Oсь і знову настав час нашого «Літературного додатку». Цього року літо для всіх українців – і для тих, хто живе на Батьківщині, і для тих, хто живе за кордоном – видалося особливо тяжким. Тяжко відірватися від новин, тяжко взагалі зрозуміти, що діється, і як з того рятуватися. Новини розплавляють думку ще потужніше, ніж спека. А думати потрібно швидко, як ніколи, – Батьківщина потребує допомоги, і то допомоги негайної. Грошима, бронежилетами, касками, ліками, добрим словом.
Тому пропонуємо нашим читачам чарівний засіб повернення думок до робочого стану – добре читання. Більше того – ексклюзивний роман, котрий ще не вийшов у друк!
На початку 2014 року ми вже друкували роман Наталі Тисовської – містичний детектив «Три таємниці Великого озера». У ньому українським студентам довелося розслідувати жахливе вбивство в містечку Буремна Затока. Для успіху розслідування головним героям довелося не тільки заглибитися у архіви УПА, а й заручитися підтримкою посланця індіанських богів, жовтогарячого койота-веселуна.
Цього разу ми пропонуємо вам продовження роману. Що цікаво, писалося воно два роки тому – однак лежало на полицях і чекало свого часу. Але уважний читач помітить, що події роману дивним чином перегукуються з тим, що зараз відбувається в Україні – починаючи з листопада 2013 року.
Щоправда, автор не дуже шкодувала своїх героїв – так само, як і Доля не дуже шкодувала найкращих синів України. І тому у нас є прохання до українських письменників. Панове! Навіть Господь Бог дозволяє добрим дивам ставатися в людському житті. Тому письменники просто зобов’язані навіть в найсумніший і найреалістичніший роман додати хоча б одне добре диво! Не забувайте, що думки формують реальність – а ви керуєте думками і почуттями багатьох людей!
Є в нас прохання і до читачів – навіть два прохання.
Перше – читаймо романи творчо. Якщо автор не зміг придумати для роману доброго дива – тренуймо свою уяву, вигадуймо добрі дива самі. Філософи кажуть, що від думок народу залежить доля країни – і в нас нема підстав їм не довіряти. Тож вірмо в дива і просімо за них Бога.
Друге прохання – підтримуймо наших письменників (ну і, звісно, наші газети та видавництва, котрі друкують наших письменників : ) ). Події останніх кількох місяців дуже гарно показують, що народ, котрий шкодує кошти на свою культуру, буде змушений шукати кошти на зброю і бронежилети. І те, що йде війна, означає, що слово потрібно підтримувати ще потужніше, ніж армію – бо це найсильніша і найдієвіша зброя.
Війна – це не змагання танків і не змагання військових. Війна – це змагання духу, ідей, змагання віри. Це змагання людей, котрі вірять в свою Батьківщину – а цю віру якраз і прищеплює література. Без віри навіть з перемоги користі буде мало. Війну ми можемо виграти – але що ми будемо робити з людьми, котрі потрапили під вплив ворожої культури? Війну ідей самою лишень зброєю не виграєш…
Втім, повернімося до нашого роману.
Хоч і з великими втратами, однак його герої досягнуть свого.
Зацитую невеличкий шматочок:
«Валерій пережив відчуття дежавю: як місяць тому в аеропорту, на нього дивилася ворона з розпростертими крилами, які виявлялися великими вухами на голові койота, а койот переростав у лобату голову з гачкуватим дзьобом, що затискав рибину.
Стажер Нечипоренко розгублено озирнувся на дружину, але йому відповіла Ожавашко, яка несподівано опинилася поруч:
– Це тотем-вотик на честь Джері Ґранта й усіх загиблих за свободу. Частина нашої старовинної поховальної церемонії, нагадування про загробне життя, висловлення любові й поваги до померлих.
Валерій не міг відірвати від Буревісника погляду. А птах дивився на нього живими розумними очима, ніби ось-ось розтулить дзьоб і заговорить: «А твій народ готовий знайти свого оджимо і йти за ним до кінця?»
Зацікавлені?
Тоді дайте душі перепочити від новин – і беріться за читання.
А ми уклінно дякуємо Наталі Тисовській, Інформаційно-аналітичній агенції «Наш час» і особисто Ніні Слюсаренко та керівникові проекту «Кассіопея» Олександру Костюку за те, що надали нам можливість надрукувати ексклюзивний і дуже цікавий твір!