Коли піднімаєш голову від стрічки шокуючих новин, які градом сиплються на наші голови останнім часом, то відчуваєш, що не можеш звести кінці з кінцями у спробі вибудувати, хоча б для себе, зрозумілу картину української ситуації середини квітня 2014 року.

Щось постійно не стикується одне з одним.
Питання дня: а що, власне, відбувається? Як зрозуміти все це правильно? Як реагувати всім нам? Чого чекати?

Ланцюгова реакція захоплень: хроніка подій

Якщо вважати анексію Криму першим етапом відторгнення українських земель, а дестабілізацію в обласних центрах Південного Сходу (Харків, Донецьк, Луганськ, Миколаїв, Херсон, Одеса) другим етапом, то нині ми всі спостерігаємо третій етап – захоплення адміністративних будівель і встановлення контролю над районними містами всередині областей. Заворушення спустилися на рівень нижче – углиб.
Особливо активно цей процес триває в Донецькій області. Як повідомляють сепаратисти, 13 квітня «Донецька Народна Республіка взяла під контроль батьківщину В. Януковича – місто Єнакієве, міста Красноармійськ, Краматорськ, Артемівськ, Красний Лиман, Дружківку».
Заворушення відбулися і в низці інших міст – Маріуполі, Горлівці тощо.
У кожному з цих міст ситуація є різною, міра успіху штурмів та міра контролю над містом також неоднакова. Дехто відбився, в низці міст захоплено лише будівлі, а от Слов’янськ, здається, контролюється сепаратистами найбільше.
Щоб читачі краще розуміли масштаб подій, нагадаю, що міста в Донбасі, навіть районного масштабу, густонаселені. Деякі з них за кількістю населення зрівнюються з обласними центрами Західної України, а деякі, (як от Маріуполь, Макіївка, Горлівка) і переважають їх.
До прикладу, що означає взяти контроль над Краматорськом, Слов’янськом чи Єнакієвим?
У так званій Краматорській агломерації кількість населення на початок 2012 року – 165 469 осіб – власне місто, та 199 020 – з територіями, підпорядкованими міськраді.
У Єнакієвому 103,997 тис. мешканців (станом на 2001); з територіями, підлеглими міськраді, – 161,535 тис. мешканців У Слов’янську – 117 994 мешканців (2012);
За 2 дні – з 10 по 12 квітня – відбулися основні штурми в різних містах Донеччини. Міськвідділи захоплювалися, місцеві міліціонери спротиву практично не чинили, зброя розповзалася по руках сепаратистів. Низка начальників міліції під тиском написали заяву про звільнення з посади, зокрема, і керівник Донецької обласної міліції.
Нагадаємо, що увесь цей час у руках сепаратистів перебувають Донецька обласна адміністрація і Луганська обласна СБУ.
Щодня, а то й по декілька разів на день, повідомлялося про черговий штурм та наступне захоплення.
Драматичний процес підриву легітимної влади цих областей постає загрозою на повен зріст.
А хто є тією силою, що рухає ці процеси?

Штурм мерії Маріуполя

Організатори, виконавці, співчуваючі

Узагальнюючи заяви керівників українських силових органів – СБУ, МВС – можна намалювати такий тришаровий «пиріг» сепаратистських сил, що розхитують ситуацію на Південному Сході України.
Професійною військовою основою є російські розвідувально-диверсійні підрозділи Головного розвідувального управління (ГРУ) Генштабу РФ. Про це на своїй сторінці у Facebook заявив колишній перший заступник начальника Генштабу ЗСУ адмірал Ігор Кабаненко. Потім те саме стверджували Голова СБУ Наливайченко і міністр МВС А. Аваков.
Ці інструктори складають перший, найбільш активний і войовничий «шар» заворушень.
Другий «шар» складають завербовані у різні часи (дехто давно) місцеві агенти. Цю мережу росіяни готували особливо активно за часів правління В. Януковича, який повністю здав їм Службу Безпеки України і заборонив їй працювати в контррозвідувальному режимі проти Росії.
Це – свідомі сепаратисти, яких російські інструктори цілеспрямовано готували до дій саме в таких ситуаціях. Вони під час штурмів державних будівель ідуть другим ешелоном, услід за російськими атакувальниками.
Вони ж беруть на себе громадську активність та організаторську діяльність з населенням. Саме вони роблять «картинку» для журналістів – таких собі щиро повсталих проти київської влади місцевих мешканців.

Третім шаром є неорганізована маса місцевих мешканців, кожен з яких має свої мотиви брати участь у мітингах, протестах, штурмах, блокуваннях і охороні барикад.
Хтось з них здогадується про наявність і роль російських вояків, а хтось – ні. Але усі вони виражено проросійськи налаштовані і палають ненавистю до центральної влади Києва.
Більшість з них, услід за російським телебаченням, повторює мантру про те, що в Києві владу насильницьки взяла «бандеро-фашистська хунта», яка, нібито, хоче поставити на коліна російськомовні області, заборонити мову і почати їх винищувати.
Особливою частиною цієї протесаної масовки є жінки, зокрема, і старші, частина яких приходить на барикади навіть з дітьми, і які готові стати живим щитом перед можливим штурмом урядових військових.
Це емоційний порив добре розуміють і цинічно використовують організатори нападів, даючи інструкції сепаратистам виставляти перед собою ось такі живі щити і ховатися за ними.
Адмірал І. Кабаненко так описує структуру організованих заворушень: «Сценарій вторгнень на Сході: розвідувально-диверсійні групи захоплюють важливі об’єкти, створюють плацдарми вторгнень; плацдарми вторгнень розширюються за рахунок сил підтримки (перекидання повітрям, проникнення через кордон тощо). І сепаратистів.
Далі проводиться об’єднання декількох розширених плацдармів (регіонально), активно працюють приховані механізми (підкуп впливових людей, шантаж, залякування).
Далі оголошується і проводиться керований референдум (бюлетені вже заготовлені) і оголошуються заздалегідь підготовлені результати референдуму.
Потім... вводяться війська для закріплення результату».
Додам, що обов’язковим ритуалом нападів на адмінбудівлі є зривання українського та вивішування двох інших прапорів – російського «триколора» та прапорів місцевих самозваних «республік». На Донбасі, зокрема, це прапор так званої самопроголошеної «Донецької республіки».

Розстріляний джип СБУ

А що ж центральна влада?

Київська влада, яка за здачу Криму отримала величезну дозу критики, нібито, стала діяти активніше. Принаймні, на словах.
Міністр внутрішніх справ Арсен Аваков регулярно звітувався у мережі Фейсбук про свої рішучі реакції. Як тільки щось траплялося, миттєво з’являвся запис у на сторінці Авакова у Фейсбуці з його оптимістично-рішучими заявами.
Так після того, коли з неймовірним викликом і нахабством штурмовики зайняли чергове місто, Аваков бадьоро «відфейсбучив»: завтра починаємо антитерористичну операцію і пообіцяв за 48 годин покінчити з терористами.
Початок операції було призначено на 9 ранку. Однак, єдиною звісткою про цю спецоперацію протягом цілого дня була інформація про те, що на під’їзді до Слов’янська терористи та сепаратисти розстріляли машини проурядових силовиків. У результаті цього, якщо вірити ЗМІ, було поранено не кого-небудь, а самого керівника Антитерористичного центру СБУ! У результаті отриманих поранень загинув капітан спеціального підрозділу СБУ «Альфа» Геннадій Біличенко, було важко поранено полковника Кузнєцова, полковника Кукса й співробітника Міністерства внутрішніх справ Селіхова.
Про результат цього розстрілу доповідав своєму російському куратору російський диверсант з Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних сил Росії. Перехоплена їх розмова є в Інтернеті.
Він радісно повідомив, що його люди «покришили» якихось серйозних українських силовиків.
З чим його куратор зі сміхом і привітав, додавши, що гарно відзначили свято.
Латвійська газета Neatkariga Rita Avize закидає українській владі беззубість, а Росії – садизм: «Дедалі більше скидається на те, що Київ уже не може чинити опір і втрачає контроль над ситуацією. Понад усе там відчувають страх перед кровопролиттям, яке Росія може використати як привід для вторгнення.
Щоб уникнути кровопролиття, центральна влада готова ковтати дедалі більше гірких пігулок, принижуватися сама та принижувати державу. Але саме цього прагне Росія – принизити Україну та її очільників їхньою беззубістю. Росія катує київську владу з очевидним садизмом… Схоже, це – її план. Самооцінку України надовго ушкоджено».

	Ще один захоплений відділок міліції

Я не військовий, але не можу зрозуміти – як це так, фахівцям з антитероризму просуватися на джипах до блокпосту захопленого сепаратистами міста відкрито, без розвідки, без машин передового базування, і у підсумку – самому напоротися на автоматні черги?!
І це ось з таким «професіоналізмом» планували проводити антитерористичну операцію проти цілого міста?!
То ж не дивно, що більше про жодні активні дії урядових силовиків того дня не повідомлялося – лише про те, що гелікоптери зі спецпризначенцями, які приземлилися на окраїні Слов’янська, забрали всіх і відлетіли назад.
З тих пір минуло вже 3 дні. Слов’янськ так само в руках диверсантів і сепаратистів. Відбулося ще декілька штурмів і захоплень в інших містах Донеччини. Є вбиті.
Горлівський райвідділок міліції захищався 2 дні, просив про допомогу, але з центру її не отримав. Після того, коли диверсанти взяли його штурмом, тяжко побили начальника міліції, що не здавався, а міліціонерів вишикували на плацу.
Чоловік у зеленій уніформі представився полковником російської армії і призначив їм нового начальника міліції.
Це неймовірно викличне відео є у Інтернеті, всі в шоці, а що ж міністр Аваков? Не відреагував? Ну, що ви, одразу ж зреагував, але у своєму стилі – відфейсбучив, похвалив начальника Горлівської міліції за героїзм і мужність.
Про те, чому не прийшов йому на допомогу з додатковими силами правоохоронців і дозволив узяти штурмом ще один відділок, скромно промовчав.
Про початок антитерористичної операції заявлено уже на всіх рівнях – Наливайченком, Турчиновим, іншими, а дій поки що – жодних!
Принаймні, видимих дій.
Це породило гостру суспільну реакцію. Екс-керівник СБУ І. Смєшко заявив: «Мене дивують дії керівництва. Немає протидії, єдиного центру. Стверджувати, що все розвалено до нас? Тоді мають прийти люди, які навіть у стані розвалу можуть ефективно прийняти рішення. Зараз на території України активно діють російські спецпідрозділи, зокрема, ГРУ. Скерували на передову Нацгвардію? Але це лише охорона громадського порядку, а спецпідрозділам можуть протистояти лише спецпідрозділи».
І ще одне – відповідальні особи силових органів інколи поводять себе, як експерти, даючи коментарі. Так на прохання прокоментувати, яким чином російські диверсанти проникають на територію України, заступник міністра оборони України Мехед 15 квітня відповів:
«Якщо казати з позиції суто військової, то, як полковник запасу, я можу сказати, що є ціла низка можливих варіантів, як російським військам потрапити на територію України або, як в Україні їм складати певну кількість зброї, або ж захопити певну установу силової структури України».
Добре, що полковник запасу (а це рівень заступника міністра оборони?) Мехед теоретично знає, що і як роблять терористи. А хто буде їм практично перешкоджати це робити? Що зроблено для перекриття цих щілин і можливостей? Про це Мехед – ні гу-гу.
Гостро критикують військово-політичне керівництво країни А. Гриценко, Ю. Луценко, низка інших відомих діячів. Та й Інтернет переповнений нетерплячими закликами.
Ось типовий приклад – користувач Sergik23_ 15.04.2014 15:30 вигукнув: «Скільки наша влада жуватиме соплі. ВІЙНА ПОЧАЛАСЯ, тому зараз потрібна ПОВНА ВІЙСЬКОВА МОБІЛІЗАЦІЯ. Видавайте зброю, і вперед – в Донецьк, Луганськ, Харків і Одесу, зачищати їх від сепаратистів. Потрібна НЕГАЙНА АНТИТЕРОРИСТИЧНА ОПЕРАЦІЯ. Потрібні БТРи для штурму, +закидати терористів гранатами. І нехай благословить нас Бог».
Навіть гумор нині критикує непослідовність силовиків:
– Міністр МВС Аваков пообіцяв протягом 48 годин покінчити з усіма сепаратистами в Україні.
– Це буде перевірка на профпридатність.
– Кого, сепаратистів чи Авакова?
А 14 квітня близько 50 активістів пікетували будівлю Міністерства внутрішніх справ, вимагаючи відставки міністра МВС Арсена Авакова. Люди тримали плакати «Аваков! Ти на чиєму боці?» Скандували: «Виходь з Facebook, рятуй країну!»
Загалом, усі, хто можуть, волають: «Так робіть вже що-небудь!» На це їм відповідають: «Не критикуйте владу, силовиків. Їм і так непросто».
Хто ж каже, що просто. Про які труднощі йде мова?

На кого і що спиратися?

Події на Південному Сході виявили низку дуже неприємних речей.
По-перше, правоохоронні органи деяких областей, насамперед, Донецької, є фактично посібниками терористів і сепаратистів. Вони або не заважають нападникам, або навіть масово переходять на їхній бік.
Пояснюють це тим, що вони й досі перебувають під сильним впливом сім’ї та оточення Януковича. Нібито, син його, Олександр, особисто призначав усіх начальників відділків, включно до районів, та ще й доплачував «чорним» налом.
Крім того, що їм платять і сьогодні по таємних каналах, вони чують застереження-погрози від Януковича та його оточення – ми, мовляв, скоро повернемося, отож, дивіться, будете відповідати.
Що значить «відповідати» перед ними, місцеві «менти» добре знають – не один труп витягли зі занедбаних шахт і викопали у лісопосадках.
Виявилися також і серйозні проблеми у всіх інших силовиків. Тож уже з відчаю міністр МВС А. Аваков закликав формувати територіальні батальйони самозахисту під патронатом міністерства. І такі одразу почали створюватися. Ледь не першим це зробив губернатор Дніпропетровщини олігарх Ігор Коломойський. І уже наступного дня цей батальйон відбив спробу проникнення у межі області машини із невідомими бойовиками. Два такі батальйони створено на Харківщині.
Продовжується мобілізація і у Національну гвардію, і до складу резервістів. Процес пішов.
Головне, щоб ці новостворені підрозділи об’єднували патріотів з бойовим і армійським досвідом, які не розгубляться у ситуації стрілянини й атаки і зуміють дати відсіч.
А паралельно розпочинати процес відродження українських за духом армії, правоохоронних органів, спецслужб, залучивши до цього досвідчених професіоналів.

Заклик та ініціатива Юлії Тимошенко

14 квітня Юлія Тимошенко звернулася до народу, заявивши: «Доба замирення агресора закінчилася». Ось текст: «Шановні співвітчизники!
Сьогодні над нашою Батьківщиною нависла смертельна небезпека. Через зовнішню агресію Україна стоїть на порозі втрати державної незалежності та суверенітету.
Ідеться вже не просто про втручання у внутрішні справи України, а про спробу окупації та завоювання нашої країни. На Сході діють не українські сепаратисти, а добре навчені та озброєні російські диверсанти.
Давайте називати речі своїми іменами. Фактично – Україні оголошено війну. Я до останнього була переконана, що нинішню кризу можна було вирішити мирним шляхом, не допустивши повномасштабну військову агресію Росії проти України. Сьогодні ці шанси вже втрачені. Вони не зупиняться, якщо ми їх не зупинимо.
Сьогодні, можливо, найважчий день за всі 23 роки Незалежності України. Але час приймати рішення. Доба замирення агресора закінчилася.
Тому я, як лідер однієї з найбільших політичних партій України, підтримую проведення рішучої антитерористичної операції зі залученням Збройних Сил України.
Більше того, прийшов час оголосити про організацію загальнонаціонального опору російському агресорові всіма доступними методами, зокрема, шляхом проведення загальної мобілізації.
Ми повинні показати світу, що здатні захищатися самі. І тоді й світ допоможе нам.
Я закликаю лідерів усіх демократичних держав – невідкладно застосувати третій рівень санкцій до російської держави.
Також я прошу лідерів світу про пряму військову допомогу українському народові, який бореться за свою свободу, який гине за цю свободу. Я прошу лідерів світу діяти».
Сама Ю.Тимошенко у якості такої дії оголосила про створення загальнонаціонального руху опору російської агресії.
Склад першого рівня штабу опору такий:
Геннадій Обрамчук (командир спецпідрозділу «Беркут » до 2005 року),
Олександр Галаха (начальник головного управління розвитку Міноборони 2003-08),
Микола Мельник (генерал-лейтенант ГУР Міноборони),
Павло Потарецький (голова координаційного центру цивільної безпеки України),
Сергій Бондарчук (глава «Укрспецекспорт»),
Олександр Скіпальський (екс-начальник головного управління розвідки Міноборони) та інші.
За повідомленням прес-служби «Батьківщини», Ю.Тимошенко так характеризувала цей штаб: «Це та перша команда, яка об’єднає лідерів громадянського суспільства, які мають авторитет і довіру. Це – українці, які готові йти і захищати Україну».
Також Тимошенко повідомила про початок створення трьох бригад територіальної оборони у Харківській, Запорізькій, Дніпропетровській областях.
Крім того, вона оголосила про створення міжнародного фонду, який акумулюватиме фінансові ресурси, щоб тримати рух опору підготовленим до операцій.
«Наглядова рада цього фонду будуть представляти особи, яким довіряє вся країна, і які гарантуватимуть, що кожна копійка буде спрямована на захист держави», – підкреслила Тимошенко.
«Рух опору, який дасть самоорганізацію і самостійність тим структурам, які будуть збиратися, щоб протидіяти російській війні, ці структури будуть ефективно працювати, тому що тут не буде централізації, а буде можливість для самоврядування та право діяти згідно з обставинами, але при координації з Міноборони, СБУ та МВС. Ми зможемо провести велику мобілізаційну роботу і допомогти нашим силовим структурам захистити Україну від війни», – підкреслила кандидат у президенти.
За словами Тимошенко, мета такого руху, «щоб сьогодні в кожному місті були створені спеціальні мобілізаційні бригади».

Від ідеї до втілення

Що ж, ідея хороша. І це вже не перша команда консультантів, яка збирається, зокрема, й Юлією Тимошенко. Але…
При всій важливості створення консультаційних та громадських штабів, зазначу, що головна відповідальність нині лежить на посадових особах – керівниках силових органів, які мають не коментувати, не фейсбучити з реактивною швидкістю на заздрість усім блогерам, а вчасно, чітко і рішуче приймати рішення та наполегливо і негайно проводити його у життя.
Фейсбук-антитерор, як і інші види пустопорожньої балаканини, далі неприпустимі.
Потрібен антитерор військовий і дієвий.
Поки що це робиться непереконливо – з великим запізненням, з видимою нерозторопністю.
Це викликає величезні питання у громадськості, повне нерозуміння і дуже гостру реакцію.
Звучать чимало звинувачень – у непрофесійності, розгубленості, нерішучості, навіть у національній зраді.
Думаю, потрібно стриматися. Але й керівництву уже ніяк не можна спати.
Адже всі вже розуміють – зволікання з рішучими діями є злочином перед Україною.
Залишається сподіватися, що військово-політичному керівництву України вдасться, нарешті, оволодіти ситуацією та розумно, професійно, без крові мирних мешканців, ліквідувати гарячі точки на мапі країни. Бо трагічна альтернатива відома всім.
Мобілізація влади і суспільства, щоб уникнути цієї альтернативи, наразі і відбувається, хоча й тяжко, повільно, з провалами. І це – відповідь на питання, поставлене у заголовку статті.

Світлини з Інтернет-сайтів