біотехнологій залишається одним зі світових лідерів, що наштовхує на певні роздуми.
Радянський Союз (а потім і Росія) тривалий час працював над створенням біологічної зброї – для боротьби з головним ідейним ворогом – США. У 1992 році Єльцин у рамках міжнародних домовленостей розпочав поетапну ліквідацію програми «Біопрепарат». Росія зобов’язалася наполовину скоротити штат працівників, надати інформацію ООН щодо видів біологічної зброї, над якими працюють російські вчені, припинити розробку нових мутантних біологічних штамів та експерименти з їх застосування.
«До програми «Біопрепарат» було залучено, щонайменше, 55 тисяч працівників. Радянський Союз мав 27 наукових установ, що вивчали біологічну зброю, шість закладів, що безперервно її виробляли, сім резервних підприємств, які мали би бути введеними у дію на випадок війни, п’ять полігонів для випробування біологічної зброї та 17 інших секретних об’єктів. До моменту розпаду СРСР було нагромаджено 20-тонний постійний стратегічний запас вірусів натуральної віспи (про ліквідацію цієї інфекції було оголошено у 1980 p.), кількадесят тонн сибіркових спор, а також інших патогенів, – згадує вчений-мікробіолог, спеціаліст у галузі інфекційних захворювань та імунології, полковник Радянської Армії у відставці Кен Алібек (з 1975 по 1990 рр. працював над розробкою біологічної зброї. У 1992 р. емігрував до США. У 2010 перебрався до Казахстану, але від американського громадянства не відмовився). – Однак ще у 1991 році радянські вчені проводили інтенсивне вивчення генетично змінених паличок чуми, резистентних до антибіотиків, і працювали над отриманням за допомогою методів генної інженерії гібрида вірусу натуральної віспи з вірусом гарячки Ебола».
Перед спалахом лихоманки Ебола на російськомовній сторінці у Вікіпедії вказувалося, що у Росії було зафіксовано два випадки смерті від цього вірусу – у 1997 та 2004 рр. Померли лаборантки, які проводили експерименти на тваринах і випадково вкололися зараженою голкою... Однак після того, коли почали надходити перші повідомлення про те, що небезпечний вірус «просочився» з Африки в Європу, ця інформація була видалена зі сайта і на її місці з’явилася нова: «У серпні 2014 року російські вірусологи заявили про початок робіт зі створення вакцини від лихоманки Ебола».
Якщо ввести у пошуковик Американської національної академії медицини латинську назву збудника, то виб’є всі дослідження, які проводилися щодо цього патогена. По вірусу Ебола було проведено 1149 досліджень науковцями з різних країн світу. А це означає, що збудник геморагічної лихоманки вже давно «обжився» в Європі. Просто донедавна він не покидав стін лабораторій...

Коментар

Марина Барська, к. б. н., в. о. вченого секретаря Інституту біології клітини НАН України
Зауважила таку закономірність: тільки-но з’являється інформація про новий вірус, буквально через кілька тижнів якась фармацевтична компанія обіцяє забезпечити нас вакцинами і ліками проти нього (ВООЗ уже оголосила про використання вакцини, яка не пройшла клінічних випробувань. – Авт.). Це наштовхує на думку, що або загрозу від вірусу перебільшують, або він справді небезпечний для людей, але його навмисно випускають на волю, щоб заробити на цьому. Практично в усіх країнах ведуться дослідницькі роботи над мікроорганізмами, які можуть викликати епідемії. Це робиться не так для нападу, як для захисту. Невідомо, яка бацила з якої лабораторії випадково утече, чи хто її навмисне запустить у маси. Це – така ж небезпечна річ, як ядерна зброя. Невідомо, в який бік подує вітер і куди віднесе хмару ядерного пилу. Невідомо, чи не призведуть поодинокі випадки інфікування до пандемії, тому науковці намагаються не відставати від закордонних колег.