У недавньому числі журналу «Економіст» з’явилася стаття на тему, що повинні робити європейці, а зокрема, й українці, щоби перебороти залежність від російського газу.

Стосовно цього автор подав чимало статистики щодо потреб та заходів, які значною мірою відповідають на потребу енергії даної країни, а також автор вказав на всім зрозумілу, але мабуть, не дужу популярну конечність еономії та важливість розвитку альтернативних заходів, зокрема, відновлювальної енергії, що походить від води, сонця та вітру. А також вказано було на альтернативні лінії чужої нафти чи газу, інші транзитні лінії між поодинокими країнами для реверсного та обопільного користування та власного розвитку через вугілля, нафту та газ включно з покладами на шельфу. При цьому обговоренні можна додати й аналіз коштів переробки і транспортування так званого плинного природного газу так здалека, як з Північної Америки, хоча наразі така пропозиція виглядає дорожчою, ніж інші заходи.
Усі ці концепції фактично прості, а багато з них і зовсім старі. Основна теорія – це коли є потреба на даний продукт (енергію), а сьогоднішній постачальник у зухвалій, а то і в імперіалістичні формі, зловживає своєю позицією – треба шукати альтернативи. Інакше споживач може стати жертвою агресії. Це робиться пошуком альтернативного постачання даного продукту на довшу мету або й іншого продукту, коли інший може подібно функціонувати і є співмірний чи навіть дешевший. При цьому, коли одною з головних проблем є надмірне користування енергією, треба шукати шляхи подолання розкоші та байдужості.

Для України зокрема ця дискусія важлива, бо Україна – не тільки великий споживач російського газу, а також і партнер Росії для годування інших через транзитні лінії. Росія історично шантажує Україну доставкою, ціною, квотами, а сама постійно шукає і навіть впроваджує інші способи транзиту, щоби Україну обминути. Такого партнера по бізнесу Україна не потребує.
У 2013 році Україна закупила у Росії 28 більйонів кубічних метрів (бкм) газу по 268.5 долара за тисячу кубічних метрів (ткм), тобто, разом 7.5 більйона доларів. Щоби покарати Україну за Євромайдан, російський Міллер з Газпрому повідомив Україні, що ціна в майбутньому буде підвищена на 44%, тобто, 385.5 долара за ткм.
Україна вважається однією з найбільших споживачів енергії. Це оцінка Міжнародного валютного фонду, який при наданні кредитів вимагає і вимагатиме певної дисципліни. Причини тої розкоші різні, включно зі слушною проблемою застарілої техніки й обладнання, нерозвиненої інфраструктури. Але найбільший гріх – це субсидії на комунальні послуги від держави, коштом, мовляв, держава за вас платить субсидії, а рівночасно держава не платить відповідної платні чи пенсії, що зробило людей байдужими до економії.
За аналізом спеціалістів, Україна повинна з власних природних ресурсів продукувати сама 20 бкм газу річно. Цього повинно б вистачити мешканцям України, беручи до уваги кількість населення, рівень індустріалізації та внутрішній валовий продукт. Україна не потребувала б російського газу. Правда, за таких обставин не було також надмірного заробітку для ключових осіб, як колись у «РосУкрЕнерго» чи при попередньому режимі Президента Віктора Януковича та його оточення. Про теперішню владу наразі невідомо.
А щодо Європи, то вона у сукупності імпортує 160 бкм газу від Росії (24% всієї потрібної для Росії енергії) половину чого проходить через український транзит. На короткий термін Європа сьогодні має резерви газу внаслідок теплої зими, тож перекриття Росією газу в Європу не мало б великого значення цього року чи наступного.
Засадниче питання також: який ефект мала би для Росії втрата Європи як споживача російського газу? Дуже значний, бо нафта та газ становлять 70% російського експорту і більше, ніж половину федерального бюджету Росії. Чи Росія знайшла б альтернативний ринок збуту? Мабуть, але може і ні, беручи до уваги, що весь світ сьогодні є свідком російського намагання шантажувати енергією, а якщо навіть Росія знайте альтернативних покупців, то напевне за далеко зниженою ціною, бо ринок встановить ціну.
Тому Європа і США, а з ними й Україна, повинні ставитися до сьогоднішньої російської агресії більш сміливо. Росія заграє, бо відчуває, що її противники почуваються слабкими. Виключити Росії з клубу найбільших індустріальних держав світу і залишатися невільниками російського газу – це просто парадокс. Взаємна економічна допомога та спільний розвиток економічних та індустріальних інтересів, забезпечення енергетичних потреб – це основа ЄС, а також усього світу, який, врешті, мабуть зрозумів, що путінська Росія – це не цивілізована демократична держава, а світова парія, яка хоче за горло тримати цілий світ. Правда, при цьому терпітиме простий народ Росії. Але тоді проти режиму вийде не 50 тисяч людей у Москві, як було це у день військового кримського референдуму, а вийде по цілій Росії мільйон людей, які бажають жити, як вільні люди, а не як парії.
Спільний сміливий економічний захист – це протидія путінсько-російській окупації та авантюрі. Такий спільний захист в енергетиці саме важливий як спільний військовий захист у НАТО.