Автохтони села Гореничі, що під Києвом, мої рідні і сусіди. Надав Петро Гайдай. Публікується вперше. Кінець 1920-х років

Шановні друзі! Вчора, 24 лютого 2014 р., пізнього вечора, я, Роман Коваль, побував у маєтку Віктора Пшонки, що в моєму родинному селі Гореничі. У цьому селі народився мій батько Микола, мій дід Федот, мій прадід Василь та багато інших моїх предків. Тут могили моїх рідних – бабусі Одарки, брата Віталія (Віктора), дядька Василя, його синів та багатьох інших.
Сьогодні село втратило своє національне обличчя. Тепер у ньому живуть 16 тисяч людей, абсолютна більшість – прибульці. Серед них – Ганна Герман, Віктор Пшонка, купа інших прокурорів, суддів та військових відставників, які об’єдналися в садові кооперативи «Воин-1», «Воин-2», «Воин-3».
У селі Гореничі наприкінці 1920-х років мого діда, Федота Васильовича П’явка-Коваля, тричі «розкуркулювали», забрали металеві ворота, зняли металевий дах, а потім забрали хату і землю. Мій дідусь загинув під час Голодомору 1933-го. З його тіла зробили пиріжки і ковбаски і продавали на Святошинському ринку м. Києва.
На кістках моїх рідних у селі встановилася нелюдська «соввласть». І ось діди та онуки катів нашого народу оселилися на наших землях. Їхнє нутро я й побачив учора в маєтку Віктора Пшонки.
Мене вразили не стільки розкіш, несмак і міщанський – у найгіршому розумінні цього слова! – стиль. Головне – «духовний світ» колишнього Генерального прокурора України! У величезному помісті немає жодного портрета Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, жодної вишивки, інших предметів української культури. Лише три україномовні книжки і скульптурка українського козака у прихожій. У кімнатах, кількість яких важко порахувати, – скульптури катів України, організаторів геноциду українського народу – царів Петра I, Катерини II, її фаворита Меньшикова, який спалив Батурин, знищивши дощенту все його населення – і малих, і старих, і жінок, а також – російського царя Миколи II! А ще – купа орденів і медалей за «подвиги» В. Пшонки, зокрема, й нагороди РФ, серед них – «За ратную доблесть». Відеодиски російських фільмів, аудіодиски російських пісень, російські книжки – більшість про ментів, війну і «шпіонив». А скільки позолоти, скільки «завитушок»! Журналісти, які були зі мною, відчували негативну енергетику цієї «хатинки». І я теж. Тут неможливо жити нормальній людині. Це лігво моральної потвори – патріота імперської Росії, прибічника ворогів України.

 

 

Дружина В. Пшонки «косить» під княгиню Ольгу. Маєток В. Пшонки. Село Гореничі, Києво-Святошинського р-ну, Київської області, 24 лютого 2014 р.	В. Пшонка «косить» під Наполеона. Маєток В. Пшонки. Село Гореничі, Києво-Святошинського р-ну, Київської області, 24 лютого 2014 р.		В. Пшонка і його дружина в образі Катерини II. Маєток В. Пшонки. Село Гореничі, Києво-Святошинського р-ну, Київської області, 24 лютого 2014 р.

Петро II, Меньшиков та Микола II. Маєток В. Пшонки. Село Гореничі, Києво-Святошинського р-ну, Київської області, 24 лютого 2014 р.	Пам’ятник Катерині II, попереду – Меньшиков «Батуринський». Маєток В. Пшонки. Село Гореничі, Києво-Святошинського р-ну, Київської області, 24 лютого 2014 р.		РФ нагородила В. Пшонку медаллю «За ратную доблесть». «А ратнік сбєжал!» Маєток В. Пшонки. Село Гореничі, Києво-Святошинського р-ну, Київської області, 24 лютого 2014 р.

 

	«Духовний світ» Віктора Пшонки: погруддя Петра I і Катерини II. Маєток Віктора Пшонки. Маєток В. Пшонки. Село Гореничі, Києво-Святошинського р-ну, Київської області, 24 лютого 2014 р.

Шановні друзі! Вчора, 24 лютого 2014 р., пізнього вечора, я, Роман Коваль, побував у маєтку Віктора Пшонки, що в моєму родинному селі Гореничі. У цьому селі народився мій батько Микола, мій дід Федот, мій прадід Василь та багато інших моїх предків. Тут могили моїх рідних – бабусі Одарки, брата Віталія (Віктора), дядька Василя, його синів та багатьох інших.
Сьогодні село втратило своє національне обличчя. Тепер у ньому живуть 16 тисяч людей, абсолютна більшість – прибульці. Серед них – Ганна Герман, Віктор Пшонка, купа інших прокурорів, суддів та військових відставників, які об’єдналися в садові кооперативи «Воин-1», «Воин-2», «Воин-3».
У селі Гореничі наприкінці 1920-х років мого діда, Федота Васильовича П’явка-Коваля, тричі «розкуркулювали», забрали металеві ворота, зняли металевий дах, а потім забрали хату і землю. Мій дідусь загинув під час Голодомору 1933-го. З його тіла зробили пиріжки і ковбаски і продавали на Святошинському ринку м. Києва.
На кістках моїх рідних у селі встановилася нелюдська «соввласть». І ось діди та онуки катів нашого народу оселилися на наших землях. Їхнє нутро я й побачив учора в маєтку Віктора Пшонки.
Мене вразили не стільки розкіш, несмак і міщанський – у найгіршому розумінні цього слова! – стиль. Головне – «духовний світ» колишнього Генерального прокурора України! У величезному помісті немає жодного портрета Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, жодної вишивки, інших предметів української культури. Лише три україномовні книжки і скульптурка українського козака у прихожій. У кімнатах, кількість яких важко порахувати, – скульптури катів України, організаторів геноциду українського народу – царів Петра I, Катерини II, її фаворита Меньшикова, який спалив Батурин, знищивши дощенту все його населення – і малих, і старих, і жінок, а також – російського царя Миколи II! А ще – купа орденів і медалей за «подвиги» В. Пшонки, зокрема, й нагороди РФ, серед них – «За ратную доблесть». Відеодиски російських фільмів, аудіодиски російських пісень, російські книжки – більшість про ментів, війну і «шпіонив». А скільки позолоти, скільки «завитушок»! Журналісти, які були зі мною, відчували негативну енергетику цієї «хатинки». І я теж. Тут неможливо жити нормальній людині. Це лігво моральної потвори – патріота імперської Росії, прибічника ворогів України.

Віктор Янукович, Віктор Пшонка і Роман Коваль. Маєток В. Пшонки. Село Гореничі, Києво-Святошинського р-ну, Київської області, 24 лютого 2014 р.

Тож прошу не критикувати наших депутатів Верховної Ради, які повинні у швидкому темпі розчищати авгієві стайні злочинів антиукраїнського режиму Януковича. У депутатів стільки роботи, що помилок не оминути. Нехай якомога швидше демонтують цю страшну систему поневолення нашого народу! Помилки, яких вони можуть припуститися, виправимо у спокійнішій атмосфері.
Дякую за сприяння козакам «Правого сектора», які охороняють маєток Пшонки. Серед них виявилися читачі моїх книг, вони й провели змістовну екскурсію. Запевняю, що вони тримають маєток Пшонки у зразковому порядку.
Була ще нічна екскурсія територією маєтку. Дуже вразив величезний став та вольєр із кроликами, яких пожирав «Змій Горинич» Пшонка. Став обов’язково треба повернути селянам!
У мого товариша Петра Гайдая, який народився і досі, слава Богу, живе в Гореничах, є документи про порушення законів під час виділення землі Пшонці сільським головою Андрієм Анатолійовичем Гуленком, колишнім підполковником податкової міліції Київської області. Петро Гайдай стверджує, що подібні порушення були й під час виділення земля іншим прокурорам та суддям, які хмарами оселилися на моїй прабатьківській землі.
У четвер, 27 лютого 2014 р., о 16.00, у Гореницькій сільській раді, що в центрі Гореничів, на вулиці Леніна, почнеться сесія сільської ради, де гореницькі козаки намагатимуться скинути сільського голову Андрія Гуленка. Оскільки досі більшість сільських депутатів його підтримували, прошу громадськість приїхати в Гореничі, що на 21 км Житомирської траси, і допомогти відновити справедливість.
Прошу колег журналістів допомогти висвітлити цю подію.
Розкішні маєтки злочинців мають повернутися сільській громаді або державі!
А зараз подивіться, які люди жили раніше у Гореничах, і які потвори донедавна порядкували на землі моїх батьків!
Автор: Роман Коваль, член Національної спілки письменників України, президент Історичного клубу «Холодний Яр», лауреат премії ім. Михайла Стельмаха, член Національної спілки журналістів України, академік Академії наук вищої освіти України, лауреат Народної Шевченківської премії 2013 року



Прес-служба Історичного клубу «Холодний Яр»
Фото Романа Коваля та Євгена Пєшковського