У День матері, що його в Америці святкують 11-го травня, у нашій церкві (Бервін) зібралося чимало людей. Звичайно, провідною була тема матері – її ролі у сім’ї і вихованні дітей, у суспільстві.

Як звичайно, всі присутні з ентузіазмом зустріли виступ дітей, які з натхненням та безпосередністю, притаманним лише дітям, декламували вірші про любих матусь, про свою любов та вдячність їм.
А ввечері до нас приїхали незвичайні гості – хор дівчат і юнаків із міста Джексонвілл, штат Флорида. Всі вони – студенти Слов’янської місіонерської біблійної школи.
Ця зустріч була винятковою, подібного в церкві ще не було. Майже вісімдесят дівчат і юнаків заповнили невелику сцену вщерть. Ось вони заспівали… Такого хорового співу я не чула ніколи, хоча слухала багато професійних колективів, часом прекрасних, але не таких, як цей. Молоді співаки співали у силу своїх голосів, але звучання багатократно підсилювалося силою їхньої віри у Господа, що її ніс у собі кожен із них. Це був могутній потік енергії, яку вони випромінювали на своїх слухачів. Особисто я такого захоплення й піднесення вже давно не відчувала. На сцену вийшов Богдан Бондаренко, директор школи. Він коротко розповів про себе, про те, що передувало створенню школи місіонерів при церкві «Живой поток». До речі, влітку виповнюється десять років із часу заснування хору, й цю подію церква у Флориді буде святкувати. Дуже хотілося б побувати там, мене запрошено, але як? А втім, хто знає, Господь здатний робити такі дива, що поїздка до Флориди видається дитячою забавою.
Програму того вечора гості повністю взяли на себе. З проповіддю виступив Віталій Бондаренко, пастор церкви «Живой поток». Тема його проповіді була «Як припинити грішити». Він наголосив, що Ісус Христос прийшов на землю тому, що люди потребують прощення. Якби вони більш за все потребували грошей, Бог прислав би банкіра, якби технологій – інженера, якби розваг – артиста чи клоуна, але прийшов Ісус, тому що перш за все люди потребують прощення. Гріх – це найстрашніше й найруйнівніше, що є у світі, люди стають його рабами. Щоб звільнитися від цього рабства, людина повинна по-справжньому захотіти й звернутися до Бога за поміччю.
Проповідь була цікавою й доступною за формою. Перед присутніми виступили також дівчина та юнак, вони розповіли, як потрапили до школи, яких зусиль їм це коштувало, й які величезні користь та наснагу вони одержують від занять та самого перебування у школі.

Після проповіді та виступу хору присутні піднялися до зали спілкувань на другий поверх, куди мали привезти піцу. На мене ж чекала робота. Тому я знову спустилася до холу. Тут дівчата та хлопці роздавали СD із відзнятими епізодами діяльності місіонерів, та можна було придбати диски хорового співу й майки зі забавним написом «Без Бога опасно, а с Богом классно». Звичайно, всі зібрані кошти йдуть на підтримку місіонерської діяльності.
До мене підійшла дівчина з обличчям та статурою супермоделі, але захоплена зовсім іншим. Ім’я її Евеліна Сман. Вона почала з короткої історії свого життя й того, як потрапила до Флориди.
Дівчині – двадцять два роки, й через місяць по закінченні школи вона у складі шістьох своїх однокурсників має їхати на місію у Танзанію (Африка). У місці з повною відсутністю ознак цивілізації, де живуть багато самотніх жінок й дітей-сиріт, вони планують побудувати церкву й дитячий будинок.
Ми з Евеліною помолилися вдвох, я взяла дівчину за руку – її долоня була гарячою.
А потім вона запитала: «А тепер, можна, я візьму у вас інтерв’ю?» Виявилося, що Евеліна працює у службі новин при школі, отже, ми були колегами. Так я потрапила під приціл камери. Невеличке інтерв’ю я взяла у директора школи Богдана Бондаренка (до речі, сина пастора церкви). Доля цієї молодої людини напрочуд незвичайна.
Він народився та жив до п’ятнадцяти років у містечку Біла Церква, що в Україні. Настав час, коли його родину почали переслідувати одна за одною драматичні події. Мати юнака потрапляє під колеса автомобіля з п’яним водієм, але залишається живою, невдовзі хтось із натовпу на залізничній станції штовхає її під потяг, й знову Божа рука відводить від неї смерть. А тим часом лікарі знаходять у батька Богдана онкологічне захворювання. Здавалося, нещастям не буде кінця...
Але тут до Білої церкви приїздить пастор із Франції. Сповнений співчуття, він пропонує забрати Богдана зі собою, щоб дати йому змогу здобути добру освіту й в такий спосіб допомогти батькам. П’ять років юнак прожив у сім’ї пастора, навчаючись у школі іноземних мов.
Він досконало володіє українською, російською, англійською та французькою мовами. Можливо, знає ще якісь, я не питала, моя увага була зосередженою на іншому.
Але повернемося до створеної у Флориді школи. Закінчивши курс навчання, що триває півроку (це найдовший термін підготовки місіонерів у Америці), дівчата та хлопці одержують квитки до місця свого призначення – хто на півроку, хто на рік, а в окремих випадках місіонер отримує квиток лише в один бік. Трапляється, що дівчина чи юнак знаходять свою долю у місці служіння, й молода сім’я залишається там жити.
Багато призначень місіонери отримують у міста та села, що входили до складу СРСР, – Україну, Казахстан, Узбекистан, тощо. Приїздять вони й до Росії, у місця, де немає християнських церков, чи вони слабі. Особливу увагу дівчата та юнаки приділяють найменш захищеним – людям похилого віку та дітям, передусім, сиротам.
При церкві «Живой поток» працює також місячна Біблійна школа для підлітків 13-16 років. Ця школа швидко набула великої популярності, бажаючі потрапити сюди вже створили чергу. Багато батьків, що зайняті на роботі й не мають змоги приділити дітям більшої уваги, вбачають у заняттях з біблійною програмою величезну користь.
З цього короткого огляду діяльності церкви «Живой поток» у Джексонвіллі видно, яку величезну й різноманітну роботу вона проводить. Побажаймо ж усім, хто залучений до благородної місії приближення людей до нашого творця, міцного здоров’я, сил та наснаги. Нехай Господь і надалі благословляє вас та ваших близьких.