Народ, який від минулого очікує більше, ніж від майбутнього, – приречений. Бо він сакрально помер.

Для того, щоб відповісти на зазначене питання, потрібно спершу відповісти на подібне ж: «Що робити з Україною?»
Щоб встановити закони функціонування системи і сформулювати їх правильно, потрібно вийти за межі формалізму системи. Тобто: щоб побудувати геометрію площини, потрібно знати геометрію куба.
Для встановлення перспектив України варто розглянути її в глобальному та історичному контексті.
В основі аналізу будь-якої країни має лежати знання про спосіб організації її суспільно політичного життя, яке безпосередньо пов’язане зі способом легалізації власності в капітал.
Таких способів можна виокремити два – універсалізм та партикуляризм, з різними їх імпровізаціями та інтерпретаціями.
Умовно можна універсалістський спосіб визначити як рівність умов, рівність перед законом, однакову доступність у реалізації прав.
Партикуляризм передбачає вибірковість у реалізації прав та ініціатив на основі політичної, родинної, регіональної, корупційної доцільності – закон не діє, а застосовується.
З цих міркувань можна стверджувати, що країни Заходу – це країни універсалізму. До них ще зараховують «не західні» Австралію, Японію, Сінгапур та деякі інші.
Так звані «Азійські» країни – це країни партикуляристські. До них належать Росія й Україна.
Окреме місце належить Китаю. За способом дії законів він є універсалістським, а способи боротьби з корупцією, як інструментом партикуляризму, в ньому надзвичайно жорсткі. Але в той же час самі закони в Китаї прописані на основі доцільності, правда, горизонти визначення такої доцільності сягають десятків і сотень років: «Схід – справа тонка». Тобто, Китай є певним симбіозом універсалізму та партикуляризму.
Сучасна цивілізаційна криза – це конфлікт між універсалістським «Заходом» та партикуляристською Азією, й Росією як її уособленням. Нині цей конфлікт набув гострої фази, хоча саме протистояння триває вже давно, згадати хоча б «комерційні» контракти Газпрому, які мають промовисті ознаки корупційних спокус. Корупція – це неперевершений транзит партикуляризму в універсалістську Європу.
Україна стала територією цього протистояння, де конфлікт набув характеру військової агресії з боку Росії.
Майдан виніс межу цього протистояння на східні кордони України, а без нього все це відбувалось би по західних межах.
Радянський Союз був партикулярним соціалізмом. У ньому були індивідуальна, колективна та державна власності, але всі вони визначались політичною доцільністю і без неї не існували. Таким само ідеологічно вибірковим було і суспільно-політичне життя в країні.
Перебудова, власне, і мала забезпечити перехід від партикулярного до універсалістського соціалізму. Але цей факт до кінця так і не був усвідомленим і не був проголошеним. Тому партноменклатура та керівники галузей народного господарства вирішили формалізувати особисте управління народним господарством у власні капітали. Як наслідок, у Росії, Україні та інших уламках Радянського Союзу був сформований партикулярний капіталізм. Країни Балтії позбулися цієї спадщини, перебравши європейську нормативно-інституційну базу, і стали універсалістськими. Україна ж залишилася партикуляристською.
Це означає, що процедура перетворення власності у капітал в Україні має всі зазначені вади – вибірковість, байдуже, за якою ознакою. Такий стан у царині власності та капіталів самоузгоджено формує вибірковість (маніпулятивність) політичного простору, ангажованість партійних проектів, а відтак – ангажованість влади. Інформаційний простір також стає партикуляризованим, а його інструментом стають вказівки (темники), що сформовані панівною доцільністю.
Ось у такому стані перебуває Україна, обтяжена, до того ж, військовим конфліктом.
Отож, щоб відповісти на запитання: «Що нам робити з Донбасом?», ми спершу повинні визначитися з тим, якою має бути Україна?
Якщо вибором України стане перехід до універсалістської («західної») системи цінностей, то це означає негайне впровадження та виконання нової нормативно-інституційної бази. Воно визначить завдання усіх гілок влади. Політичний клас повинен повністю перебудувати свою діяльність і наповнити політичний простір новим змістом, що не пов’язаний з веденням комерційної діяльності (це – справа бізнесу). ЗМІ, правозахисні, моніторингові, експертні організації повинні отримати реальні механізми контролю над владою і механізми впливу на бізнес, що буде намагатися «йти у владу». Особливі завдання постануть перед креативним класом. Його завданням стане формування нового уявлення про успіх людини, формування нового досвіду як переосмисленого минулого, що забезпечить нове уявлення про майбутнє. Завданням креативного класу має стати не приховане нав’язування товарів та послуг у докучливій рекламі, а пошук відповідей на питання «Що є світ?» і «Що є Я?» Моральний закон повинен постати попереду доцільності, і ми в Україні повинні стати провідником цього парадигмального зсуву цивілізації. Тому що кривавий апофеоз всеперемагаючої доцільності, що не обтяжена жодними моральними засторогами, Україна нині відчуває на собі.
Усі зазначені кроки стануть ефективними, якщо будуть здійснені на спільному усвідомленні й оцінці існуючого стану.
Так що ж робити з Україною і Донбасом?
Є таке поняття, як індукція хаосу.
У Голландії провели експеримент: на велопарковці біля офісу повісили на веломашини рекламні флаєри. Ввечері, коли працівники роз’їхалися, всі флаєри були в урнах. Наступного разу урни прибрали. На тротуарі виявилось близько 30% викинутих флаєрів. Коли ж з парківки забрали урни, а стіну біля неї розфарбували вандальними написами (відчуття хаосу), то на тротуарі було вже близько 70% викинутих флаєрів (індукована поведінка).
Відчуття хаосу руйнує фіксований комплекс дій.
На це і спрямована війна Росії: внести хаос та знищити в людей фіксований комплекс дій мирного часу – дезорієнтувати суспільство.
Капіталісти повинні зрозуміти, що в дезорієнтованому суспільстві капітали не живуть! Влада повинна зрозуміти, що в дезорієнтованому суспільстві вона втрачає легітимність. У дезорієнтованому суспільстві втрачається можливість спільноти до солідарних дій.
Тому найнагальніше спільне завдання всіх українців – зупинити хаос і здолати тих, хто вносить його в наше життя. І не тільки в час військових дій і не лише сьогодні.
Потрібно здолати хаос смислів, хаос норм і законів, хаос взаємних обов’язків і прав, нарешті, – побутовий хаос. Компетентні еліти і суспільство повинні сформувати в країні нову систему комплексу фіксованих дій. У такій новій іншій реальності люди повинні побачити нові власні перспективи, а в них – і перспективи України й Донбасу.
У Радянському Союзі, і нині в Росії, покоління людей живуть в умовах, коли їхня доля складається без їхньої участі. Це є наслідком партикулярної організації суспільно-політичних відносин.
В Україні виросло і сформувалося нове покоління людей, чия доля вже не буде складатись без їхнього впливу на хід подій. У цьому і є фундаментальна різниця між Україною та Росією. Це і складає сенс вибору, який робить Україна.
Майдан виявив цей факт, а влада та бізнес повинні це усвідомити.
Якщо ми в країні досягнемо згоди влади, суспільства і бізнесу щодо нової універсалістської України, то з реалізацією цього історичного проекту прийде і вирішення питання: «Що робити з Донбасом?» Він має стати новим, як і вся Україна.