Мультфільми 1920-1930-х рр.
Українській анімації вже ні багато, ні мало – 85 років. У 1927 році були зняті перші українські мультики – «Українізація» (Київ) і «Казка про солом’яного бичка» (Одеська кіностудія). Події 30-х років, які пішли услід за хвилею – Друга світова війна, а потім і голод – практично знищили цю галузь мистецтва. До 1959 року на Київській кіностудії було випущено лише кілька десятків мультфільмів, серед яких «Заборонений папуга», «Тук-Тук і його товариш Жук», «Тук-Тук на городі» та ін. Найчастіше створювалися так звані «болти і гайки в томаті». Мультиплікатори дали таке прізвисько мальованим мультикам для науково-популярних і навчальних фільмів про хімічні і фізичні процеси: рух молекул газів, проникнення однієї речовини в іншу і т. п.

Мультфільми 1959-1990 рр.
У 1959 році українська анімація почала своє відродження під керівництвом художника і режисера Іполита Лазарчука на «Київнаукфільмі». Під своїм крилом він об’єднав студентів, які абсолютно не мали практики та навичок у цьому вкрай специфічному ремеслі, але згодом стали відомими в усьому СРСР. Першою такою «пробою пера» стала стрічка «Пригоди Перця» (1960 рік) – про захисника природи від браконьєрів. Однією з головних робіт початківців-аніматорів можна вважати мультфільм «Микита Кожум’яка» (1965 рік) режисера Ніни Василенко. Але всесоюзну популярність колектив отримав після роботи над мультфільмом «Ведмедик і той, хто в річці живе» (1966 р.). Нагородою стала «Золота туфелька» – перший приз на фестивалі дитячих та юнацьких фільмів у м. Готвальдов, Чехословацька РСР (нині Злін, Чехія). А ще роком пізніше з’явився перший мультфільм із серії «Як козаки...» Володимира Дахна.
Мультфільм про трьох бравих козаків Запорізької Січі, які подорожують по всій Європі крізь сторіччя, мав феноменальний успіх. Як і будь-яка класика, серія не старіє досі. В які тільки ситуаціях не потрапляли козаки! Вони билися з кримськими татарами-работоргівцями («Як козаки куліш варили», 1967 р.), з цілими європейськими арміями («Як козаки у футбол грали», 1970 р.), з піратами («Як козаки наречених визволяли», 1973 р.), з панщиною («Як козаки сіль купували», 1975 р.), зі самими богами Олімпу («Як козаки олімпійцями стали», 1978 р.), з підступним кардиналом Ришельє («Як козаки мушкетерам допомагали», 1979 г.), і навіть із самою нечистою силою («Як козаки весілля гуляли», 1984 р.). Останніми мультфільмами з цієї серії стали «Як козаки інопланетян зустрічали» (1987 р.) і «Як козаки у хокей грали» (1995 р.).
Можливо, одним із найбільш упізнаваних, іронічних і смішних мультфільмів тих років є стрічка «Як жінки чоловіків продавали» (1972 р.), знята за мотивами жартівливої народної пісні. Згідно зі сюжетом, жінки намагаються позбутися своїх обридлих чоловіків на ринку: бабія, п’яниці, ледаря, низькорослого. Стара мати продає сина-холостяка, а потім купує собі чоловіка-старого. Ледар і п’яниця залишаються нікому непотрібними, вони залишені напризволяще, як горщики, які теж ніхто не купує. Мультфільм отримав нагороду в Загребі (Югославія) за оригінальність, поєднання народної музики і народних мотивів на Міжнародному фестивалі анімаційних фільмів, а також у Нью-Йорку – диплом за третє місце. Майже услід вийшов мультфільм «Як чоловіки дружин провчили», знятий також за мотивами жартівливої української пісні. Дивувала оригінальність малюнка – зображення знято з використанням народної вишивки, та вся дія мультфільму відбувається, нібито, на українському рушнику.
П’ятисерійна новела «Людина і слово» (1973 р.) створена для дітей старшого віку і якоюсь мірою – для дорослих. У ній розповідається про силу людського слова. На Всесоюзному кінофестивалі в Баку, в 1974 році, мультфільм здобув друге місце.
У 1977 році з’явилася одна з головних мультиплікаційних стрічок Радянського Союзу – мультсеріал «Пригоди капітана Врунгеля». Остання 13 серія мультфільму була знята в 1979 році. Пригоди відважного капітана, його помічника Лома і попутника Фукса стали першою серйозною роботою геніального режисера Давида Черкаського.
Услід за спритною трійцею вітчизняний глядач побачив міні-мультсеріал «Лікар Айболить» (1985 р., 7 серій), а ще через три роки – вільно інтерпретовану екранізацію роману шотландського письменника Роберта Стівенсона «Острів скарбів». Пригодницький роман, з кадрами насильства і зрад, перетворився на яскраву комедію, зняту цікавим способом. Мультфільм був створений таким чином, що деякі його моменти (пісні, які нерідко мали моралізаторський характер) ніби «розбавлялися» грою живих акторів, тому на екрані глядач бачив чергування – карикатурних мальованих піратів і піратів у виконанні ансамблю «Гротеск».
Кращим визнанням цих трьох робіт Давида Черкаського можна вважати не стільки численні нагороди, скільки те, що кожен з мультфільмів був розібраний на цитати. «Острів скарбів» входить до золотого фонду найбільш цитованих робіт радянського кінематографа – практично кожна фраза героїв і практично кожна пісня відомі вже не одному поколінню українців.
Ще одним українським генієм анімації є режисер і мультиплікатор Олександр Татарський. У 1981 році він створив добре відому двом поколінням радянських громадян заставку програми «Надобраніч, малята», і цього ж року – «Пластилінову ворону». Примітно, що цей геніальний мультфільм хотіли заборонити цензори як «ідеологічно безідейний», але його врятував кінорежисер Ельдар Рязанов, який показав його по ТБ всупереч підготовленій забороні. Мультфільм розділено на три частини, що йдуть одна за одною, не пов’язані змістом (крім одного персонажа – бабусі з пристосуванням для вибивання пилу з килима), але найвідоміша, третя, називається «А може, а може...»
У 1983 році СРСР побачив ще одну «пластилінову геніальність» киянина – мультфільм «Падав торішній сніг». Ця новорічна казка є таким же невід’ємним атрибутом новорічних свят як «Іронія долі» (рос. «Ирония судьбы, или с лёгким паром!»). Абсурдний гумор перетворив мультфільм у народне надбання – практично кожна репліка в ньому перетворилася на приказку. Цензура також хотіла заборонити стрічку, заявивши, що Татарський повинен зняти мультфільм про піонерів, які збирають металобрухт. Режисер-мультиплікатор пішов на хитрість: сказав, що буде знімати про Леніна за мотивами твору Михайла Зощенка. Тільки після того, коли цензори відчули страх перед забороненою темою, вони дозволили зйомки за первісним сценарієм автора. Але навіть під час «здачі» мультфільму не обійшлося без небезпечного казусу, який, на щастя, зійшов нанівець: режисерові заявили, що той нешанобливо ставиться до російської людини, сказавши, що «у вас лише один герой – російський чолов’яга, і той ідіот». Завершальна мелодія мультфільму вважається однією з найбільш зворушливих в радянській мультиплікації і – найвідомішою.
Одне з найгучніших імен минулого української мультиплікації – ім’я головного режисера «Союзмультфільму» Олександри Сніжко-Блоцької. Її руці належать відомі «Легенди і міфи Стародавньої Греції» (5 мультфільмів про Персея, аргонавтів, Прометея та інших). Крім того, харків’янка стала режисером таких стрічок, як «Ріккі-тіккі-таві», «Кіт, який гуляв сам по собі» (за Редьярдом Кіплінгом), «Коник-Горбоконик», «Гуси-лебеді» та низки інших робіт, на яких виросло не одне покоління. Ще однією українкою, яка внесла ще більше доброти в радянську мультиплікацію, стала киянка Наталія Гузева – автор сценарію двохсерійного мультфільму «Капітошка» (1980 і 1989 рр.).
Цікаво, що одна з найвідоміших екранізацій книги Льюса Керролла «Аліса в Країні чудес» також знята у Києві, як і її продовження – «Аліса в Задзеркаллі». Робота режисера Єфрема Пружанського одразу ж стала культовою. Люди досі не втомлюються цитувати Алісу, Чеширського кота, королев і інших персонажів, чиї промови, на перший погляд, здаються нескінченно абсурдними.

Мультфільми після 1991 р.
Багато з найвідоміших мультфільмів СРСР придумувалися і знімалися українцями, проте після краху СРСР життя українського аніматора сильно змінилася – він позбувся державної підтримки. В одному з інтерв’ю Давид Черкаський заявив: «Взагалі немає мультиплікації (прим. – в Україні). Немає жодного фінансування. З дев’яностого року мультиплікація просто вмерла».
Правонаступником «Київнаукфільму» в анімаційному напрямку стала студія «Укранімафільм», яка внаслідок світової економічної кризи в 2008 році стала на межу банкрутства в 2009-му. Незважаючи на потужний творчий потенціал, в Україні не існує жодної великої мультиплікаційної студії. Є безліч приватних студій, але глобального проекту так і не з’явилося. Економісти називають причину – невміння вести бізнес. Якщо порівнювати зі, скажімо, російською студією анімації «Мельница», відповідь стає очевидною: «Мельница» працює одночасно над кількома проектами. Так, їхні перші роботи («Карлик Ніс» і «Альоша Попович і Тугарин Змій») виявилися провальними з точки зору зборів, але з урахуванням усіх випущених мультфільмів – студія опинилася у виграші. Витративши близько 36 мільйонів доларів, мультиплікатори заробили майже 100 мільйонів за роки свого існування. В Україні ж студії створюються з розрахунку випуску однієї стрічки, а в майбутнє ніхто не заглядає.
Корифеями української анімації вважаються київські студії «Борисфен-С» і «Укранімафільм». Певну популярність здобули «Новаторфільм», Одеська студія мультиплікації, «Фарс», Running Pictures, Marcus Studio, Toon Buster, Art Production, Antistatic Pictures, Animatix 4D, +energetic, Moka Studio. Студій, що спеціалізуються на продукції для найменшого глядача, менше. Серед них – севастопольська студія «Чарівний ліхтар» (на території окупованого РФ Криму) і дніпропетровська «Веснянка».
Перший український повнометражний мультфільм був створений 10 учнями луганської школи мультиплікації «Фантазери» (наймолодшому на момент зйомок було 11 років). Стрічка «Наші», намальована хлопцями в 2012 році, розповідає про життя і боротьбу «Молодої гвардії», якій в 2012 виповнилося 70 років.
Цікавою роботою і сміливим експериментом для пострадянської анімації став «мультсеріал для дорослих» «Казкова Русь», зроблений за допомогою комп’ютерної графіки. У ньому актори озвучують «осіб, схожих на українських політиків», що висміюють злободенні теми і подвійні стандарти в ситуації казкової билинної держави.
У 2013 році радянський мультфільм «Коровай» був адаптований для незрячих дітей. Він став першим українським мультфільмом такого плану і був показаний у Львові. Народна артистка України Олександра Бонковська озвучила його за допомогою тифлокоментаря (аудіодескрипції) – способу супроводу відеоряду, відмінного від субтитрів або аудіокниги. Складність роботи полягала в тому, що артистці довелося так вибудувати текст, щоб його могли зрозуміти навіть ті діти, які ніколи нічого не бачили, і могли б зрозуміти, про що йде мова. Але, як показав експеримент, діти різного віку поставилися до нього з однаковим захопленням. Роботу вирішили продовжити, допомагати творчому колективу (у нього також входять аспірат Львівської політехніки Андрій Демчук та звукорежисер Євген Шманенко) буде студія «Укранімафільм». Цікаво, що це третя реінкарнація казки «Сонячний коровай». Перший мультфільм був знятий у 1951 році, а другий – у 1981 на кіностудії «Київнаукфільм».
Аніматори, як великі діти, дуже люблять новинки! 3D-анімація стала для них метою, бажанням показати українську картинку «з усіх боків». У 2012 році почалися зйомки першого державного тривимірного анімаційного проекту, який має назву «Хто боїться дядечка Бабая». Над ним працює гранд національної мультиплікації Давид Черкаський. Мультфільм-казка покаже в нових фарбах найстрашнішого монстра української дитини Бабая, міфічну птицю Алконоста, героїв казок Курку Рябу, Відьму, Чорта, Козу-Дерезу та інших персонажів. Автор «Пригод капітана Врунгеля» планує зняти його продовження – також у 3D.
На звання першого недержавного національного 3D-мультфільму претендує мультсеріал «Буба». Оригінальний герой (кумедний пухнастий інопланетянин, який бажає пізнати новий світ – Землю, а від того потрапляє в комічні ситуації через нерозуміння місцевих звичаїв) вже здобув низку шанувальників. «Буба» – перший український мультфільм, який опинився на сайті Kickstarter (всесвітньовідомий сайт, що займається збором пожертв для реалізації виробничих, творчих і наукових проектів). Третім за звання «першого» бореться «Микита Кожум’яка» – повнометражна казка про пригоди сина відомого богатиря.
Серйозним досягненням у сучасній анімації України стало визнання мультсеріалу «Народна мудрість» – перше місце у номінації «Кращий мультиплікаційний короткометражний фільм» на Універсальному полікультурному фестивалі кіно в Лос-Анджелесі, в 2013 році. Режисерами виступили Степан Коваль та Володимир Задорожний. Серця глядачів завоювало те, як за допомогою приказок і прислів’їв впродовж 50 серій зображується український побут.
Якщо в період з 1991 по 2000 рік мультфільми практично не знімалися, то з 2000 року спостерігався підйом вітчизняної мультиплікації. Підростаючі українці змогли познайомитися з такими стрічками, як «Йшов трамвай № 9» (2002 рік – низка нагород на міжнародних фестивалях у Німеччині, Польщі та багатьох інших країнах, зокрема, в Японії), «Next» (у 2003 році визнаний кращим мультиком в Австрії, Польщі та Латвії). У 2005 році кращими на Міжнародних фестивалях у різних номінаціях були визнані одразу три мультфільми – «Блукаючи поміж», «Засипає сніг дороги» і «П’єса для трьох акторів».
Джерело: http://ukraine.ui.ua