Нова українська влада, на жаль, не мала часу ні на навчання, ні на помилки. З вогню та в полум’я. Ще не обмивши кров на Майдані, Україна потрапила у міцні лещата російського «брата». Було багато поразок. Але чи не прийшов час для перемог? Колишній перший заступник начальника Генштабу ЗСУ, адмірал Військово-Морських Сил ЗС України Ігор Кабаненко, який останнім часом став рупором надії для багатьох українців, переконаний, що, незважаючи на досить складну ситуацію на Сході та активізацію сепаратистського руху за участю агентів Москви, Україна має всі шанси вийти з конфлікту переможцем.

Новопризначений в. о. міністра оборони Михайло Коваль заявив, що повне переозброєння армії не на часі. Чи за умов наявного озброєння українська армія є боєздатною?

Питання переозброєння – комплексне. Звичайно, його треба вирішувати в контексті реальних, а не якихось інших ризиків і загроз національній безпеці нашої держави. Сьогодні треба вирішувати питання, опираючись на існуючі ресурси, а також – шляхом військово-технічної допомоги від інших країн. Безумовно, важливими є пріоритети – лише вони дозволять не розмити ресурси, а зосередити їх на вирішенні нагальних проблем безпеки.
Сьогодні потрібно приймати адекватні рішення щодо переозброєння – це є важливим у розумінні того, що ця проблема не може бути вирішена за один або два роки. Але рішення потрібно приймати вже сьогодні, адже створення новітніх зразків озброєння потребує значного часу. Крім цього, слід врахувати, що з Росією вже не буде оборонно-технічної кооперації – не з нашої вини. Тому слід обрати країни, з допомогою яких Україна будуватиме перспективне озброєння для власної армії. Тобто, ми повинні переорієнтовувати свій оборонно-промисловий комплекс на західні стандарти.
Ми також повинні розуміти, що майбутнє не за танковими стратегіями ведення війни. Ці стратегії з минулого, і вони малоефективні в сучасних умовах. Треба створювати такі види і зразки озброєння, застосування яких має стратегічний, вибірковий та точковий ефект.
З іншого боку, модернізаційний потенціал окремих зразків існуючого в Збройних Силах України озброєння не вичерпаний. Його значна частка, за умов відновлення технічної готовності, в середньотерміновій перспективі може бути досить ефективно використана.
Слід також зазначити, що питання забезпечення озброєнням не можна розглядати у відриві від системи комплектування, підготовки та мотивації персоналу. Переконаний, що шлях на створення сучасних професійних Збройних Сил України – правильний.

Чим суворішими стають санкції з боку ЄС та США, тим активніше починає діяти Росія. Чи йдеться про переформатування глобального порядку, який досі будувався на умовах демократичних засад та дипломатії, а не сили?

З окупацією Криму Путін започаткував геополітичний зсув, мета якого – побудова нового європейського порядку. Ми повинні розуміти імперську систему побудови російської держави – Путін позиціонує себе «збирачем руських земель» і завдяки цьому та цинічній пропаганді отримує підтримку власного населення. Чого тут більше – традиційно російської суспільної психології чи національного імперського характеру – залишимо це психологам і історикам. Одне зрозуміло точно: Кремлю потрібна вся Україна. І він для досягнення своєї мети пішов ва-банк. Йому потрібна лише перемога, бо поразка – прямий шлях до втрати влади через особисту слабкість в очах російських громадян.
Також слід розуміти, що за сприятливих обставин він не зупиниться за Україною – згадайте спрямованість останніх російських навчань «Захід». Мова про країни Балтії та Польщу – завжди привабливі частини російської геостратегії.
Ці речі потрібно чітко ідентифікувати на Заході. Як і те, що м’яка сила (дипломатія, політико-економічні заходи) без жорсткої (військової сили) – взагалі не сила. Агресора, тим більш, якщо він не хоче розмовляти на рівних, ніколи не зупиняла дипломатія – лише сила. Згадаємо досвід Судет напередодні Другої світової: тоді умиротворення агресора закінчилося завоюванням Гітлером усієї Європи. Ми хочемо повтору негативного досвіду того часу?
Путін використовує підходи минулого сторіччя, спрямовані на побудову стін і розділення таким чином людей. Ці підходи в минулому (згадайте лінії Мажино, Маннергейма, Залізну завісу, Берлінський мур) забрали понад 60 мільйонів життів.
Технологічна же модель стратегії Кремля спрямована на «повзуче» формування джерел нестабільності за рахунок застосування сил спеціальних операцій (диверсантів) та радикально налаштованих громадян України (шляхом підкупу – за кошти). Цій нестандартній стратегії Москви слід протиставити також нестандартну стратегію наших дій.
Ми повинні розуміти як в Україні, так на Заході, що без спільних зусиль проблему буде важко розв’язати. Але. Ці зусилля повинні бути продуманими й ефективними, по можливості точковими щодо цілей та вибіркові щодо засобів з метою отримання максимального ефекту та мінімізації наших спільних втрат.

Карта міст, захоплених сепаратистами на Сході України, розширюється з кожним днем. Чому, на вашу думку, українській владі не вдалося придушити сепаратистський рух у самому зародку? Наскільки компетентними були дії силовиків?

Українці не могли уявити навіть у страшному сні, що агресором виявиться Росія. Цю ментальну не готовність наших громадян до війни з росіянами цинічно використали у Москві. Путін також використав на свою користь фобії і стереотипи певних верств населення України в східних областях і результати політики Януковича, яким на ключові посади в державі були поставлені орієнтовані на російську модель і підходи керівники.
Звичайно, мали місце і помилки керівництва України. Нерішучість і намагання уникнути жертв. На це виплинула і стримана позиція західного істеблішменту, який, перебуваючи під впливом синдрому Грузинської війни 2008 року, намагався переконати українське керівництво «не провокувати агресора». Насправді це перетворилося в його провокування на подальші дії – безкарність породила впевненість в успішному бліц-кризі.

В українській силових структурах існує тотальна проблема кадрів. Наскільки реально за даних умов оновити керівництво СБУ, МВС та армію? Адже ні для кого не секрет, що у цих структурах досі продовжує діяти «п’ята колона», яка працює на Росію.

Проблема «п’ятої колони» в силових і інших державних структурах – існує. Довгі роки під час реалізації політики режиму Януковича в ці органи засилали шпигунів північного сусіда. Багато фахівців з гарною освітою і досвідом, орієнтованих на запровадження в Україні західних стандартів, були звільнені з державної служби. Багато з них сьогодні працюють в інших країнах.
Водночас, оновлення силових структур повинно будуватися не на принципі партійних квот, а на професійних засадах. Такі люди в державі є. Сьогодні свою справу повинні робити саме вони – профі. Тобто, ті, хто в непростих умовах уміє приймати рішення і нести за них відповідальність. За великим рахунком, сьогодні час професійних risk takers. Саме такі люди потрібні у владі. Важливим є також використання практичного досвіду країн зі сталою демократією.
Створення в ключових міністерствах і відомствах, зокрема, в силових структурах груп західних радників з практичних питань може стати важливим елементом виправлення ситуації.

У причетності до сепаратистських рухів в Україні звинувачують російські ГРУ та ФСБ. Що ми можемо протиставити підривній діяльності російських спецпризначенців, які на подібних операціях вже «зуби з’їли»?

Те, що на території України діють підготовлені групи фахівців ФСБ та ГРУ РФ – доказаний факт. Навіть відеоматеріалами, які є в Інтернеті.
У цьому форматі не хотілося б розкривати усі таємниці протидії вказаним групам. Але, повірте, поле для ефективної діяльності у цій галузі існує.
У ній треба чітко відділити українських громадян Сходу від диверсантів і екстремістів. З першими треба працювати і вирішувати їх проблеми зі застосуванням демократичних державних механізмів, з другими, які порушують чинне законодавство, вбивають людей і знищують державу – діяти на випередження, рішуче і жорстко.
Предмет особливої уваги – тактичні дії. Треба дуже добре попрацювати над тактикою застосування наших спеціальних підрозділів. Звичайно, доцільно придати захисту держави народний характер – тобто сформувати в достатній кількості частини територіальної оборони продуманої структури. Крім цього, необхідно вивчити та використати досвід сучасних конфліктів. Там багато можливо знайти цікавого.

Чи доцільно за даних умов до врегулювання конфлікту залучати регулярну армію?

Регулярна армія повинна виконувати свою стримуючу функцію. А за необхідності – виконати конституційне завдання щодо відсічі агресії. Крім цього, у складі Збройних Сил є різноманітні спеціальні підрозділи. Для них також є робота.

Спочатку сепаратисти, потім – «зелені чоловічки». За яких умов можливе введення на материкову Україну російських військ?

У східних областях України продовжується реалізація технологій керованого конфлікту. Сили спеціальних операцій, диверсанти («зелені чоловічки») і екстремісти (наші і чужі) розхитують ситуацію, захоплюють адміністративні будівлі і важливі об’єкти. Після цього йде «звернення» до влади РФ за силовою підтримкою. Безумовно зазначене – результат московської режисури. Ми бачимо, що кількість людей, готових піти на радикальні дії, підраховується сотнями.
У той же час ми повинні розуміти, що класичного вторгнення, скоріш за все, не відбудеться, хоча цього виклювати не можна – слід пам’ятати, що вторгнення залежить від того, що в голові в одної людини. Найімовірніше, буде розхитування ситуації і використання його результатів. Тобто, латентна фаза буде максимально тривалою, а військам буде відведена роль фіксації ситуації. Водночас, у Москві повинні розуміти, що у випадку прямого вторгнення російським військам буде несолодко: буде опір з боку армії та народного руху. Я би пропонував у Москві вивчити уроки історії.

За яких умов можливе введення миротворчого контингенту країнами-членами ООН або НАТО на територію України?

На мій погляд, така ситуація може виникнути у випадку втрати лівобережної України. Сподіваюсь, що в НАТО й ООН проводять ймовірнісне ситуаційне планування і бачать реальні ризики гірших сценаріїв. На Заході повинні також розуміти, що на лівобережжі є ключові місця, які мають стратегічно важливе значення та які потрібно обороняти за будь-яких умов.

Наскільки боєздатною буде народне ополчення – т. зв. «частини самооборони»? Зрозуміло, що кістяк формуватимуть кадрові офіцери. Решту ж – мирні мешканці.

Народне ополчення (створення частин територіальної оборони) дозволяють гнучко і головне – асиметрично, реагувати на дії Росії. Крім цього, залучення патріотично налаштованих громадян для боротьби з противником надасть захисту держави народного характеру. Загалом, це Вітчизняна війна українського народу за свій цивілізаційний вибір, за майбутнє у єдиній родині європейських народів з імперським агресором, який хоче поставити нас усіх на коліна.
Безумовно, треба розгортати народну систему захисту України. Це – вимога часу. Влада повинна здійснити цей крок і об’єднати усі зусилля держави і народу для оборони.

Відомо, що російська боєздатність частково залежить від українських виробників зброї. Наскільки боєздатною буде російська армія без українських запчастин?

Питання воєнно-технічного співробітництва з українським ОПК для РФ залишається актуальним, незважаючи на політику її керівництва, спрямовану на заміщення імпорту українських товарів військового та подвійного призначення.
Особливо, це стосується ракетно-космічної галузі й окремих інших напрямів.

Згідно з рейтингом Стокгольмського міжнародного інституту досліджень миру, Україна входить до десятки в рейтингу найбільших експортерів зброї. Як так трапилося, що одна з найкращих армій світу на початку 90-х стала однією з найбільш вразливих? Чому країна, яка виробляє чи не найкращу зброю у світі, не зуміла створити боєздатну сильну армію?

Це питання не розуміння українським істеблішментом актуальності створення в Україні Збройних сил, спроможних гарантовано захистити державу. На жаль, останні роки багато робилося для зменшення бойових спроможностей національного війська. Наприклад, минулого року було не використано практично 2 млрд. гривень, які були призначені бюджетом на задоволення потреб оборони. І це в умовах вкрай обмеженого фінансування і існування величезної кількості проблем.
Армія довгі роки розглядалася як майданчик для збагачення політиків на базі корупційних схем. Тому, не є таємницею, що левова частина оборонного бюджету йшла на утримання – його проїдання. Відповідно, гроші на закупку новітніх зразків були мінімальні.
У цих умовах система управління ОПК будувалася на задоволенні потреб інших країн, а не власної армії. Сьогодні важливим є питанням – ментальна, організаційна і технологічна переорієнтація Державного концерну «Укроборонпром» на задоволення потреб Збройних Сил України у кооперації зі західними країнами. Безумовно, це також питання сучасного оборонного менеджменту – на закупку сучасного озброєння повинно йти не менше, ніж 15-20% оборонного бюджету.

Наскільки реально в Україні створити армію на кшталт швейцарської або ізраїльської?

Звичайно, це – слушна ідея. Але питання створення сучасної армії в Україні за зразками в названих країнах – це проблема готовності більшості населення захищати власні цінності і спосіб життя. Тобто, це, насамперед, морально-психологічне питання. Для цього треба створити кращі стандарти життя, збалансоване демократичне суспільство. Саме про це мріяли герої Майдану, які віддали власне життя за побудову заможної демократичної України.
З іншого боку, Швейцарія має зовсім інше геостратегічне положення серед країн НАТО і важливу світову місію зберігача цінностей (це також гарантує їй безпеку), якої не має Україна. Ізраїль має також певні особливості – перебування у стані перманентної війни.
Іншим варіантом може бути побудова професійної армії в Україні з відповідними стримуючими спроможностями, зокрема, дистанційними, а також можливістю завдавати противнику неприйнятних збитків.
Приєднання до НАТО може дати Україні приріст реального, а не паперового гарантування безпеки.

Наскільки реальною є загроза техногенних катастроф, адже на території України є об’єкти, які вимагають підвищеної безпеки навіть за мирних умов?

Така загроза є реальною. Застосування засобів ураження, які перебувають на озброєнні російської армії, може викликати руйнування об’єктів підвищеної небезпеки. Справа в тому, що ці боєприпаси (бомби, снаряди) не мають точкового попадання – розсіювання може досягати значних величин. Наслідки цього матимуть вплив не лише на Україну – треба згадати, що на Чорнобильську трагедію відреагували дозиметри навіть у Брюсселі.
До речі, в цих питаннях країни НАТО могли б допомогти Україні створенням безполітних зон над об’єктами підвищеної небезпеки.

Наскільки адекватно діяла, на вашу думку, українська верхівка за умов захоплення Криму російськими військами. Якими є сновні прорахунки української влади?

Поєднання трьох аспектів спрацювало проти України в Криму: довготривале нехтування порушенням двосторонніх документів щодо умов перебування з боку ЧФ РФ в Україні і закриття на це очей української влади; діяльність зловісної п’ятої колони; непрофесійність нашого керівництва.
Одразу зазначу, що інформація про пересування військ ЧФ РФ і їхню концентрацію в Криму, переодягання військовослужбовців у форму без знаків ідентифікації була відома.
Знаєте, ми подібні події вже проходили в Одесі в 1995 та в Новоозерному в 1996 роках. Так, це війна нервів, БТРи «борт-о-борт», і люди зі зброєю одне проти одного. Навіть стрільба. Але, адекватність і паралельність нарощування зусиль дозволила стримати ситуацію і в подальшому вивести нульовий варіант – все привести у вихідне положення.
Зараз у Криму було навпаки. Було втрачено момент і не нарощено зусилля. В критично важливий момент було понижено готовність сил українського флоту на тлі нарощування зусиль російської сторони.
Кораблі зі Севастополя не вивели. Охорону важливих об’єктів, командних пунктів не посилили. Такі можливості були, але їх не використали. Не було локалізовано та нейтралізовано екстремістських лідерів.
Далі в умовах відсутності адекватної реакції на дії російських військових спрацював ефект доміно.

Ваш прогноз. Як розвиватимуться події в Україні?

Хотів би ще раз наголосити: не слід бути під впливом ілюзій, що сходом чи лівобережжям України все закінчиться. Москві потрібна вся Україна. Цілком. У будь-який спосіб. І ще, на жаль, широкому колу невідомо, хто яку скрипку грає в цьому оркестрі. Те, що Путін грає свою – точно. Водночас, є гравці і у нас. Це прихована «п’ята колона». Хтось з великих казав: «З відкритим ворогом все більш-менш зрозуміло. Шукай прихованого. У нього значно більше можливостей поставити тебе на коліна».
Кремль буде шукати будь-які можливості поставити Україну на коліна – шляхом вторгнення або політико-економічного виснаження. Перефразування назви відомого фільму на «брат біля воріт» стало своєрідним кліше, який відображає оцінку українців того, що відбувається зараз. Ми маємо всі можливості вистояти, стримати «брата». Не виснаженням себе – нехай це робить він у своєму імперському угарі, а саме стримування. Наша мета – створювати вільну та заможну Україну, чим змінити уявлення пересічного російського громадянина щодо нашої держави.
Це стане імпульсом змін для самої Росії.