Сьогодні Україна нагадує людину, яка напружує всі сили, намагаючись здолати у неймовірній борні усіх внутрішніх та зовнішніх ворогів, що терзають її – ослаблену, скривавлену, обплутану брехнею, зрадою і підступністю.

На яких же напрямках йде ця боротьба, які новини з численних фронтів українського спротиву?

А люди гинуть…
У цій боротьбі кожен патріотичний, професійний, розумний українець, який може посилити Україну хоча б якоюсь часточкою своєї праці, є на вагу золота. І втрата кожного з таких є непоправною. Вона послаблює Україну, але й примушує її ще більше відмобілізуватися. Згадаймо декотрих із них.

	Видатний футболіст Олексій Михайличенко схиляє голову перед портретом друга

Ось вдруге за короткий час (після смерті 1 серпня Валентина Белькевича, також екс-динамівця Києва) ми втратили видатного українського спортсмена, колишнього футболіста київського «Динамо» Андрія Баля.
Вихованець Львівського футболу і найтитулованіший карпатський футболіст, автор єдиного гола, який за всю історію радянські й українські футболісти зуміли забити у ворота збірної Бразилії, Андрій Баль був людиною – святом.
Ще будучи футболістом львівських «Карпат», Андрій виграв золоті медалі юніорського чемпіонату світу і молодіжного чемпіонату Європи, виграв мале «золото» за перемогу в турнірі першої ліги союзного чемпіонату. А ставши київським динамівцем, по чотири рази разом із командою вигравав чемпіонати та Кубок СРСР.
Усі відзначають, що Андрій був душею компанії, жартівником, анекдотчиком, любив підколи, іронію. На його обличчі часто бачили посмішку. Але не всі звертали увагу, яким іноді трагічним ставав його погляд.
На його 40-річчя команда на чолі з Лобановським подарувала Андрієві 40-грамовий злиток золота на золотому ланцюжкові і побажала дожити до 80-грамового подарунка. На що Андрій, посерйознішавши, відповів: «Не доживу…»
Передчував щось? Чи не це передчуття робило іноді його погляд таким драматичним?

Л. Буряк (зліва) і А. Біба

У суботу, 9 серпня, Андрій прийшов на стадіон побігати з друзями-ветеранами на полі. Він отримав м’яча, віддав пас, пробіг ще декілька метрів і впав. Його пробували відкачати, 13 хвилин робили масаж серця, але тромб уже перекрив канал Андрієвого життя намертво. На руках свого приятеля, видатного футболіста Володимира Бессонова, Андрій і закінчив свій земний шлях.
На стадіон «Динамо» 12 серпня прийшли попрощатися з Андрієм Балем його друзі, учні, родина, болільники, віп-персони.
Знаменитий півзахисник 80-х років Леонід Буряк сказав: «Я прокинувся з думкою, що Андрія вже нема. І ця думка постійно в мені…» Він стояв на прощанні разом із капітаном «Динамо» 60-х років Андрієм Бібою й обидва почорніли від горя. Біба глибоко зітхнув, похитав головою і зронив: «А я ж майже на 20 років старший від Андрія…»
Гинуть українці і на війні, гинуть щодня. Майже через день-два то одне, то інше місто оголошує день жалоби, прощаючись із тими, хто загинув у боях. Прикордонники, десантники, правоохоронці, солдати, добровольці – гинуть, своїм життям затуляючи Україну від терористів, сепаратистів, усіх, хто націлив зброю на українську державу.
Гинуть, на превеликий жаль, і мирні мешканці фронтової смуги. І це є величезна трагедія нашого часу. Гинуть молоді і старші, чоловіки і жінки, що особливо боляче – гинуть діти.
Під Адміністрацією президента жінка з Горлівки вимагає відповіді на питання: хто дав наказ стріляти по житлових кварталах, хто вбив її доньку і внучку?
Але на трагедію часу конкретні відповіді знайти дуже важко. А істину – ще важче.
Усі, хто вмирає, гине – відомі і невідомі, молоді і старші, військові і мирні українці – трагічно послаблюють Україну. Тому і мир нам потрібен, як повітря. Але мир не прийде сам. Україна його виборює через війну – перед такою необхідністю її поставили.

Ще одна жертва війни	23-річна донька Христина і 10-місячна внучка Кіра цієї горлівчанки (справа на фото) були вбиті у своєму дворі снарядом

	Руїни дому, руїни життя…

Війна на Сході
Бої на Донбасі і Луганщині стають щораз запеклішими. Далеко не всі українці усвідомлюють, який масштаб мають бойові дії, з якою професійною й великою армією доводиться воювати силам АТО.
Але достатньо уважно вчитатися у новини з фронту, як стає ясно – кожен населений пункт, кожна висота, кожен кілометр відвойованої території дається величезними зусиллями і значною кров’ю. І ціна цього просування є надзвичайно високою.
Ось повідомляється, що війська АТО вийшли на околиці Донецька і Луганська. Що далі? Як відновити українську владу у цих містах? Штурм? Ймовірно, так.
Напевно, вуличні бої стають невідворотними. Але як зробити їх мінімально безкровними? Знову ж таки, військові розуміють – без бомбардування з повітря і землі штурм не вдасться. А що таке накрити вогнем такі міста? Це означає – фактично знищити їх. Чи не тому командування АТО закликає мирних мешканців покинути ці міста? Але ж всі не покинуть. Значить, знову мирні жертви, а до того ж, жертви військові.
Маса повідомлень про те, що терористи спеціально ракетно-артилерійським вогнем методично знищують промисловий потенціал Донбасу, залишають після себе зруйновані шахти, підприємства, електростанції, транспортні вузли, житлові квартали.
Як би не хотіли того ж самого уникнути сили АТО, але й їхні снаряди додають розрухи. Без цього піхота не просунеться, але що залишається після цього?

Гуманітарна катастрофа і гуманітарна допомога
Донецьк і Луганськ на сьогодні у стані настільки важкому, що це можуть повною мірою відчути лише їхні мешканці. Нема світла, зв’язку, продуктів, води, медикаментів, нема майже нічого з того, що має бути у нормальних умовах життєдіяльності міста.
І у цих умовах тема гуманітарної допомоги стає вкрай гостро. Захід обіцяє, Україна вишкрябує останні запаси. А ось Росія так наполегливо пропонує свою гуманітарну допомогу, що всіх поставила «на вуха».
По-перше, вона спочатку оголосила, що привезе цю допомогу у супроводі військових і назвала це гуманітарним конвоєм. Україна запротестувала, підозрюючи Росію у намірі ввести війська разом із конвоєм і спровокувати нас на збройний конфлікт. Керівники держави одразу ж почали телефонувати західним лідерам із вимогою зупинити аж занадто наполегливих росіян. Меркель і Обама були змушені попередити Путіна, що без згоди України і співпраці з Червоним Хрестом гуманітарний конвой буде прирівнюватися до агресії.
Нарешті, здається, досягли якогось компромісу. Коли я пишу ці рядки, стало відомо, що три сотні російських вантажівок вирушили з Підмосков’я до України. Кажуть, що це перефарбовані військові вантажівки. Колона йде у супроводі зенітно-ракетного комплексу.
Україна заявила, що на своєму кордоні перевантажить гуманітарну допомогу на свій транспорт і таким чином візьме відповідальність за цей вантаж на себе.
Чогось мені здається, що у такому випадку терористи можуть не тільки обстріляти гуманітарну колону на українських вантажівках, але й спробувати її знищити, чим дати підстави російському телебаченню знімати безліч сюжетів на тему: «А ми ж попереджали, а ми ж застерігали…» тощо.
До того ж, основне питання: як передати гуманітарний вантаж населенню Донецька і Луганська, адже міста контролюють бойовики? Якщо вантаж ввезе на територію цих областей Росія, то він, безумовно, стане підмогою терористам, а не мирному населенню.
Якщо ж вантаж буде везти Україна, то як вона віддасть його мешканцям міста, адже доступу у ці 2 міста влада України не має?
Єдине, що гуманітарний вантаж потрапить населенню нещодавно звільнених міст Донбасу – хоча б тут допоможе.

	Львів’яни зустрічають прикордонників

Але основне заперечення і протести політиків і громадян полягає в наступному: як це так, Росія підтримує терористів, роздмухує війну на Сході, і тут ми беремо у неї гуманітарну допомогу? Це ж ганьба для України!
Такі голоси дійсно часто лунають, але міжнародний тиск на Україну такий, що владі треба погодитися на прийняття від Росії гуманітарного вантажу. Українських аргументів Захід чути не хоче, там побоюються масштабної гуманітарної катастрофи на Сході України. Побоюються, але реальної допомоги України досі не надають.
Побачимо, чим завершиться ця історія з гуманітаркою.

Підсумок
Верховна Рада України 12 серпня показала себе «у всій красі». Вона зібралася на один день, відмовилася розглядати нові варіанти виборчого закону, що робить ймовірним проведення осінніх перевиборів за нинішнім законом. А значить, за змішаною системою, де половина депутатів обиратиметься по мажоритарних округах. Це дасть можливість пройти до нової ВРУ не тільки авторитетним патріотам, але й багатьом «вчорашнім» і не особливо оновить склад нардепів.
Україна бореться, напружує всі сили. Багато негідників, зрадників, пристосуванців.
Проте Україна потроху виборює своє майбутнє – складне, але необхідне, невідворотне.
Війна закінчиться, й Україна почне відроджуватися. Іншого нема і не буде.