У листопаді минає три роки з дня смерті Ірени Андерс (Ірени Яросевич). Більшості українців ім’я цієї легендарної жінки невідоме, адже воно надовго було викреслене з української історії. Та чи варто дивуватися, адже вона не єдина пішла у забуття. Ця талановита українка народилася у складний для України час – час, коли знищувалося все українське. Ірена Андерс (в дівоцтві Ірина Яросевич, артистичний псевдонім Рената Богданська) – українська і польська естрадна та оперна співачка, театральна акторка, кіноактриса.

	Пластовий табір

Офіційна дата народження – 12 травня 1920 року (більш правдоподібна – 12 травня 1917 р.). У 1948 р. вдруге вийшла заміж за Владислава Андерса (йому було вже 56 років), і вони переселилися до Великобританії. У них народилася донька Анна-Марія. Ірена Яросевич здобула широку популярність серед польської еміграції.
Приємно, що ім’я Ренати Богданської та її творчість повертається в Україну. Велику роботу у цьому напрямку зробили професор Львівської музичної академії ім. Лисенка, фахівець галицької ретро-музики Олександр Зелінський, співак галицького ретро Орест Цимбала. Не менш важливу роботу провів британець українського походження, журналіст Богдан Нагайло з Великобританії. Нещодавно він презентував свій документальний фільм «Рената Богданська», відшукавши україномовні записи співачки, уривки з фільмів і досі невідомі фотографії. Цей фільм став значним внеском для повернення імені Ірени Яросевич на рідну землю. Пропоную читачам тижневика «Час і Події» інтерв’ю з автором фільму паном Богданом Нагайлом.
Пане Богдане, Ви є одним із небагатьох дослідників, котрі повертають Україні забуті імена, зокрема, зі складного міжвоєнного періоду ХХ ст. Розкажіть читачам «ЧіП», хто така Ірена Яросевич?
У другій половині 30-х років ХХ сторіччя на Західній Україні засяяли дві зірки нового українського джазу і танго – композитор Богдан Весоловський і співачка Ірена Яроcевич. Друга світова війна змусили їх піти різними шляхами. Весоловський виїхав до Канади, де продовжував створювати сучасну українську танцювальну музику. Ірена стала відомою під сценічним псевдонімом Ренати Богданської як польська співачка й актриса. Шлюб з генералом армії «вільної Польщі» Владиславом Андерсом зробив її національним символом. У Лондоні Рената Богданська-Андерс стала Першою Леді польської діаспори. Коли Польща остаточно скинула комуністичне ярмо, Рената отримала найвище визнання від незалежної польської держави.

Ірена Яросевич

Донедавна рання історія українського ретро загалом і Весоловського та Яроcевич зокрема були приховані і маловідомі. Сьогодні вже виявлено багато нового і несподіваного в біографіях цих видатних українців. Один із найцікавіших аспектів відкриття в тому, що «польська» зірка Рената Богданська-Андерс – це українка Iрена Яросевич, мати якої була сестрою композитора Остапа Нижанкiвського, якого поляки розстріляли в 1919 р. Iрена належала до Пласту, а її брат дружив з Бандерою i Шухевичем. B 1930-х роках вона стала музою i першим коханням композитора Богдана Весоловського.
Цікаво б дізнатися біографію і долю Ірини Яросевич, адже навколо її імені є багато спекуляцій і суперечок.
Ірена народилася 12 травня 1917 р. у Брунталі, біля Олмоуца, у чеській Сілезії. Її батько – українець, греко-католицький священик Микола Яросевич. Мати походила з польської шляхти. З 1926 р. родина мешкала у Львові. Тут Ірена навчалася співу та грі на фортепіано у Польському музичному товаристві. За словами самої Ірени вона зростала в родині, де плекалися мистецькі традиції. Навчання Ірени у Львівському інституті музики перервалося з вибухом німецько-польської війни у 1939 р.
Ірена була першою дружиною польського актора та музиканта єврейського походження Гвідона Боруцького. Разом з ним після битви на Монте-Кассіно виступила з ансамблем на цій горі, вперше заспівавши одну з найпопулярніших польських пісень – «Червоні маки на Монте-Кассіно замість роси п’ють польську кров».
У 1940 р., у Львові, з польських митців, як місцевих, так і тих, котрі втекли з територій, окупованих німцями, створили чотири колективи, які мали пропагувати польське мистецтво по всій країні – від Одеси до Сибіру. До одного з них потрапила й Ірена. Під час ІІ Світової війни, разом з ансамблем Генріка Варса, мала численні виступи в СРСР (згадувала про ці поїздки як про вкрай тяжке випробування). Відтак виступала у створеному в 1942 р. ансамблі-театрі «Польський парад» для вояків 2-го Польського корпусу (т. зв. армія Андерса, сформована в СРСР). Разом з ними пройшла шлях від Бузулуку через Іран, Ірак, Палестину та Єгипет аж до Італії. Мала звання поручника Війська Польського.

	Родина Яросевичів у Стрию в 1912. Зліва: Дарія – Даша, Тетяна – Таня, мати Олена Нижанкiвська, батько о. Николай Яросевич, Анатоль

Ім’я Ренати Андерсен є маловідомим, і не лише для широко загалу, але навіть для професійних музикантів. Коли Ви вперше дізналися про цю особистість і що цікавого довідалися?
Я не чув про Ренату Андерс раніше. Вона мене зацікавила тоді, коли я досліджував твори і життя композитора Б. Весоловського та його колег 1930-х років. Це була, головним чином, джаз-капела «Ябцьо» у складі Леоніда Яблонського, Анатоля Кос-Анатольського і Богдана Весоловського. Під час дослідження я виявив, що в 1936-38-х роках у них була солістка Ірена Яросевич. Мене зацікавило, чи ця Ірена є тільки польською солісткою, а чи також солісткою львівського, як вони називали, ті-джазового оркестру Генріка Варса у 1939-1941 роках. Я не знав, чи мої припущення виправдаються, але насправді відкрив дуже багато цікавого і досі невідомого більшості українцям, котрі цікавляться музичною культурою Галичини того періоду. Рената Богданська-Андерс після 1945-46 років стала, можна сказати, іконою польської діаспори вільної Польщі.
Вона успішно виступала у Британії, Франції та Ізраїлі. Записала приблизно тисячу пісень, десь зо сто з них вийшли на платівках. У 1946 р. Ірена знялася у двох фільмах: польському «Велика дорога» (знятий Відділом культури і преси 2-го Польського корпусу) та італійському «Незнайомець зі Сан-Маріо» (разом з Анною Маньяні та Вітторіо де Сікі), дуже часто виступала в польській службі радіо «Вільна Європа» та Бі-Бі-Сі. Після смерті чоловіка у 1970 р. активно опікувалася збереженням пам’яті про нього. Отже, мені вдалося відкрити, що це одна і та ж сама особа.
Чи Вам вдалося доказати її українське походження?
Ірина Яросевич, як я дізнався, була з дуже свідомої родини. Я вважав, що у своєму фільмі необхідно дуже доцільно представити її біографію. Не тому, що я захопився нею як людиною, але як символом складності тієї доби. В її біографії переплітається багато аспектів: польський, український, єврейський, радянський, англійський. Тут багато різних подій, особливо окупація західної України, воєнний період, «Золотий вересень». Це, як уже згадував, зйомки у фільмах, найвищі нагороди незалежної Польщі.

	Брат Iрени Яросевич з Романом Шухевичем		Iрена і Богдан Весоловський, 1937 або 1938 рік

Деякі польські джерела подають, що її мама з польської шляхти, а батько – уніатський священик, котрий завжди підкреслював, що він русин, а не українець. А виходить, що її мама – це Олена Нижанківська – рідна сестра композитора Остапа Нижанківського. А батько – католицький священик, інтернований австрійцями в 1914 році. Він тоді був капеланом у Галицькій армії. Згодом став капеланом греко-католицьких вояків у австрійській армії. Своїх дітей Микола Яросевич виховував у патріотичному дусі. Всі вони належали до ПЛАСТу. Я навіть знайшов підтвердження того, що брат Ірени – Яросевич Анатоль – був у Чорноморському курені. Мені вдалося знайти його підписи на деяких документах поруч із підписом Р. Шухевича. А наприкінці 1920-х років Анатоль переїхав у Прагу, яка тоді була центром українського політичного життя. Ірена теж належала до ПЛАСТу, була активною.
Мабуть нелегким був пошук матеріалів для Вашого фільму?
Звичайно. Я копався в різних матеріалах, старався знайти документацію, щоб підтвердити її родовід. Шукав звукозаписи її виступів, відео, записи в кіно і звукові записи пісень. Завдяки деяким моїм колегам зі Львова та її племінниці із США, себто, дочки брата Ірени Яросевич – Анатоля, який опинився у Нью-Йорку і помер там, мені вдалося зліпити таку картину, і в результаті вийшов дуже цікавий сюжет.
Коли Ви почали проводити це дослідження?
Може, Вас це здивує, але почав порівняно недавно – в 2011 році. Я тоді ще був представником ООН в Анголі. Збирав ті документи протягом одного року за допомогою Інтернету. До речі, мене це коштувало майже життя. Вже практично були зібрані матеріали, і я був готовий монтувати, як раптом у жовтні 2011 року мене схопив апендицит, і я був прооперований у польових умовах в Анголі. Щасливий, що взагалі вижив. Після операції два тижні не міг рухатися. І саме в цей час інтенсивно попрацював, майже безперестанку, над фільмом.

Ірена Яросевич на зустрічі з Папою Римським Іваном Павлом-ІІ

Дружина застерігала мене від такої активності. А через два тижні мене сильно заболіла нога. Мене привезли літаком у Південну Африку. Виявилося, що тріснув тромб, і є велика загроза. Тиждень я пробув у реанімації, а ще тиждень – у лікарні. І тоді жінка каже: «Рената Богданська майже добила тебе. Чи вона варта, щоб віддавати своє життя»? Я відповів по-філософськи, що, мовляв, кожна справа потребує якихось жертв.
Чи Рената Андерс визнавала своє українське походження?
Старші українці розповідали мені, що вона іноді з’являлася в українській катедрі, на концертах та інших подіях. Мабуть, пам’ятала, звідки походить, і яке її коріння.
Деякі дослідники, котрі займаються галицьким ретро 1930-х років, вважають, що вона, нібито, зрадила все українське і втекла до Європи. Ваше ставлення?
Я не хочу її оцінювати з політичної точки зору. Це були складні часи. Вона – жінка при тяжких обставинах. Батько – греко-католицький священик, а в західну Україну прийшли радянські війська. Зрештою, пригадайте її оточення. Тим більше, Весоловського вже не було. То ж і вона шукала спосіб не тільки себе врятувати, але якось жити і розвиватися в нових умовах. Цікаво те, що вона не поверталася відверто до свого українства і своєю мовчанкою заперечувала свою приналежність до України. Розумієте, вона була у складному становищі. Це була жінка генерала Андерса і була лояльна до нього. Невідомо, чи це була любов, чи порядність, але такою вона залишилася до кінця свого життя, вибравши ту роль на сцені життя.

	Ірина Яросевич у ПЛАСТі

Але ми не можемо відкинути те, що вона зробила в 1970-х роках записи пісень Б. Весоловського. Ми знаємо від свідків, що вона таємно підтримувала свого брата і сестру, коли вони опинилися в таборах для переміщених людей після ІІ Світової війни. І навіть сам Андерс відвідував її родину в Нью-Йорку, хоча офіційно про це не знав. Як бачимо, є багато загадкових моментів, про які можна би спекулювати, але я не хочу цього робити. І ще зверніть увагу на те, що генерал Андерс мав поважний голос у вільній Європі з позиції лідера військових сил. Він виступив проти того, щоб повертати полонних українських повстанців до СРСР. А міг би сказати, що це не є громадяни Польщі, і що нам не потрібні люди на заході, які пройшли військовий вишкіл і можуть виявитися ядром української сили, яка бореться за незалежність.
Ще один цікавий момент. Ірена Яросевич у 1946 році знялася у фільмі «Невідомий зі Сан-Маріно» з Анною Маньяні та Вітторіо де Сікі у

Сестра Таня, батько о. Николай, Iрена, мати Олена Нижанкiвська, брат Анатоль

Ріміні, де були інтерновані дивізійники. Знову загадка, і невідомо, чи дізнаємося про це щось більше.
Її дочка Алла-Марія, котра живе у США, казала, що мама ніколи не розповідала про своє українське походження, але не заперечувала, що вона зі Львова і частково – з української родини. Тому я відкрив їй інше бачення і розуміння мами. Натомість, її племінниця, дочка брата Ірини Яросевич – Анатоля, яка теж називається Ірина Яросевич, каже, що не знала про польські корені тітки Ірени Яросевич, і що її тато взагалі уникав розмови про свою сестру. Для неї це було дуже дивно. Вона також не знала, що її тітка знімалася у фільмах і що була відомою співачкою. Коли побачила мої кліпи, то сказала, що я їй відкрив речі, про які не говорили у родині. Думаю, що в родині було велике напруження, оскільки брат Анатоль, як і Весоловський, був з патріотичних націоналістичних кіл, і напевно їм не було вигідно згадувати, що Ірена Яросевич перейшла в польський табір. Але чи вона перейшла туди в сенсі антиукраїнському чи в іншому, то це вже інше питання. Але я не бачу жодної заяви проти українців і не думаю, що Ірена Яросевич відреклася повністю – вона просто одягнула іншу маску і ввійшла в іншу роль. Вона – актриса, а це людина сцени. У неї не було дороги назад. Вона уже ввійшла в те оточення і не могла то все перекреслити і опинитися, скажімо, в таборі для біженців у Німеччині.
А ще я довів документально, що Ірена Яросевич народилася 1917 року, а не три роки пізніше. Тобто, вона померла в 93-річному віці. Але у Вікіпедії і офіційному сайті посольства Польщі у Лондоні вказують, що вона з 1920 року народження. І коли мій колега з Америки хотів у Вікіпедії поміняти ці дані, то хтось із польської сторони не дозволив, посилаючись на якісь там документи. Але то є нові документи, а не архівні з часів її дитинства. Її батько, як священик, щороку здавав звіти у церковну ієрархію, де вказував, скільки є людей в його родині, дату народження і т. д.
Залишається загадкою, що сталося з п’ятою, наймолодшою дитиною. Сама Рената Андерс згадувала про сестру чи брата Степана або Степанію. Можливо, це той брат Степан, котрий загинув в УПА. У своєму альбомі під фотографією вона написала, що дуже любила С. Виглядає, що зробила з нього дівчину. На основі тих документів, які я отримав від Інституту церковної історії, дізнався, що то був хлопець, котрий «пішов у ліс» і пропав у 1940-х роках. Це потребує окремого дослідження в архівах СБУ…

Довідка

Богдан Нагайло народився 1952 року, в невеличкому англійському містечку Вулвергемптон. Навчався у м. Лінц (Австрія), а також – у канадському Вінніпезі, де в 1975 р. здобув диплом магістра. Завершив навчання (1975-80 рр.) у лондонській школі економічних і політичних наук.
Пан Богдан репрезентує соборну Україну: мати з Чернігівщини, а батько – з Тернопільщини. До 5 років життя не розмовляв англійською. Пригадує, коли йшов до школи, то батько навчив його кілька необхідних фраз. Коли бавився з англійськими дітьми, то їхні батьки часто жалілися батькам Богдана, що ви тут, мовляв, заражаєте наших дітей якоюсь екзотичною мовою.
Богдан Нагайло – відомий журналіст і публіцист, автор двох книг і численних статей, звітів та аналізів на радянську тематику. Співпрацював із популярними виданнями «The Spectator», «The Times», «New Statesman», «The Wall Street Journal», «Observer», «Guardian», «Economist», «American Spectator», «Encounter». Дослідник «Amnesty International». Був директором української служби радіо «Свобода» (1979-1991). Кілька років був співдиректором дослідного відділу при радіо «Свобода» в Мюнхені – найбільшого на заході дослідницького центру у справах СРСР. У 1989 році розпочав тісну співпрацю з В. Чорноволом, братами Горинями та іншими дисидентами.
З 1994 до 2013 року був старшим радником з політики Верховного комісара ООН у справах біженців та його представником з особливих питань у Білорусі, Азербайджані та Анголі.
Книжка пана Богдана «Протиріччя» була першою книжкою з історії національної проблеми народів СРСР від 1917 до кінця 1980 років. Вона мала величезний успіх. Спочатку вийшла англійською, а згодом було японське видання, два італійські й одне французьке. Вона була якраз на часі і практично стала підручником в університетах. Завдяки цій книжці пан Богдан потрапив на роботу в ООН.
Зараз пан Богдан на пенсії. Займається публіцистичною і науковою роботою.