Диригент Степан Корінь і хор «Чайка» вперше виконали українську пісню в приміщенні ООН…

«У пісні, Вкраїно, єднаєм
З тобою ми наші серця,
У пісні тебе прославляєм…
Тій пісні не буде кінця»

Ці зворушливі слова, наповнені тугою за рідними землями, завжди були головним гаслом Степана Кореня, диригента й мистецького керівника хору «Чайка», у всі часи його праці поза межами України.
Видатний український диригент і музикант Степан Корінь народився 30 липня 1914 року, в селі Дунаєві (тепер – Перемишлянського району, на Львівщині), у родині службовця пана Івана Коріня. 1915 року, разом із батьками, малим хлопчиком перебрався до Заліщиків, на Дністром, де на постійно поселилася їхня родина. По закінченню Заліщицької семирічної народної школи, у 1928 році, Степан Корінь вступив до державної учительської семінарії в Заліщиках, після закінчення якої, 1931 року, отримав диплом учителя. Однак, ще під час навчання в семінарії його улюбленим предметом стала музика, він гарно співав та грав на скрипці, допомагав своїм же вчителям в розучуванні голосових партій хору, кажуть, що в цьому оркестрі він завжди грав тільки першу скрипку.

			Диригент Степан Корінь			Галина Корінь (з дому Глуховера) – дружина музиканта

Від 1935 року Степан Корінь навчався на музичних студіях у Державній музичній консерваторії, у Варшаві, які викінчив 1938 року, ставши дипломованим хоровим диригентом, однак, незважаючи на це, продовжив навчання на іншому факультеті – оркестрової (симфонічної) диригентури. В часі навчання пан Корінь виявив себе членом філармонійного хору, як також провідним учасником хорової капели під керівництвом професора Станіслава Казуро (Kazuro) (1882-1961), цього видатного польського композитора, хорового диригента, педагога й діяча тамтешнього музичного товариства, який свого часу навчався в Академії «Санта-Чечілія», в Римі, а згодом – у Сорбонні, після чого деякий час був хоровим диригентом Варшавської філармонії.
Прикметним є факт: коли в часі Другої світової війни Степан Корінь працював коментатором фільмової студії та диригентом церковного хору отців Василіан, а по її закінченню на теренах Європи провадив керівництво студентським хором «Січ» в австрійському місті Грац, – приблизно в цей же час (1940-44) його знаменитий учитель, поляк з походження Станіслав Казуро, викладав у т. зв. Таємній Варшавській консерваторії, а потім (1945-51) став професором і ректором Вищої музичної школи у Варшаві.
Як на мене, є досить вимовним, що у травні 1945 року, в місті Крессброн (Kressbronn/a. Bodensee), над Боденським озером (французька окупаційна зона, Західна Німеччина), Степан Корінь організував разом зі своїми не менш знаменитими земляками, уродженцями тернопільських Заліщиків – д-ром Мирославом-Володимиром Гнатюком (1917-2001), цим видатним співаком (басом), членом ОУН, професійним лікарем, солістом хору «Кобза» й пізнішим керівником капели бандуристів імені Тараса Шевченка в Детройті та його старшим братом інж. Богданом-Тарасом Гнатюком (1915-1998), професійним інженером, пізнішим дійсним членом НТШ, членом Товариства українських інженерів Америки, співробітником Американського Інституту аеронавтики й астронавтики й автором наукових праць англійською, німецькою і українською мовами, – справді знаменитий видатний хор «Чайка». Молодший із братів Гнатюків був за весь час існування хору у Західній Німеччині головою Управи, тодішній мішаний склад колективу налічував 26 осіб, акомпаніатором хору був мій покійний приятель, уродженець села Кутківці, що на тепер у складі Тернополя, інж. Мирослав Болюх (1921-2012). «Чайківчани» брали постійну участь у всіх традиційних українських імпрезах та святкуваннях серед довколишніх скупчень українців, як також об’їздили зі самостійними концертами більші міста та містечка французької зони окупації Німеччини, як от – Тетнаґ, Фрідріхсгафен, Ліндав, Ванґен, Біберах, Фрайбурґ та ін. До речі, цей мистецький колектив виступав у Західній Німеччині аж до виїзду Степана Коріня до Австралії, а братів Гнатюків – до Північної Америки.

	Емблема хору «Чайка»

Від 1951 року Степан Іванович Корінь посів становище керівника і диригента мішаного хору «Чайка», але вже у Мельбурні, був мистецьким керівником вокальних квартетів (складових ансамблів хору «Чайка»): жіночого колективу «Коралі» (Марія Болюх, Галина Корінь, Тося Гуцуляк, Людмила Максимишин) та чоловічого «Акорд» (Богдан Баран, Микола Глуховера, Олександер Куціль, Ярослав Ліщинський), як також мішаного октету й басового квартету, лише від 1970 року хор став виключно чоловічим.
Слід сказати, що до репертуару хору «Чайка» св. пам. диригент Степан Корінь включив знані українські народні пісні, жартівливі та історичні, побутові й ліричні. Пізніше ним було зосереджено увагу на вивченні поважного репертуару, як от – хор з опери «Катерина» М. Аркаса, «Туман хвилями лягає…» з опери «Утоплена», кантата «Поет живе в серцях свого народу», і «Веснянки» – всі авторства Миколи Лисенка, кантата «Б’ють пороги…» Г. Давидовського та ін. До найновішої частини репертуару маестро С. Корінь включив не досить відомі тодішній еміграції пісні українських композиторів з материкової України, таких, як П. Майборода, А. Кос-Анатольський, Є. Козак, Б. Лятошинський, В. Кирейко, Г. Верьовка, І. Шамо, С. Сабодаш, А. Коломиєць, Ю. Рожавська та ін. Окремо слід згадати про участь хору під керівництвом Степана Кореня у 1962 році, в опері «Катерина», в постановці театру ім. М. Лисенка, в Мельбурні.
Під фаховим керівництвом свого незмінного мистецького керівника Степана Кореня хор «Чайка» постійно підвищував свій фаховий рівень та мав значну популярність з-поміж української та чужинецької публіки. Крім самостійних концертів, було зорганізовано численні виступи на внутрішніх національних і релігійних імпрезах, в австралійських державних святкуваннях, концертах на благодійні цілі, тощо. Організаційно хор працював та діяв на підставі свого правильника й завдяки плідній діяльності обраної на річних загальних зборах Управи, головами якої в різний час були – інж.
Павло Стеценко, д-р Богдан Умриш, Євген Радивил, Володимир Каспенкович, Осип Павук, мґр. Ярослав Логин, Микола Глуховера, Андрій Глуханич, Дмитро Пирогів та інші.
1965 року цей знаменитий хор відзначив 20-річчя від часу заснування та 20-річчя мистецької праці свого талановитого керівника пана Степана Кореня величним ювілейним концертом.

Нагробний пам’ятник маестро С. Кореню на цвинтарі Фокнер, в австралійському Мельбурні

Хор «Чайка» провів сотні виступів у Мельбурні, мав концерти у великих та менших містах Австралії перед українською й багатонаціональною аудиторією, що зробило хор під керівництвом Степана Кореня репрезентативним і популярним носієм української культури на чужині. 1953 року хор вже випустив свої перші платівки, пізніше їх випущено ще п’ять. Виступом у Сіднеї 1962 року хор «Чайка» започаткував т. зв. міжстейтову виміну (обмін) мистецьких сил. У 1963 році хор було відзнято для фільму «Українці в Австралії», кінопостановником якого виявився також тернополянин, уродженець села Теляче, Підгаєцького району, Петро Антонович Кардаш, який свого часу видавав молодіжний журнал «Промінь», професійно займався постановкою фільмів, зокрема, серед яких, побіч названого вище «Українці в Австралії», є повнометражний фільм «Церкви народу». Мабуть, буде цікаво також знати, якраз пан Петро Кардаш видав альбоми «Ukraine and Ukrainians», «Ukraine, its History and its Art», випускав журнал «Український екран», видавав друком молитовники й святкові картки, призначені, головним чином, для експорту в Україну. Пізніше П. Кардаш став редактором-упорядником книги «Злочин» про Голодомор геноцид українців у 1932-33 рр. (видавництво «Фортуна», Мельбурн), яка побачила світ 2003 року зусиллями Комітету Союз Українських Організацій в Австралії (СУОА) та Фундації ім. Олега Ольжича, а серед жертводавців на видання цієї книги ми знаходимо майже всі прізвища учасників хору «Чайка». До речі, у 1966-му році хор «Чайка», разом із квартетом «Коралі», виступив на австралійському телебаченні, у програмі під наголовком «Українська сюїта».
Знаменитим є той факт, що 9 жовтня 1985 року якраз хор «Чайка» саме під керівництвом Степана Кореня, якому цьогорічного липня виповнилося б 100 років, виступив в приміщенні Організації Об’єднаних Націй (ООН) у Нью-Йорку, США, й мав історичний виступ з нагоди її 40-річчя вперше українською мовою, за що отримав у нагороду блакитний прапор ООН. Неймовірно, в часі поневолення московсько-большевицькою тиранією вперше українська пісня прозвучала у цій знаменитій світовій організації під керівництвом українського хору з Австралії, складеного, зокрема, і з політичних вигнанців! Загалом же, від 20 вересня по 13 жовтня цього ж року хор «Чайка», керований диригентом С. Коренем, виступав із концертними програмами у таких містах Північної Америки: Едмонтон, Вінніпег, Міннеаполіс, Чикаго, Нью-Йорк, Рочестер-Айрондеквой, Керґонксон («Союзівка»), Торонто, Лос-Анджелес.
У грудні 1991 року, одразу після проведення всеукраїнського референдуму на підтримку Незалежності України, керований паном Степаном хоровий колектив «Чайка» започаткував збірку фондів на підтримку Посольства України в Австралії, а вже наступного року, на запрошення представників української влади зі Заліщиків, що обвите Дністром, Степан Корінь взяв участь у відзначенні 100-річчя від дня народження свого старшого приятеля Михайла-Ореста Гайворонського (Гавронського) (псевдо – Орест Тин) (1892-1949), підхорунжого, організатора духового оркестру Січових стрільців, інспектора (візитатора) військових оркестрів Української Галицької Армії (УГА), головного капельмейстера Армії УНР, видатного композитора, музиканта, диригента, педагога, скрипаля, критика й громадського діяча, визначного автора легендарної похідно-маршової стрілецької пісні «Їхав стрілець на війноньку, Прощав свою дівчиноньку…», як також творів: «Йде січове військо», «Ой, впав стрілець», «Ой, казала мати», «1-й Стрілецький Похід», «2-й Стрілецький Похід», «Стрипа-марш», «В дорогу», «Їхав козак», «За рідний край» («Ми йдемо в бій»), «Народний» (на мотив «Дівча в сінях стояло»), «Похоронний похід» та інших.
До речі, до найвідоміших творів Михайла Гайворонського, які, безперечно, знав та виконував його давній приятель й поціновувач творчості Степан Корінь та керований ним хор «Чайка», належать понад 30 стрілецьких пісень (кілька на власні вірші М. Гайворонського), рапсодія «Довбуш», увертюри, танці та марші для духового оркестру; вже у Північній Америці видатним Орестом Тином були створені «Симфонічне алегро», вальс «Червона калина», квартет «Морозенко», «Різдвяна сюїта» та «Коломийка» для скрипкового тріо, як також – скрипкові твори «Елегія», «Колискова», «Пісня без слів», «Серенада», «Сонатина». Впевнений, що маестро Степан Корінь мав у власній книгозбірні видані у 1933 році композиції М. Гайворонського до українських пісень «Полісся», працю «Наша музика в Америці» (1936) та видану у Жовкві збірку «Поділля» з піснями «Ожеледа», «Ой, на горі високій», «Сиділа квочка», видатні скрипкові твори майстра Гайворонського «Прелюдія» і «Сонатіна» для скрипки з фортепіано, хорові збірки «Колядки та щедрівки», «Гуцульське Різдво», дві Служби Божі, два «Іже Херувим», записану музику до п’єс «Вій», «Довбуш» та «Гетьман Дорошенко». Думається, що не випадково якраз Степан Корінь тоді, вже тепер далекого 1992 року, диригував чоловічою хоровою капелою «Гомін» у своєму родинному місті Заліщики, яка так майстерно виконала знамениті твори Михайла Гайворонського.

Пізніше, у 1994 році, хор «Чайка» під керівництвом Степан Івановича Кореня брав активну участь у відзначенні 45-річчя поселення української громади у штаті Вікторія, 110-ї річниці Українського світового жіночого руху та 45-річчя Союзу Українок Австралії (СУА). Мені видається, що творчий колектив і його натхненник-керівник завжди і повсякчас пропанували українське слово, українську пісню, українську музику, зрештою, – українську сутність й окремішність.
 Напередодні відзначення 50-річчя хору 1995 року до чоловічого хору було долучено й жіночий склад, здебільшого, з колишніх членів «Чайки». Відтак, відновилися хори – мішаний і жіночий, всього налічувалась 41 особа. Завершальний ювілейний концерт відбувся у Мельбурні, 10 грудня 1995 року. Ось окремі учасники цього знаменитого концерту: чоловіки – Ф. Верде, В. Вітфілд, М. Возняк, А. Глуханич, В. Глуханич, П. Головка, А. Данилюк, О. Дзісь, М. Кандибко, В. Каспенкович, Р. Кемп, М. Кононенко, К. Косенко, В. Костюк, Д. Кутний, Я. Кутний, Т. Лапичак, О. Левкут, В. Лейчак, А. Маланюк, П. Малиновський, Ф. Мініханов, В. Осипів, Д. Пирогів, Й. Сютрик, Й. Точинський, Т. Федорчук, М. Цвікула, В. Юрчишин та ін., жінки – Д. Баб’як, Д. Бойко, Марія Болюх (рідна сестра дружини С. Кореня), Ф. Габелко, З. Герчанівська, М. Данько, Л. Дзісь, С. Залупська, А. Кметь, Галина Корінь (дружина диригента), Х. Лех, О. Магаляс, Г. Майка, К. Мюллер, А. Олійник, Г. Пирогів, З. Яскевич… Із хорових солістів варто згадати таких – пані: Галина Корінь (сопрано, яка з успіхом виступала з власними композиціями пісень та власним укладом слів), Анастасія Грушецька (сопрано), Марія Болюх, Дарія Любарська (сопрано, відома сценічна акторка), Людмила Максимишин, панове: Микола Глуховера (рідний брат дружини диригента), Іларій Клодзінський (баритон, знаний хорист і соліст хорів у краю і на еміграції), Ярослав Ліщинський (бас, колишній член українських хорів у Великій Британії), Олександр Куціль
З нагоди ювілею хору «Чайка» земляки Степана Кореня зі Заліщиків відзначили цю дату у себе спеціальним концертом, а у жовтні 1995 року, на 9-й Подільській історико-краєзнавчій конференції, у Кам’янці Подільському, науковці Василь та Ганна Олійники, теж заліщани, подали доджерельну доповідь «Диригент Степан Корінь», а краєзнавчий музей міста Заліщики влаштував експозицію про хор «Чайка». Вітальні грамоти для хору і диригента надійшли від тодішнього Міністерства культури, від Заліщицької райдержадміністрації та від колег зі заліщицької капели «Гомін». Загалом же, від 1954-го по 1995-й рр. хор і його керівник Степан Корінь отримали 27 різних грамот та відзначень, серед них, крім вищезгаданих, 11 – від Української Громади Вікторії (УГВ), п’ять – від Союзу Українських Організацій в Австралії (СУОА).
Під час свого перебування у Мельбурні, у серпні 2012 року, я побував при місці Вічного спочинку видатного українського диригента, музиканта й патріота Степана Кореня на українській ділянці цвинтаря Фокнер, у мене й досі перед очима височіє ошатний нагробний пам’ятник, виконаний із блакитного каменю, цьому незабутньому Митцю-патріотові, який пішов у Засвіти 13 квітня 2007 року. Його дружина, моя землячка, народжена на Полтавщині, у селі Климівка, пані Галина Корінь, з дому Глуховера, тоді ще жила, я її також відвідав; вона перебувала в австралійському будинку для людей похилого віку; відійшла у Вічність, зустрілась, мабуть, вже на Вічній ватрі зі своїм знаменитим мужем зовсім недавно – 1 березня 2014 року.
Як я вже зазначав вище, за час своєї діяльності хор «Чайка», його багаторічній керівник Степан Корінь одержали чимало нагород та здобули визнання в усьому українському світі у країнах поселення. Дуже хочеться, щоб цю жертовну працю пам’ятали також і на Рідних Землях, бо, впевнений, що Степан Корінь та його творча спадщина належить не лише українцям в Австралії чи в Заліщиках, але й усьому свідомому українству по усіх світах, а сам Маестро має бути пошанований за свою невтомну працю заради нашого знедоленого народу на самому високому рівні.
Напередодні відзначення 100-річчя від дня народження диригента-патріота Степана Кореня мені знову й знову пригадуються такі зворушливо-незабутні рядки іншого Великого українця Богдана Лепкого:

…Чути: Кру! Кру! Кру!
В чужині умру,
Заки море перелечу,
Крилонька зітру.

Мерехтить в очах
Безконечний шлях,
Гине, гине в синіх марах
Слід по журавлях…»

Автор: Олександр Панченко, доктор права Українського Вільного Університету, адвокат з міста Лохвиця, Полтавської області