Тетяна Печончик – кандидат філологічних наук. Серед її наукових зацікавлень – дослідження неологізмів у мові ЗМІ кінця ХХ – початку ХХІ століття. Журналісти поспілкувалися з нею про віджилі слова радянської епохи, про рідко вживані лексеми, які відродилися до активного обігу, а також про новотвори на позначення суто українських реалій.
Печончик закінчила Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Навчалась у Гарвардському університеті за стипендією Українського наукового інституту, викладала безкоштовні курси державної мови для захисників Гостинного двору в Києві.
Наскільки в Україні медійники вигадливі до слів?
Дуже вигадливі. Навіть більше: на зміни у словниках більше впливають не вчені, а журналісти. Вони формують сучасні мовні норми, з їхньої легкої руки в мовлення (і в мову) активно входять нові слова («темник», «гонгадзегейт», «грантоїд», «тушки»). Саме медійникам нерідко доводиться вирішувати, чи назва, яка стихійно виникла в певному середовищі, заслуговує на популяризацію. Часто журналісти бувають не тільки творцями нових слів, а й тлумачами значень та активними ініціаторами впровадження у практику нових понять. Вони вводять терміни (наприклад, «девелопер», «гаджет») у контекст, дають їм визначення «в полегшеному варіанті».
На різних етапах розвитку мови процес відбувається по-різному. Якщо йдеться про кінець ХХ – початок ХХІ століття, то багато фахівців відзначають виняткову «неогенність» цього періоду й говорять про неологічний «бум». Його спричинило психологічне неприйняття забюрократизованої мови недавнього тоталітарного минулого. В лінгвістиці вона дістала назву langue de bois («дерев’яна», або «дубова мова»), новомова, або новояз. Останні терміни є кальками з англійського new speak, уперше вжитого Джорджем Орвеллом. Отож-бо і з’явилося природне прагнення виробити нові засоби вираження та форми образності.
За дослідженнями, активний словник української мови за останні десятиліття змінився на 25%. Може, когось ця цифра здивує. Однак, якщо врахувати не тільки виникнення нових слів та розвиток значень, а й міграцію лексики з мовної периферії до центру і навпаки, показник бачиться цілком виправданим.
Наприклад, є слова, які раніше були на мовній периферії і фіксувалися у словниках із приміткою «архаїзм», «історизм», «дореволюційне», «застаріле», «рідковживане». А нині вони повернулися до активного вжитку («гривня», «меценат», «казначейство», «гувернантка», «чиновник», «речник», «віче»). Сюди ж таки належить лексика, донедавна теж периферійна, яка називала реалії «буржуазного суспільства» («страйк», «мафія», «корупція», «фермер») і яку подавали у словниках радянського періоду з приміткою «у капіталістичних країнах». Єдиної назви для таких слів у сучасному мовознавстві немає. Їх іменують відродженими (Юрій Шевельов), реактивованими (Любов Мацько), внутрішніми входженнями (Данута Мазурик) або актуалізованими (Любов Струганець). Ідеологеми радянського періоду, навпаки, з мовного ядра перемістилися на «околиці» зі зникненням понять і явищ, які вони позначали: «комсомолець», «п’ятирічка», «комсорг», «ВЛКСМ», «ленінець».
У який спосіб здебільшого утворюються неологізми?
Найчастіше виникають так звані семантичні. Йдеться про нові, переносні значення уже наявних у мові слів. Приміром, саркофаг для небіжчика – саркофаг над ЧАЕС, дах для будинку – дах для бізнесу. Ще цікавий приклад: активно вживана в 1920-х роках лексема «лікнеп» мала два значення – «скорочення, ліквідація неписьменності» й «пункт ліквідації неписьменності, школа для дорослих». Нині це слово відродилося і набуло ще одного переносного змісту: «навчати того, чого хтось не знає, на чому він погано розуміється».
У текстах ЗМІ найбільше саме таких, семантичних неологізмів: «п’ятикутник» (знак якості), «більшовики» (представники парламентської більшості), «тарілка» (у значенні «супутникова система»), «дударик» (той, хто танцює під чиюсь дудку), «придворний» (той, що служить інтересам влади, діє в інтересах уряду, адміністрації).
А якщо говорити саме про нові слова, які досі не були зафіксовані в жодному словнику?
Найчастіше лексика абсолютної новизни є запозиченою. Певні нові реалії приходять до нас уже з готовими найменуваннями, які закріпились за ними в мовах тих країн, де вони виникли. Українська мова часто не встигає запропонувати свою, «національну» назву нового предмета, але легко засвоює іншомовну. Найпотужнішим джерелом таких запозичень у мові ЗМІ початку ХХІ століття, як і в українській загалом, є англійська («меседж», «імідж», «саміт», «спічрайтер», «спам»). Згідно з дослідженнями, нині в нас англіцизми становлять 70–80% усіх привнесень. А, наприклад, на межі ХІХ та ХХ століть головними джерелами були французька й німецька. Незважаючи на деякі пуристичні тенденції в мові, відчутним залишається й потік запозичень та кальок із російської, які переходять на шпальти ЗМІ («тусовка», «прикол», «дерибан», «відкат», «розрулити»).
Чи можна сказати, що деякі новотвори відображають ставлення мовця до відповідних понять? Як-от «азаровщина»…
Це один із популярних способів творення неологізмів – додаванням суфіксів. Суфікс -щин- переважно позначає якесь суспільне явище, спричинене діяльністю певної особи. Часто він має негативну конотацію (як-от «джангіровщина» у розумінні «продажна, нечесна журналістика»). Цей спосіб словотворення був активний і раніше. Згадаймо: «ждановщина» – політика крайньої реакції, партійної цензури, репресій проти творчої інтелігенції, яку проводив Андрій Жданов, «єжовщина» – масові чистки 1937–1938 років, на чолі яких стояв нарком внутрішніх справ СРСР Ніколай Єжов.
А як щодо слів, які позначають нові реалії в Україні (на кшталт «тітушко» чи «кнопкодави»)?
Такі слова виникли як найменування нової реалії, предмета, поняття в суспільному житті. Наприклад, «кравчучка» – назва візка для ручного перевезення вантажів, який з’явився з переходом до ринкової економіки за президентства Леоніда Кравчука. Або «кучмізм» – термін, який використовують на позначення часу правління Леоніда Кучми. Ці слова вже є у Вікіпедії. До цієї категорії можна зарахувати й «тітушків» – молодиків спортивної статури, які з’являються там, де починається надмірна громадянська активність, щоб її «заспокоїти». Це слово уже також зафіксовано в деяких онлайнових словниках.
Крім суспільно-політичних неологізмів є багато інших. Наприклад, терміни права, уживані в суспільно-політичному дискурсі ЗМІ («прайвесі»), філософські, соціологічні та психологічні терміни («псі-фактор»), лексика на позначення соціально-економічних реалій («бізнес-інкубатор»), неологізми у сфері культури («арт-менеджер», «перфоменс»), спортивна термінологія («сноубордист», «фристайл») і багато інших.
Окремо треба сказати про широку групу науково-технічної лексики. Приміром, із галузі інформатики («проксі-сервер»), яка з розвитком IT-технологій дуже активно поповнюється новотворами. У сучасному побуті поширилися назви інших технічних пристроїв («біотуалет», «вібромасажер», «фритюрниця» тощо).
Чи мають такі слова шанси потрапити до академічних словників?
Так, і дуже великі. Лексеми-новотвори втрачають свою новизну, якщо їх часто вживають у різних стилях і жанрах. Скажімо, не так давно неологізмами були «дизайнер», «джинси», «бадмінтон», «пилососити», а тепер вони перестали такими бути. Цікаво, що деякі з цих термінів уже навіть вийшли з активного вжитку, хоча жоден із них не був зафіксований в 11-томному Словнику української мови.
Як відбувається кодифікація нової лексики? Яким чином неологізми потрапляють до словників?
Це відбувається в кілька різних способів. Лексикографи включають нові, уже апробовані слова до реєстру чергового видання тлумачного словника літературної мови або видання окремого тому як доповнення до нього. Крім того, є словники, які відображають міграцію лексики від периферії до центру, процеси її актуалізації та пасивізації. Тобто спеціальні – мовних змін. Неологізми фіксують у словниках, які відображають розвиток лексичного складу мови за визначений проміжок часу. У таких лексикографічних працях обов’язково вказують часові межі добору матеріалу на основі заздалегідь окресленого списку джерел. Але, звісно, найбільш оперативно відображають мовні реалії щодня оновлювані електронні словники. Вони дають змогу читачеві, ставши автором, додавати нові слова. Ті з них, які проходять випробування часом, залишаються «узаконеними» назавжди.