До Зарваниці ведуть дороги,
По Божу милість прочани йдуть.
О, Мати Божа, ми серцем вбогі,
В своїх молитвах нас не забудь.
(Наталя Богуслава, Нью-Йорк)

Наша Україна переживає в даний час не найкращий історичний період. Історичний шлях, що ним іде український народ у віки – це шлях, накреслений Богом, і ми мусимо це розуміти. Українське християнство має глибоку тисячолітню історію, а Хрест на київських горах є знаком перемоги. Україна займає особливе місце під сонцем і несе особливу місію. Цивілізована християнська Європа зрозуміла наявність цієї правди вже від найдавніших часів. У 1628-му році папа Урбан VII так звертався до українських єпископів: «Через вас, мої українці, сподіваюся навернути Схід до Христа» (Іван Ортинський, «Хрещення, хрест та харизма України»).

Події Майдану укріпили і відродили нашу націю. Українці зрозуміли, що єдність і тільки єдність – запорука нашої перемоги, а ще наша свята Віра, яку наші вороги старалися знищити, зруйнувати. Мабуть, жодний народ не зазнав стільки знущань і поневірянь, як наш, український. Мабуть, тоді, коли ми знищимо всі неправди, зрозуміємо, чому ключі християнської Європи треба шукати в Україні.
На галицькому Поділлі, над рікою Стрипою, серед пахучих гаїв і лісів, лежить село Зарваниця. Воно з давніх-давен славне і знане в усій Галичині з чудотворної ікони Матері Божої. Щороку приходили сюди тисячі паломників, щоб помолитися і попросити Небесну Неньку помочі і покрову. Є два перекази про початок поселення Зарваниця. Один переказ оповідає, що колись прийшли сюди сербські ченці на те місце, де стоїть тепер Зарваниця. Оселившись, пізніше вибудували над джерелом невеличку дерев’яну церковцю на честь Пресвятої Трійці. Незабаром заснувалося тут село з назвою «Сербаниця» на честь сербів. Поступово назва змінилася на Зарваницю. Інший переказ більш правдивий і оспіваний нашим галицьким поетом В. Щуратом:

З татарських рук приймав смерть Київ
Чого живцем вогонь не виїв,
Ішло під меч, йшло у неволю,
Втік лиш один чернець на волю…

Зайшов він аж на галицьке Поділля і спинився у лісах над Стрипою, бо не було сил іти далі. Була темна ніч, і чернець, змучений тяжкою дорогою, знесилений, впав на траву. Відпочивши, склав молитовно руки. Підняв очі до неба і молився:

О, Ти, що в найприкрішій хвилі
Ведеш усіх до Свого Сина,
Моя Провіднице Єдина,
Вкажи мету моїм дорогам,
Моїм стражданням і тривогам…»

Помолившись і заспокоївшись, чернець ліг на траву і заснув. Зранку, вставши зі сну, любувався красою природи. Раптом недалеко завважив блиск. Пішов туди і знайшов сяючу ікону Пречистої, яка стояла над джерелом чистої води. Клякнув чернець на коліна і довго молився над іконою, а потім думав над своїм сном. Він бачив, як у сні зійшла до нього Мати Божа, а навколо неї – ангели. Чернець упав перед нею на коліна і підняв руки догори. Вона подала йому свій омофор і ним піднесла його.
Згодом чернець побудував на тому місці каплицю і в ній помістив чудотворну ікону Матері Божої. Біля неї невдовзі постало село Зарваниця.

Перша письмова згадка про Зарваницю датується 1458 роком, та сліди людського проживання ведуть у далеку давнину, ще у перші тисячоліття до н. е. У 1662-1688 рр. Зарваниця була знищена турками, та ікону вдалося врятувати. Її було перевезено в нову дерев’яну церкву, а потім з каплиці над джерелом до мурованої церкви. Тепер вона приміщена над лівим бічним престолом, де сяє серед золотих і срібних дарів, складених на подяку за одержані чудесні ласки. На місці давньої дерев’яної каплички над джерелом стоїть мурована капличка, а з-під неї і тепер б’є джерело свіжої оздоровчої води, ніби представляє ті джерела небесної благодаті, яка невидимо спливає на всіх тих з ікони Божої Матері, хто просить у Неї помочі.
Минулої суботи і неділі (19-20 липня) відбулася велика Молодіжна Проща у Зарваниці. Звідусіль пливли нескінченні потоки прочан, більшість з яких була наша золота молодь. Душа раділа з того, що молоді люди так навертаються до Господа.
Щороку на таких прощах буває багато гостей з-за кордону і всієї України. Цього разу прочани молилися за мир в нашій Україні. Архієпископ і Митрополит Тернопільсько-Зборівський Василь Семенюк зазначив: «У таких ситуаціях ніхто не може залишатися байдужим, кожен повинен долучитися до Всеукраїнської прощі у Зарваниці, щоб усі ми, об’єднані разом у молитві, одним серцем і однією душею вимолювали у Всевишнього цілісність, мир та спокій для нашої рідної неньки – України».

У суботу, о 16 год. пополудні, глава УГКЦ Блаженніший Святослав зустрічався з молоддю в Зарваниці. Того ж дня відбулася урочиста академія пам’яті Блаженного священномученика Василя Величковського. У суботній програмі прощі: спільна молитва на Вервиці, Архієрейська Свята Божественна Літургія ввечері біля парафіяльної церкви, в якій міститься Зарваницька Чудотворна ікона Божої матері. Після цього відбувся похід зі свічками до Чудотворного місця, Молебень до Пресвятої Богородиці на площі біля собору і Панахида біля меморіалу Небесній Сотні за героїв, які загинули за волю України. Відбулося посвячення води.
У неділю була відслужена Архієрейська Свята Божественна Літургія, яку очолював глава УГКЦ Блаженніший Святослав Шевчук. Під час цієї Літургії було оголошено Блаженного священномученика Василя Величковського покровителем пенітенціарного служіння. Після Святої літургії було вручено пам’ятні медалі учасникам підпілля УГКЦ.
Тішить також і те, що на прощі були присутні: Прем’єр-міністр Арсеній Яценюк, народний депутат Олег Тягнибок, голова обласної адміністрації, мер міста Тернополя й інші посадові особи.
Кожний з нас завжди має про що просити Матір Всесвіту, а особливо тепер, коли над нашою Батьківщиною щодень пливуть чорні хмари злочинів, вчинених нашими ворогами, коли щодень гинуть невинні люди, коли чути плач згорьованих матерів.
Ніяк не можуть заспокоїтися нелюди, не хочуть бачити нашу країну самостійною і вільною, мало їм своїх просторів.

Всі люди, вся молодь молилися за кращу долю України, за мир у всьому світі, за здоров’я рідних і за душі тих, хто відійшов у Вічність. Сама природа навколо Святих храмів Зарваниці створює умови для щирої молитви, і відчувається присутність Святого Духа. Багато ласк і всяких чудесних зцілень стається щоразу на таких прощах. Зі мною також сталося маленьке «чудо». Я дуже хотіла зустрітися з однією жінкою, яка живе в Зарваниці, але не могла додзвонитися до неї. І ось, проходячи Хресною Дорогою, я зупинилася подивитися книжечки, які продавали два молоді священики й одна жінка. Раптом хтось її назвав Стефою, а я запитала: «Чи, може, ви є Стефа Попель?» – «Так, це я». Ну хіба не чудо? Серед тисяч людей я натрапила на неї. До речі, приємно було, коли вона показала нам ті стації, кошти на які давали молитовні групи Нью-Йорка і Чикаго.
Проходячи Хресною Дорогою, в голову весь час приходила думка: злі люди розп’яли Ісуса, хоч Він робив всім тільки добро. Невже через тисячоліття після Його смерті і Воскресіння люди не можуть хоч трохи вдосконалитись, порозумнішати, подобрішати. Невже не може існувати мир, злагода і любов між людьми, Божа Свята Любов? Куди котиться світ? Невже недалекі розумом люди повинні керувати світом і людськими долями? Чому люди всього світу не створять контроль над ганебними вчинками керівників держав? Господь створив нас усіх для щастя, для добра і дав усім людям у дарунок прекрасну нашу Землю, для того, щоб ми жили всі мирно і прикрашали її, наш чудовий земний рай. Господи, дай нам мудрості жити за Твоїми Божими Законами! Матінко Небесна! Захисти нас і нашу Україну Твоїм Святим омофором від усякого зла!
Шановні українці світу! Єднаймося у молитвах! Зробімо все можливе і неможливе для миру і спокою в нашій квітучій Україні. Нас так багато, хоч ми розкидані долею по всьому світі, зробімо наш край квітучим, незалежним і спроможним подолати будь-яких ворогів.
Тільки в єдності – наша сила.
Слава Україні! Вічна слава її Героям!