Щойно у київському видавництві імені Олени Теліги вийшла друком досить цікава, змістовна й доволі оригінальна книга під наголовком «Українська Австраліана: Полтавщина, Галичина, Боснія», автором якої є уродженець й мешканець міста Лохвиці, що на Полтавщині, місцевий адвокат д-р Олександр Панченко, який у серпні позаминулого року відвідав Австралію, цей «зелений континент», де проживає чимало людей українського роду. Хоча візит О. Панченка до Австралії був пов’язаний із сумною подією, відходом у Вічність та похоронами видатного українського діяча на австралійських теренах інж. Мирослава Болюха, авторові книжки, як на мене, вдалося ретельно все занотувати й згодом досить оригінально побудувати свій підхід до висвітлення історії, проблем, особистостей та особливостей життя українців, розсіяних по цій далекій чужині.

Епіграфом до книжки д-ра О. Панченка вибрано досить вимовний вислів видатного українця Миколи Міхновського, уродженця історичної Полтавщини: «…Ми виголошуємо, що ми візьмемо силою те, що нам належить по праву, але віднято в нас теж силою. Наша нація довго нездужала, але нині вже стає до боротьби… Ніч була довга, але ранок наблизився, і ми не допустимо, щоб проміння свободи усіх націй заблищало на наших рабських кайданах: ми розіб’ємо їх до схід сонця свободи… Ми не хочемо довше зносити панування чужинців, не хочемо більше зневаги на своїй землі. Нас горстка, але ми сильні нашою любов’ю до України! Усіх, хто на цілій Україні не за нас, той проти нас. Україна – для українців, і доки хоч один ворог-чужинець лишиться на нашій території, ми не маємо права покласти оружжя… Вперед! Бо нам ні кого надіятись і нічого озиратись назад!»
Розпочинається низка нарисів та передруків О. Панченка його передмовою «Я не забув, я пам’ятаю...», що її було написано у сумну річницю відходу у Вічність його старшого приятеля, св. пам. інж. Мирослава Болюха. Власне, вся ця книга присвячена родині Болюхів – покійному панові Мирославу, його синові Юрію, який передчасно відійшов на Вічну ватру, та пані Марії Болюх, що є землячкою автора книжки, бо ж вона народилася у полтавському селі Климівка (тепер Карлівський район), у патріотичній родині Івана Федоровича Глуховери (нар. 06.10.1903) та Параскевії (нар. 26.07.1898), з роду Дробець.
У загальниковій частині д-р О. Панченко описує Австралію як державу вільних людей, її історію та сьогодення, рівень життя й соціальний захист, а далі згадує про початки українського життя, пише про перших українських поселенців, зокрема, про те, як уродженець Полтавщини Федір Зубенко відкрив для українців Австралію, а полтавець Григорій Піддубний став там таки ж першим українсько-австралійським інтелігентом. Значна частина книги присвячені її автором славному і видатному синові українського народу св. пам. Мирославові Болюху, який усе своє життя боровся за Волю України, скінчивши свій земний шлях у далекій Австралії.

Як же дійшло до відвідин О. Панченком австралійського континенту? Про це йдеться на початку його книги, де він згадує про роль у цих подіях видатного українського діяча Стефана Романіва, який є багаторічним головою української громади у Вікторії, головою Союзу українських організацій в Австралії (СУОА), багаторічним керівником української братської школи та головою шкільної ради, а також Генеральним секретарем Світового Конгресу Українців (СКУ) й головою комісії з визнання Голодомору геноцидом українського народу. Якраз Стефан Романів чи не найбільше долучився до організації поїздки пана Олександра з полтавської Лохвиці до австралійського Мельбурна. Досить детально автор описує перипетії оформлення ним візи, про переліт спочатку до Дубаю, а тоді й до Мельбурна, про свої яскраві враження від літаків та летовищ. З особливою теплотою він описує місто Мельбурн, його церкви та українське середовище, як також документує у світлинах та оповідках своє перебування у цьому знаменитому місті.
Окремі милі та вдячні слова автора книжки про доброзичливе панство Москалюків – Олю та Івана, Антона Ґралюка, вихідців із Боснії й свідомих українців та гарних ґазд, які й прихистили його у своїй хаті та створили йому гарний побут.
Прикметним є те, що особливо вибудованої структури у книзі О. Панченка «Українська Австраліана…» ми не спостерігаємо; у різних розділах він пише то про пана Оріяна й увесь знаменитий рід Венгриновичів, то про коней, іподром та свою подорож до Джілонґу, далі – про свої відвідини Народного будинку в Ессендоні та кредитової кооперативи «Дністер», пізніше – про визначного єпископа УГКЦ Івана Прашка та про знамените панство Павлишиних – архітектора Романа та професора Марка, й насамкінець – про українські церкви, собори і священиків Мельбурна та про станиці українських вільних козаків в Австралії й деяких очільників УВК.
Серед тих, кого зустрів у далекому Мельбурні О. Панченко в часі своєї поїздки, були видатні українці: вояк УПА й заможний краянин Іван Контек; землячка Марія Кардаш, дружина нині покійного відомого письменника, мецената та громадського діяча Петра Кардаша; уродженець Закарпаття Андрій Глуханич, в’язень мадярської тюрми Ковнер, який знав особисто Степана Бандеру й весь час захищав права українців від утисків тоталітаризму.

Значний розділ книги присвячено іншому видатному українському патріотові, землякові-лубенчанинові Федорові Габелку та його родині; далі йде мова про однодумців Мирослава Болюха та Андрія Глуханича – Олександра Дроздовського, Івана Керика, Дмитра Пирогіва, Богдана Подолянка, Василя Фокшана, Михайла Стратія, деякі з них знайшли Вічний спочинок на українській ділянці цвинтарю Фокнер, у Мельбурні. Особливу увагу автор книги приділив спогадам з полтавського періоду життя свого земляка, українського письменника-зіньківчанина Дмитра Нитченка, що також упокоївся у далекому Мельбурні. А ще у книзі йдеться про український будинок для людей похилого віку «Калина», магазини й видатні місця Мельбурна. Окремими розділами у книзі О. Панченка є наступні: «Сергій Шемет, В’ячеслав Липинський коло витоків заснування Української демократичної хліборобської партії», «Сергій Шемет. – Микола Міхновський (Посмертна згадка)», «Уродженці Лохвиччини Яків Гвоздецький – діяч УРДП та «власівець» Григорій Ратушний», «Петро Мірчук – Український» генерал Власов», «Лохвиця, генерали московської служби Толстови – отамани козачих військ і... Австралія».
У додатках до книги подано стислі біографічні інформації українців, уродженців історичної Полтавщини та деяких суміжних з нею теренів, їхніх дружин (чоловіків) та нащадків – дітей, онуків, правнуків, як також – допис протопресвітера Ананія Теодоровича «Українська Автокефальна Православна Церква в Австралії і Новій Зеландії», йдеться ще про уродженців історичної Полтавщини та інших теренів в австралійських осередках Українського Вільного Козацтва (УВК), Легіоні імені Симона Петлюри (ЛСП), Української Революційно-Демократичної Партії (УРДП) та Союзі Гетьманців Державників (СГД).

Доповнено книгу кількома авторськими статтями – д-ра О. Панченка «Підпільний Кривий Ріг. – Постаті Тетяни Балкової й Мирослава Сліпецького на тлі спогадів про діяльність Похідних груп ОУН»; проф. Марка Павлишина «Живий Дмитро Нитченко», ред. Богдана Рудницькиго «З Тернополя. З Україною в серці й душі...».
Хто ж є Олександр Панченко, автор книги про українців в Австралії, вільний козак із Полтавщини, який часто звертається до нас, своїх земляків-українців, своїх побратимів, такими словами сучасного поета: «...Українці мої! Дай вам Боже і щастя, і сил. – Можна жити й хохлом, і не згіркне від того хлібина. – Тільки хто ж колись небо нахилить до ваших могил, – Як не зраджена вами, зневажена вами Вкраїна?..»
Олександр є селянським сином, народився 1961 року, в селі Сокирища, на Полтавщині, закінчив Севастопольське вище військово-морське інженерне училище та юридичний факультет Київського державного університету, служив офіцером на атомних підводних човнах Північного флоту в Заполяр’ї. Ще за два з половиною року до проголошення Україною Незалежности виступив із закликом щодо збирання свідчень про злочини та вшанування жертв Голодомору-геноциду й політичних репресій супроти українців. Він вважає себе за такого собі малого сина Великої Матері нашої, України, і услід за поетом В. Сосюрою промовляє до Неї: «Я ж син твiй, син, що йшов за тебе – На смерть i реготи не раз, – Той, що прокляв i Бога й небо, – Аби тобi був слушний час. – Я йшов кривавими житами – I знов пiду, де гул i мла, – Лиш одного я хочу, Мамо, – Щоб ти щасливою була!»

Адвокат, доктор права, доктор ґабілітований та приват-доцент Українського Вільного Університету (Мюнхен, ФРН) О. Панченко є письменником, автором, видавцем та упорядником 35 книг, він – член Керівної Ради Світового Конґресу Українських Юристів, Спілки Офіцерів України та двох Національних Спілок – краєзнавців та журналістів. Почесний український адмірал О. Панченко – ініціатор та фундатор встановлення у м. Лохвиці погруддя Тараса Шевченка, пам’ятних знаків – «Жертвам Голодомору і політичних репресій» та «Борцям за Волю України» та 14 меморіальних дошок, зокрема: українським гетьманам – Івану Мазепі та Михайлові Ханенку, митцю Михайлові Дмитренку, вченому-економісту М. І. Туган-Барановському, будівничому УАПЦ митрополиту Василеві Липківському, кошовому Запорізької Січі Петрові Калнишевському, військовику Миколі Міхновському, командиру бою під Крутами Аверкію Гончаренку, кобзареві Іванові Кравченку-Крюковському, генералові УПА Роману Шухевичу та ін. А ще Олександр Панченко прагне, щоб усі ми, українці, єдинокровні брати й сестри, вся наша земля, пробуджена Революцією Гідності і Святими жертвами Небесної Сотні, остаточно прокинулися, тому знову і знову йде до нас із піснею гурту «Мандри»: «…Не спи, моя рідна земля! – Прокинься, моя Україно! – Відкрий свої очі у світлі далеких зірок. – Це дивляться з темних небес – загиблі поети й герої – всі ті, хто так вірив у світле майбутнє твоє».
Олександр щиро вірить у краще майбуття українців, працює на Україну, має відзнаки трьох українських церков: нагороджений Патріархом Філаретом (УПЦ КП) орденом Архістратига Михаїла, грамотою владики УГКЦ та медаллю Предстоятеля УАПЦ, він удостоєний також Дивізійних Хрестів Братств обох українських дивізій – «Галичина» та «Вільна Україна», медалі полк. Євгена Коновальця, є лауреатом першої Премії імені Героя України Степана Бандери та Премії імені Отамана Орла (Якова Гальчевського).
Олександр Панченко, голова ради Інституту Українського Вільного Козацтва, як і ми, вільні козаки, що з ним співпрацюють, мають за гасло й дороговказ такі Кобзареві слова:
Свою Україну любіть.
Любіть її… во врем’я люте,
В остатню, тяжкую мінуту
За неї Господа моліть.
Насамкінець, подаю для можливих контактів електронну пошту автора книги «Українська Австраліана…» д-ра Олександра Панченка – [email protected] та номер його мобільного телефону в Україні:
050-9049440

В’ячеслав Онацький, заступник директора Інституту Українського Вільного Козацтва імені Антона Кущинського, м.Лохвиця, Полтавської області