Антитерористична операція українських військових на Донбасі триває. Крок за кроком вони звільняють міста і села. Після себе терористи залишають хаос і трагедію. Сотні вбитих, тисячі поранених, десятки тисяч біженців, зруйновані інфраструктура, будинки, комунікації, руйнація інститутів місцевої та державної влади... Що після звільнення? Це головне питання, яке стоїть перед всією країною. Чи можливо цей складний період використати як шанс для економічної модернізації, політичної перебудови та психологічної реабілітації регіону? Як? Відповідають експерти.

«Повинна відбуватися постійна відверта розмова...»
Євген Головаха, психолог, соціолог, доктор філософських наук, професор, заступник директора Інституту соціології НАН України:
– На Донбасі існує багато рис та симптомів посттравматичного синдрому, адже люди пережили дуже велику травму. Подібне спостерігалося у киян під час Майдану в його найбільш драматичні дні. Це, передусім, спостерігається у дітей, які лякаються пострілів, вибухів, постійного переховування. Тому потрібна серйозна праця психологів у цій зоні.
По-друге, люди втратили не тільки психічний спокій, а реальні джерела для існування – робочі місця, житло. У тих містах, де перебувають сепаратисти, інфраструктура не працює взагалі. Але зараз літо, і можна поїхати в інший регіон та знайти притулок. А що буде восени, взимку? Про це треба думати вже зараз, адже цілий регіон не може жити лише за рахунок державної допомоги.
Третьою серйозною проблемою є охорона громадського порядку та правоохоронного стану, бо міліція на 90% дотримується антидержавної позиції, і її треба змінювати. Необхідно також врахувати можливість партизанських дій, навіть у тих районах, де порядок вже здається встановленим.
В ідеалі, закінчити АТО та встановити мир треба влітку, і якщо це вдасться, то є перспектива, що Донбас відновиться. Там була дуже застаріла інфраструктура, і якщо її відбудують на новому рівні, це буде серйозним поштовхом для розвитку регіону.
Донбас – дуже специфічний, але у нього є перспектива стати розвинутим регіоном, адже він має один із найвищих рівнів освіти в Україні. Але щоб сьогодні з’явилася довіра та контакт із його населенням, треба відкрито говорити про всі проблеми, які там існують. Ідея Президента Порошенка налагоджувати діалог безпосередньо з тими, хто визначає економіку Донбасу – металургами, шахтарями, хіміками – є дуже правильною. Повинна відбуватися постійна відверта розмова за участі всіх чиновників, можновладців, депутатів, які мають роз’яснювати, що українська армія прийшла на Донбас, щоб існував мир та єдина країна. І це підтримується людьми, адже дослідження показують – близько 60% населення сходу бачать свій регіон у складі України. Але є частина, яка погано сприймає нашу державу, тому треба вміти розмовляти не тільки з більшістю, але і з меншістю, якщо влада хоче зберегти єдність країни не тільки на папері або військовими засобами.
«...Через роботу з молоддю, мислячою частиною населення, делегування максимальної кількості повноважень на місця»
Олег Покальчук, соціальний психолог:
– Якщо ми використовуємо щодо Донбасу термін «відродитися», то забуваємо, що він є абсолютно пострадянським і означає реконструкцію того, що було в Радянському Союзі. Донбас, звичайно, був би радий «відродитися» в тому вигляді, коли він був емблемою робітничої слави СРСР, але цього ніколи не станеться, адже надворі ХХІ сторіччя, і добувати вугілля з кілометрової глибини нерентабельно.
Відбудова Донбасу є важливою для стабілізації ситуації, але вона має проходити в рамках більшого проекту для цього регіону, адже всі українські політики повинні розуміти, що в перспективі там має бути щось якісно інше, аніж було досі. А досі нічого хорошого там не було – купка олігархів, які експлуатували народ, через що він цивілізаційно залишається на рівні 80-х років ХХ сторіччя. Звідси ж його забаганки, амбіції, образи та претензії.
Тому я не вважаю припинення бойових дій закінченням війни. Новітній етап історії ірландської війни в Британії почався в 1990 році і закінчився у 2008, і не факт, що це остаточно. Перелому в ситуації жодного немає і бути не може, адже в тому поколінні, яке переважає на Донбасі, не можна досягнути якихось агітаційних результатів із переконання людей, що Україна – єдина. Їм треба давати соціальні гарантії, а працювати необхідно з молоддю, вивозити її в світ, і вона точно буде українською та створить собі на місці те, що захоче.
Не треба дурити себе ілюзією, що протягом 23 років у такому регіоні, як Схід, працювала демократія. Голосували так, як визначали «смотрящие». Без них результат на виборах буде неочікуваний, але точно не такий, як раніше. Я підтримую ідею обмеження виборчих прав за участь у сепаратистських рухах, адже ці люди не мають морального права своїм голосом визначати долю цієї країни. Так само треба вчинити зі спонсорами сепаратизму, не допустивши нової змови політичних еліт. Якщо батальйон «Донбас» на 85% складається з місцевого населення, то я переконаний, якщо віддати цим людям владу, вони зроблять значно більше, аніж будь-які київські чиновники.
Головне завдання – припинити війну та навчитися співіснувати в рамках однієї держави. Історія має безліч прикладів, коли субетноси або народи жили в одній державі, хоча і недолюблювали одне одного. Це досягається еволюційним шляхом – через роботу з молоддю, мислячою частиною населення, яка є достатньо численною, а також через делегування максимальної кількості повноважень на місця. Загалом, ситуація на Донбасі драматична, але ми її надто демонізуємо. Вона існувала протягом всіх цих років, і якимсь чином Бог нас беріг від неї. Ця біда велика в масштабах України, але в масштабах світу вона достатньо звичайна. Тому треба дивитись, як ця проблема вирішувалася в інших країнах, враховуючи наші національні особливості, традиції, історію. І у питаннях вирішення цієї проблеми нам треба прислуховуватись до тих, з ким ми точно завжди будемо історично разом – із східними європейцями – поляками, литовцями. Союз з ними є реальністю наступних часів, і в її рамках проблема сходу не буде визначальною. Донбас стане аналогом шахтарського регіону в Британії часів після Маргарет Тетчер.
«Вивітрювання зі свідомості фобій, відновлення інфраструктури, модернізація виробництва і внутрішньоукраїнська інтеграція»
Євген Марчук, державний діяч:
– Донбас весь час консервувався в політичному та духовному плані. Все було настільки «схоплено» Партією регіонів, що якби при владі залишився Янукович, він би виграв будь-які вибори на Донбасі. Але страх, який люди відчули в результаті останніх подій – що може бути, якщо просто сліпо йти за тим, чого ти не розумієш, і за чим стоять інтереси іншої держави, – поступово доходить до свідомості людей. Та це – не злам суспільної свідомості – це довготривалий процес нормалізації загальнодержавного життя. І в цьому регіоні є люди, здатні взяти ці процеси під контроль, але державі все одно треба докласти великих зусиль, часу та грошей. Грубим силовим впливом цю ситуацію не змінити.
Після відновлення інфраструктури невідворотно відбуватиметься зміна промислової структури регіону, його модернізація, адже більшість заводів Донбасу є технологічно відсталими та енерговитратними, а експорт, здебільшого, є сировинним. Модернізація – це міжнародна кооперація, безвізовий режим, частіші поїздки до Європи, тобто, це процес взаємного впливу. Він розпочнеться, коли вдасться завершити воєнну фазу, звести нормальний кордон, а Рінат Ахметов зробить для себе відповідні висновки.
Та відновлення Донбасу має відбуватися не тільки в економічному, інфраструктурному аспекті, а й в інформаційно-духовному, адже він ніколи не був українським. Окрім того, що все українське витіснено з духовної та інформаційної сфери, там просто фізично дуже багато впливових росіян, а українська мова на Донбасі не є мовою місцевої влади та ЗМІ. Тому треба корегувати деякі питання мовної політики та внести в цьому певний непорушний стандарт.
У Донецьку є маса абсолютно нормальних людей, які сприймають нормальну логіку, але не можна збити їх з пантелику різноманітними «ізмами» – від правого радикального до лівого комуністичного – і те, і те погано, адже істина завжди посередині. Треба переламати в людях страх, що Київ – це, начебто, Правий сектор, «бандерівці» чи «фашисти». Коли та половина Донбасу, яка перебуває у скрутному становищі, поїздить по західній Україні, більшість цих людей змінить свою думку щодо неї. Як неодноразово зазначала Лариса Івшина, перш ніж відбудеться європейська інтеграція України, має відбутися її взаємна внутрішня інтеграція – регіони повинні добре пізнати, відчути, побачити одне одного.
Вивітрювання зі свідомості цих фобій, які були нав’язані та дуже майстерно консервувалися на Донбасі, відновлення інфраструктури, модернізація виробництва і внутрішньоукраїнська інтеграція – гарантія процвітання Донбасу.
«Я пов’язую проблему переродження Донбасу з руйнуванням рабської радянської ментальності та усвідомленням себе українцем – людиною нового часу»
Сергій Iванов, блогер, Луганськ:
– Те, що зараз відбувається на Донбасі – однозначно погано, але очевидно, що регіон вичерпав свій ліміт «карми». Річ у тім, що не можна жити в 2014 році і при цьому одночасно перебувати в 1979-му. Це відповідає ментальності та бажанню людей жити за радянського устрою та ладу. Донбас застряг у минулому: коли на 3D-принтерах люди роздруковують цілі будинки, ми згадуємо ковбасу по 2,20 і газовану воду за 3 копійки. Донбас вступив у суперечність з об’єктивним ходом історії. Йде війна між архаїкою і прогресом, і вона не залежить від нас. Все одно переможе прогрес – якщо не в короткотерміновій, то в довготерміновій перспективі – точно. Це зумовлено як внутрішніми соціальними передумовами, так і об’єктивним ходом історії. Війна сталася б у будь-якому випадку, і я казав про це ще 2-3 роки тому, аналізуючи об’єктивні процеси, які відбуваються в нашому суспільстві та конкретних регіонах. Якщо читати Пітирима Сорокіна та інших великих людей, то вони передбачили все це ще 100 років тому.
Зараз Донбас отримує певний шанс. Але й Україна, в цілому, потребує територіальної реформи – половина Луганщини Луганщиною по суті не є – все за Новоайдаром – це історична Слобожанщина. Все, що стосується промислових регіонів – Красний Луч, Антрацит – можна умовно називати Донбасом, але історично це – Катеринославська губернія, тому, на мою думку, їх варто перепідпорядкувати Дніпропетровську, який на сьогодні є оплотом україноцентричності сходу. Донецьку область варто поділити між Запоріжжям, де у нас Січ і серце українського козацтва, та Дніпропетровщиною. Донецьку та Луганську області створили за більшовиків, які, власне, нічого доброго не зробили – повсюдно набудували коробок, знищили сільське господарство, провели індустріалізацію, убивши ще більше своїх людей, ніж на війні, і поклали 20 млн. у Другій світовій.
Я виступаю за ліквідацію Донбасу, двох областей як самостійних адміністративно-територіальних одиниць. Будучи розділеним між іншими областями, до яких він історично належить, і пройшовши через горнило війни, у регіону з’явиться можливість розвиватися і стати форпостом України. Адже так звана «донбасівська ідентичність» чи «донбасівський характер», яким любив хвалитися «покійний» Віктор Федорович, – це сукупність найогидніших людських рис: закостенілість і небажання інтелектуально розвиватися. Я зрозумів, що Майдан буде, не тоді, коли дізнався, що Янукович – злодій, а тоді, коли побачив, як він танцює під Кіркорова. Це – оплот «агресивного несмаку», який Донбас намагається нав’язати всій Україні.
Цей регіон – край людей-стада і людей-злодіїв, які витягують з нього всі соки, щоб потім прекрасно себе почувати, відпочиваючи в Монте-Карло. Саме тому вони не хочуть вкладати в інфраструктуру, нові робочі місця, модернізацію, скільки б і що не розповідав Ахметов на численних конференціях. Промисловість у регіоні має залишитися лише та, яка підлягає модернізації. Потрібно закрити всі шахти, які є нерентабельними. Ні про які копанки не може йтися, а корупцію у вугільній промисловості потрібно перемогти, адже для багатьох мешканців це питання життя.
Донбас – це регіон-склеп, і після всього того «напалму», який він сам, за великим рахунком, заслужив своїм способом життя, він отримає шанс при фінансовій і гуманітарній допомозі держави знайти свою нову ідентичність – залишитися таким же точно краєм суворих людей, але з мілітарі-ухилом. Прикордонні райони Луганщини та Донеччини, де довга протяжність кордону з РФ, повинні стати мілітаризованими зонами з військовими базами, військовими містечками.
Гадаю, що Росія в тому вигляді, в якому вона є, проіснує лише 3-4 роки – вона почне розвалюватися, і повторяться події ХІ-ХІІІ сторіч, коли Орда, руйнуючись, постійно здійснювала набіги на Русь своїми загонами на чолі з різними ханами. І поряд з цією квазіімперією, що розпадається, ми житимемо ще багато років. тому нам треба мілітаризуватися і взяти участь у глобальних програмах безпеки – таких, як НАТО.
Люди, які живуть 2014-го року, але ментально все ще перебувають у СРСР, 2016-го року житимуть так само. Покоління «совків» залежить від виховання, адже є ці самі «совки» 1992 року народження – залежно від того, чи дивилися вони ночами MTV, чи читали про Валю Котика. Проте ті люди, які в переломний період розпаду Радянського Союзу вихоплювали більш глобальні цінності всього світу, від якого постійно відставав СРСР, сформувалися в покоління людей, які виступають за прогрес. У той же час, залишилася величезна совкова маса, де у родинах не було заведено читати книги та розвиватися – ці люди є історичним баластом. Природно, що не йдеться, щоб позбутися їх фізично. Але доки будуть люди, які з тугою згадують СРСР, Донбас буде в тому стані, в якому він є. Вони є скрізь, але в цьому регіоні їх критична маса – ядро, яке визначає поведінку більшості. Тому я пов’язую проблему переродження та появи національної самоідентифікації з руйнуванням рабської радянської ментальності і усвідомлення себе як українця – людини нового часу.

Автор: Дмитро Кривцун
Джерело: День (http://www.day.kiev.ua )