– Що таке, мамо, Космач?
Скільки присілків у нього?
– Сину, це материн плач.
В неї немає нікого.
– Хто його, мамо, зіткав?
Звідки восковії плити?
– Сину, це з жовтих отав.
Бог не велів їх косити.
Василь Герасим`юк

Зі сивої давнини бере свій початок українська народна вишивка. І навіть зараз, коли окремі види народного мистецтва зазнають занепаду, українська вишивка продовжує бути популярною. Нею займалося немало талановитих майстрів, які створили різні техніки, окремі з яких побутують тільки в Україні. Гідний внесок у розвиток та популяризацію вишивання зробили народні майстри Фрозина Гулей, Стефанія Кульчицька, Раїса Чехівська, Віра Роїк, Алла Вільхова, Олександра Великодня, Ірина Завадович, Марія Калиняк, Михайлина Сабадаш, Михайло Білас, Дмитро Блажейовський, Петро Ткачук… Проте, якщо латвійська, литовська, словенська, македонська, чеська, польська, болгарська вишивки мають багато цінних монографій, то українську вишивку досліджено ще замало. Найбільше до цієї справи долучилися Михайло Селівачов з Києва, Раїса Захарчук-Чугай зі Львова, Євдокія Сороханюк зі США, Павло Маркович зі Словаччини… Окремі розвідки на сьогодні маємо про вишивку Космацької Гуцульщини, адже її вивчали Ігор Боднар та Давид Гоберман, Володимир Война та Василь Скуратівський… Проте, досі залишається найбільш престижним дослідження Григорія Смольського «Космацькі вуставки», яке аж через десятки літ вийшло з друку окремою монографією вже після відходу у засвіти видатного Маестро. Усі вчені відштовхуються саме від цієї праці.

Як зазначає науковець Христина Саноцька, колорит Смольського означає радісну, сміливу гру дзвінких теплих кольорів, що викликає в уяві улюблені художником осінні гори та щедрі барвами народні вишивки Космаччини. Саме такий конкретизований колорит надавав мажорної романтичності, навіть експресіоністичної піднесеності його творам, що завдяки кольору почали сприйматися, звертати на себе увагу. Колорит картин Смольського базується на щедрій гамі народної регіональної колористики Космаччини, найцікавішого з етнографічного боку регіону Карпат.
Григорій Смольський на своїх картинах найяскравіше відтворював життя і побут космацьких гуцулів, їхні звичаї та обряди. На значній частині його полотен бачимо гуцулів та гуцулок у космацьких вишиванках, а на окремих – виразно відтворено той чи інший космацький узір.

Космацька вишивка віддавна мала своїх шанувальників. Проте, моду збирати космацькі узори започаткував таки Григорій Смольський, який попросив космацьку вишивальницю Ксеню Миколаївну Дедерчук, 1900 року народження, аби та вишила для нього кілька десятків космацьких вуставок, які він замалював у Космачі з жіночих сорочок. Ці вишивки зберігаються зараз у Національному музеї, у Львові. Але варто підкреслити, що коли Ксеня Дедерчук вишивала ці узори для Смольського, її навістив космацький кушнір Лукин Никорак і, замилувавшись вишивкою, попросив Ксеню вишити ці узори для нього на кавалкові полотна, а він їй за це траву покосить та ще й плоти погородить. Однак, цього виявилось замало, бо Ксеня захотіла, аби Лукин пошив для неї ще й капсльований кептар. І тільки тоді – Ксеня вишила. Це була перша збірка космацьких узорів, яка зосталася в Космачі. Сьогодні вже немає серед нас Лукина Никорака, а його узори мандрують і досі Космачем. Подібну збірку космацьких узорів вигаптувала і львівська вишивальниця Ірина Завадович. Будучи тяжко хворою, вона в церкві на колінах відмальовувала узори з жіночих сорочок, а відтак вишила їх у Львові і залишила у спадщину своєму синові Олесю. Це було до війни. Після війни сотні космачан опинилися в концтаборах Росії. А серед них і зв`язкова УПА Марія Олексіївна Попович, 1914 року народження, яка на чорній тканині вишила альбом космацьких вуставок. Їх вона відшивала в космацьких полонянок зі сорочок, в яких вони приїхали з Космача. Це була дуже цінна збірка, місцеперебування якої сьогодні невідоме.

Згодом за вишивання уже великого альбому космацьких узорів, які побутують на чоловічих та жіночих сорочках, взялася ще одна космацька вишивальниця Гафія Чорняк. Коли вона вишила альбом, то його забрав до свого приватного музею Олекси Довбуша космацький гуцул Михайло Дідишин, де альбом є і зараз. Розчарована Гафія почала вишивати другий альбом, який завершила напровесні 2014 року, і він не має аналогів у світовій вишивці. Гафія Чорняк надихнула своєю працею космацького священика Василя Гунчака, і він замовив, аби йому вишила великий альбом космацьких вишивок хрестиком славетна майстриня Ганна Дмитрівна Арсенич. До цього альбому два аркуші узорів вишила Ганна Миколаївна Коб`юк низинкою.
Починаючи з 1973 року, я взявся вишивати два великі панно космацьких орнаменті на «бамбуковому» полотні. Але тепер це робити складніше, бо в Космачі існувала традиція: як народиться дитина, згідно з нормами етикету, треба було її охрестити в церкві у вишиваній сорочечці на білій крижмі (полотні), а як дитина виросте і буде готуватися до весілля, то з тої білої крижми вишивали їй весільну сорочку найдорожчими французькими нитками ДМС та допасовували найвишуканіший космацький узір. Після вінчання цю сорочку годилося було одягати лише на Великдень і Різдво. А коли вже людина доживала старості, то етикет зобов`язував космацьких гуцулів ховати своїх предків акурат у тих сорочках, в яких вони вінчалися. Таким чином, дуже багато унікальних космацьких взорів було втрачено.

А тільки-но в Космачі почали проводитись міжнародні фестивалі «Великдень у Космачі», до Космача впродовж п’яти років почали наїздити туристи з усього світу, і кожен бажав купити собі космацьку вишиванку. Таким чином, космацькі взори розійшлися по далеких і близьких краях. А поміж тих усіх гостей все частіше космачани почали звертати увагу на поважну жінку, яка, як Григорій Сковорода, мандрувала космацькими присілками і довколишніми селами, збираючи народні скарби – космацькі взори. Ніхто не міг здогадатися, що ця поважна пані за фахом хірург, за покликанням – дослідник української вишивки, тепер уже знана в Україні Ірина Свйонтек. Пригадую, одного разу мало в Космачі бути гуцульське весілля на конях. Я поставив собі за мету зробити декілька світлин молодят біля церкви. Але тут почалась гроза, став періщити град. А небавом в центр села в`їхало змокле до ниточки весілля. Я поквапився фотографувати, аж тут почув голос: «Пане Дмитре, краще вам стати з цього боку!» Озирнувся і побачив промоклу і струджену Ірину Свйонтек. Вона не охотилася за славою, вона не писала свої книги про вишивку в бібліотеках, а була поміж людьми на всіх сільських дійствах і забавах.
Ірина Свйонтек знає у Космачі кожну вишивальницю, кожний присілок. Вона знімає старі космацькі взори і теперішні, а відтак, знаходить їх відповідники у фондах музеїв Коломиї, Івано-Франківська, Львова. Скрупульозно вивчає символіку космацької вишивки, колористику, а зі старих зразків відшиває нові. Пильно вдивляється, як виглядає той чи інший узір на чоловічій або жіночій сорочці, на рушнику чи скатертині, серветці чи хоругві.
Однак, перед тим, як зосередити свою увагу на космацькій вишивці, Ірина Свйонтек досконало вивчила вишивку довколишніх сіл Гуцульщини і Покуття, Бойківщини й Опілля, зібрала узори з тих країв і видала монографії: «Гуцульські вишивки Карпат. Мистецтво геометричного орнаменту і колориту», «Покутські вишивки Прикарпаття. Мистецтво геометричного орнаменту і колориту», «Вишивки Гуцульщини. Мистецтво геометричного орнаменту і колориту».
Врешті-решт, дослідниця відшукала в тих краях також космацькі узори, але уже в іншій колористиці, на що Ірина Свйонтек звертає увагу у своїй останній праці, що має назву «Вишивки села Космач, Косівського району». Це – перша книга. Має бути ще друга. Рецензію на альбом написала доктор мистецтвознавства, професор Раїса Захарчук-Чугай; в рецензії привертають увагу дві тези:
1. Вишивки в селі Космач – загальновизнане високомистецьке явище у світовій народній культурі.
2. Щиро рекомендую Свйонтек І. В. на присудження їй Шевченківської премії. Вона цього давно заслуговує, бо ж таких зразкових п’яти книг Свйонтек І. В. про народні українські вишивки немає в усьому світі.
І справді, подвижницька праця народної професорки Ірини Свйонтек заслуговує найвищої оцінки. Лише в останньому альбомі «Космацькі вишивки Косівщини» розміщено 84 таблиці, 388 фотоілюстрацій узорів вишивок і типажів гуцулів Космаччини. Описова частина складається з розділів: «Вишивки села Космач», «Локальні особливості вишивок села Космач», «Техніка вишивки», «Нитки і полотно», «Мистецтво колориту», «Мистецтво геометричного орнаменту», «Сучасний стан вишивок Космача». В альбомі авторка подає 43 назви космацьких узорів, які вона зібрала поміж людей, та 36 назв, які зібрала космацька вишивальниця Гафія Чорняк.
Опісля Ірина Свйонтек подає інформацію про будову вуставок жіночих сорочок, вивчає будову пазух чоловічих сорочок, посилається на респондентів, а серед них – і на художника Григорія Смольського та видавця Івана Тиктора. Останній першим зібрав космацькі узори та видав їх окремим таблицями в 1938 році, у Львові.
Цікавими є в альбомі «Космацькі вишивки Косівщини» порівняльні таблиці космацьких узорів у Космачі і космацьких узорів уже в іншій колористиці в селах Буковинської, Закарпатської та Галицької Гуцульщини.
Як потрапили туди космацькі вишивки? На це питання є проста відповідь: космацькі жінки носили продавати свої вишивки в Микуличин, Ворохту, Яблуницю…Проте в цих селах побутує відмінний від жовтогарячого космацького колориту стиль, що характеризується стриманою гамою барв. І тоді космацькі жінки Явдоха Василівна Рошканюк, Марія Іванівна Головчук, Марія Василівна Петрованчук, Полагна Дмитрівна Клапцуняк почали вишивати космацькі узори в кольорах, характерних для тих сіл, в яких вони їх продавали.
Григорій Смольський у своїй праці «Космацькі вуставки» підкреслював, що «Космацька вуставка – це не дозвільний витвір чи вигадка одинаків, які позакінчували інститути та училища декоративно-вжиткового мистецтва і прагнуть скомпонувати щось таке, «в народному дусі». Ні, космацька вуставка це – мистецький витвір самого народу впродовж його, нехай локальної, «космацької», але ж історії, витвір, зроджений могутньою, спільною для всіх, потребою прекрасного у житті. Їх спородив і спороджує (і буде спороджувати!) повсякчасний гін до краси, несмертний художній порив Людини». Маємо зазначити, що Ірина Свйонтек ретельно вивчила працю Григорія Смольського, переглянула зразки вишивок, але до своєї книги їх не взяла, а шукала в народі. Так само переглянула дослідниця й альбом вишивок Гафії Чорняк і в своїй праці перерахувала всі назви космацьких узорів, які подає вишивальниця, а, втім, і їх не використала у своєму альбомі, мовляв, прийде час, і Чорнячка ще видасть свій альбом вишивок.
Хочу підкреслити, що новий альбом Ірини Свйонтек «Космацькі вишивки Косівщини» видало львівське видавництво «Апріорі». Наклад мізерний – 1000 примірників. Тому-то альбом і розходиться швидко серед шанувальників української народної вишивки. Розходиться по всій Україні і має велику популярність.
А втім, як Григорій Смольський, так і Ірина Свйонтек зосередили свою увагу при дослідженні космацького шитва, здебільшого, на вишивці, виконаній хрестиком, і поминули інші техніки гаптування на космацьких хустках і перемітках, гачах і портках, кожухах, кептарях, сардаках, не класифікували вишивку Космаччини за геометричними, рослинними, тваринними орнаментами та мало уваги надали прочитанню символів на тому чи іншому взорі.
З тваринних мотивів найбільш поширеними на вуставках жіночих сорочок, рушниках та подушках є такі, як «зайці», «олені», «коні». Ще в минулому сторіччі львівська вишивальниця О. Возниця за космацькими мотивами вишила чудову подушку, яку назвала «Космацькі олені». Поміж оленями вишивальниці вставляють символ «дерево життя», й орнамент виглядає завершеним. «Дерево життя» символізує вершини і низини, силу і слабкість, сучасне і минуле, молодість і старість, з`єднує їх. На жаль, більшість зі символів на сьогодні ніхто не знає і не вміє їх прочитати. Якнайкраще на символіці зналася сестра-студитка Дарія з Канадського монастиря Святої Покрови та заслужений майстер народної творчості України Одарка Онищук із Канади, яка свого часу видала прекрасний альбом «Символіка української писанки», адже одні і ті ж символи зустрічаємо і на українських вишивках, і на українських писанках, і на українській кераміці та різьбленні. «Олень» належить до сонячних знаків, бо його роги символізують промені сонця, що сходить. А в Космачі так багато жовтогарячих барв, і лінгвісти тлумачать саме слово «Космач» як келія сонця. Зрештою, і «кінь» на вишиванці є символом невтомного руху сонця, а в архаїчній міфології Бог-Сонце їде через небо на вогняних конях.
Окрему групу становлять космацькі взори, які мають географічне походження, щонайперше, такі, як «ріцкі», «микуличинські», «рожнівські»… На них звернув свою увагу дослідник Григорій Смольський. Багато космацьких вишивок мають рослинні назви, для прикладу, «сливові», «соснові», «черешневі», «дубовий лист»… Якщо розглянути глибше орнамент «дубовий лист», то треба зробити акцент, що «дубовий лист і жолудь» чи просто «дубовий лист» є символом сили богів погоди. А у «Святому Письмі» «дуб» є знаком Божої справедливості.
На вишивках Космацької Гуцульщини переважають символи «сварга»,«хреста»,«колеса», «штерна» (зорі), «безконечника» (українського меандра), «трирога» тощо. Як-от, знак «сварга» є символом вогню й сонця, «хрест» символізує чотири пори року, чотири сторони світу, а значить – він є символом Всесвіту. Наша церква все хрестом починає, і все хрестом закінчує. Таким чином, «хрест» є символом відкуплення гріхів. «Штерн» (зоря) чи не найпопулярніший у Космачі символ. Він є символом визначення порядку небесних світил.
У Космачі все має своє місце, знає свої норми. Якщо, для прикладу, починають писати писанку то яйце ставлять у фарбу в той спосіб, що світліші фарби поступово покривають темнішими, а починають від жовтої. У вишивці – навпаки: починають вишивати вишневим або чорним кольором, а закінчують жовтим. І барви у Космачі мають свої назви: «білєва» – жовта, «трекинка» – оранжева, «червонєва» – морковна, «цвітна» – червона, «темна червона» – вишнева…
Минають роки, сторіччя, а вишивка Космача активно розвивається, збагачується новими аспектами філософсько-естетичного звучання, змістовна краса її художньої мови сьогодні необхідна нашому сучасникові. Космацькі узори яскраво пломеніють жовтогарячою барвою у вінку нашої української і світової культури.

Дмитро Пожоджук,
Заслужений майстер народної творчості України