Розповідь про бокс, друзів-приятелів, ставлення до жінки - тема нашого інтерв'ю з Віталієм Копитком.

Які чоловіки, як правило, збуд­жують цікавість у  жінок? Хто вхо­дить в цю "групу ризику"? Не маючи на увазі зовнішність, маючи на увазі - професійну належність. Ну...

Мабуть, всі ті, хто пов'язаний із сві­том мистецтва, потім - успішні бізнесмени і політіки, далі йде, як мені здається, серія "мужніх" професій, таких як: військові, рятівники або... спортсмени. Зупинимося на останніх - спортсменах, так як один із них і бу­де сьогодні гостем нашої жіночой сторінки.

Отже, чоловік-спортсмен. При­ваб­ливо? Ну... Ну, а якщо Вам нап­риклад, мила пані, приятелька скаже: "На вечоринці буде один відомий спортсмен?" Це примусить Вас встати  з дивану, залишити улюблену книжку або цікавий фільм і почати "наводити" красу? Мене - так! Але тіль­ки після відповіді на запитання, а який саме вид спорту буде предс­тавлено на "тусовці". Бокс... Ні, не на­дихає! Коли один одного "муту­зять", навіть якщо це зветься спор­том... Ні, не надихає. Боксери ніколи не були предметом моєї підвищеної уваги і, скажемо відверто, ніколи не викликали навіть звичайного заці­кав­лення.

Але сьогодні я повинна встати з дивану і йти. Не на "тусовку", на роботу. Треба робити інтерв'ю.

Отже, "ін-тер-в'ю". Ні, це просто не­ви­мушена бесіда, що  проходить в квартирі спортсмена-боксера, відо­мого в світі спорту і чиказької ук­раїнської околиці. Це - Віталій Копитко. "Доктор Копитко", яке його тут усі - і американці, і свої, українці, величають.

- Ну що ж, оскільки Ти боксер, то давай поговоримо про бокс. Чому саме  він? Чому, скажімо, не біг, чому не шахи?

- Тому що бокс - це все. Це  і біг, це і шахи - бо треба думати, вирішувати. Потрібна витривалість, реакція, змога «прорахувати» суперника. Потрібен, як не дивно, мозок.  Але, бокс - це не просто розбитий ніс, це спорт, яким захоплювались великі люди - Джек Лондон, Ернест Хемінгуей та багато інших. Ним займалися ті, хто міг рахувати долі секунди, бокс - ... це го­ло­ва, я б навіть так сказав.  А ще, тому що старший брат дуже зацікавлено розповідав про свої двобої.

- А Ти в школі був спокійним хлопчиком?..

- Та ні, я забіякою був. А потім пот­рапив у бокс, і там зустрів багато  гар­них людей.   Дехто з них були "неб­ла­го­получними" дітьми, але боксерський зал робив з них "справжніх" хлопців.

- Коли Ти в перший раз ударив по такому  як Ти, які були відчуття, скажімо, жаль, це ж жива людина?..

- Та ні, подібних відчуттів не було...

- Отже,  Ти виходиш на ринг, "відключаєш" першого-ліпшого і жодних відчуттів?..

- Про відчуття нехай думають глядачі у залі. А я, як не ударю його, то він ударить мене.   Оце і все.

- А доводилось тобі застосовувати свої боксерські звички у житті, чи були де-небудь "розбірки", де бокс виручав?

- Практично ні. Я завжди стараюсь їх уникнути, стараюсь залагодити все по-доброму. Якщо ні, то не гріх і піти геть, щоб не зачіпатися з дураком.

-  Ти спортсмен, який майже завжди виграє. З цього Ти розпочав свою кар'єру. Що Ти відчував, коли перший раз переміг, і що,  коли програвав?..

- Коли я перемагав, у мене була велика гордість за себе - я зробив все, що міг.  А якщо програвав, то в мене не було ніякої образи. Хотілося щось зробити щоб перемогти, але перемогти у двобої.

- А коли тебе дуже сильно вдарять, не заважає біль вести бій?

- Ні. Я болі під час поєдинку не від­чу­ваю. До того ж це істина, рани, от­римані в боях та в камерах тортур, бо­лять все таки по-різному.

- І останнє за­питання про бокс. Як Ти вважаєш, коли його треба залишати?

- Коли захочеш. Люди іноді так захоплюються, що їх не зупинеш. Жодні застереження не впливають на них. Один раз програв, другий раз... Це все американська сис­те­ма боксу, коли на тебе дивляться тисячі глядачів, коли ти стаєш учасником шоу, коли ти виходиш на бій, як на парад. Коли на тебе чекають калюжі крові... Цього всього не забуваєш...

- Ти  відкрита людина?

- Я стараюсь бути відкритим. Прав­да, не завжди відкриваюсь.

- А скажіть, чи  багато у Тебе друзів, знайомих, приятелів?

- Я б сказав, що багато: сотні зна­йо­мих. Бо, як я бачу, вони з'являються лише тоді, коли тобі добре живеться, коли ти радієш життю, коли ти можеш ще когось залучити до гарного став­лення, коли ти... Саме ти... А не хтось інший. Може в тому причина, що знайомих багато, а друга в житті  нема.

- Невже  жодного друга  не згадаєш?..

Ні, чому. Були в мене друзі. Про одного сьогодні згадую, що був другом, якому можна було довірити щось своє, з яким можна було поговорити... Поговорити - це та субстанція, без якої дружби немає.

Ні, мабуть, у мене зараз немає близького друга.

- А чи може жінка стати твоїм близьким другом?

- Близьким не знаю, а другом - може (сміється).

- А який тип жінки тобі подо­бається, що цінуєш більш за  все у представницях слабкої статі?

-...Що б отак відразу відповісти... Мені подобається усе красиве...  Красиві жінки також. Правда, про "усіх" так не скажеш. Бо є дуже красиві, але ж їх боїшся щось запитати, бо боїшся почути відповідь. Треба багато розмовляти, щоб вияснити ту просту істину „про красиву, але нерозумну". Пам'ятаю ще на Україні, мені було років 20, стою в черзі у продуктовому магазині. Підходить красива, дуже елегантна жінка і питає: "За чим черга?" А я її відповідаю: "За Рембрандтом". А вона тоді: "А це краще, ніж кремплен?". Я: "Не знаю, сам хочу купити пару пляшок".

Ну... Взагалі, мені по­добаються дві жінки пов'язані з одним чоловіком - Білом Клінтоном - це Моніка Левин­ські та Гілларі Клінтон.

- Чому!?

- Гілларі - розумна, діяльна, елеганта, навіть, сексуальна, владна жінка. А Моніка - м'яка, можливо, не така вже розумна, безвладна особа. Йому було непогано з ними обома. ( Не зрозумієш - серйозно? Очима-то сміється).

- Вони так і "ходять" утрьох. Хоча зараз Гілларі вистуає одна, про Моніку майже нічого не чути. Але коли було чути, то в той час вона так і не сказала жодного розумного слова. І все таки, хто тут буде першим - розумна, діяльна, владна Гілларі, чи не дуже розумна, не дуже діяльна, не дуже владна Моніка?

- У данному випадку, звичайно образ Гілларі приваблює. Повторюю, не сама Гілларі, а її образ, ділова, розумна, знає свою силу, має якісь моральні цінності.

- Почекай, я не зрозуміла, то з ким тобі цікавіше, з ким комфортніше: з жінками-командирами, чи з слухняними, покладистими, з м'яким характером?

- Хоча... не "командири". "Коман­диром" в сім'ї повинен бути я.

-  А як Ти ставишся до жіночих сліз?
- Важко. Мені від них важко. Хоча мені подобаються сумні жіночі очі. Це, так би мовити, образ, я не вважаю, що у жінки сумні очі лише тоді коли вона сумна. Ні, є таке поняття - сумні очі...

- Віталій, а Ти  дуже швидко сходитися з жінками?

- Правду кажучи, ніколи не задумувався. Я не залишаюсь з ними серйозним.

 - Тоді ще раз, які риси характеру ти цінуєш у жінок?

- Гарний смак, відчуття гумору та музичний слух.

- Музичний слух? Навіщо? Може, відчуття музики...

- Ні, все ж музичний слух. Всі ми живемо під музику. Встаєш і щось вмикаеш. Наприклад, Sarah McLacllen. Під її спів можна весь день прожити. Одну, другу, третю пісню. Вона собі тихенько співає, а ти працюєш... (До речі наша зустріч проходила під музику - чудові оркестрові аранжеровки - у «Доктора» гарний смак.)

- Як Ти ставишся до музики?

- Нормально.  Я люблю різну музику - джаз, блюз, ансамблі.

- А як з класикою?

- Справа в тім, що я не слухаю її кожного дня.

- Як ставишся до поезії, прози, взагалі, гарної літератури.

- Поезія повинна зацікавати. Коли є настрій, коли є бажання, коли є натхнення, - з радістю читаю того ж Гумільова та Євтушенка.

- А взагалі, які уподобання в літературі?

- Люблю читати публіцистику, драми. Не бачу зацікавлення в фантастиці, не люблю комедії. Я поважаю серйозну літературу, хорошу музику.

- Але повернемося до процесу знайомства. Хто при знайомстві робить перший крок? Ти чи жінка?

- Ні, не я. Я сам з дівчатами не знайомлюсь. Я за своєю натурою дуже вимогливий. (І додам від себе - сором'язливий, але як і багато сором'язливих людей, ховає її за видимою лихістю)

- А були у Тебе захоплення в житті?

- Ні, не було.

- А як Ти відносишся до шлюбу?..

- Ти знаєш, я не відповім на це запитання, тому що кілька років тому, я жартівливо відповів на аналогічне запитання одній популярній газеті... І почалося...

Від автора: Так, це правда з дівчатами Віталій сам не знайомиться. Але, дівчата! Відкрию таємницю -  за велике тістечко - може здатися на милість переможиці. Дуже їх любить! Під час зустрічі з'їв великий кусок торту  і подобрішав! Кінець.