Мабуть, не перебільшу, якщо скажу, що виступи гурту «Зрада» впродовж двох днів Uketoberfest стали справжнім подарунком меломанам. Запальні українські музиканти з Вінніпегу давали жару щовечора, а вдень розслаблено, як і належить справжнім рокерам, блукали на фестивальному пляцу. У суботу вдень, коли було взяте це інтерв’ю, ще ніхто не чув їхньої музики, ніхто не встиг їх оцінити та полюбити. Було відомо небагато – канадійці українського походження, грають чи то етно-панк, чи то етно-реггей. Знайомство з фронтменом цієї команди – Андрієм Михальчишиним – відкрило очі на те, наскільки самобутньою є «Зрада». Спокійний та усміхнений музикант у футболці «Iron Maiden» майже нічим не вирізнявся, за винятком майже двометрового зросту, з-поміж гостей. Охоче погодився на інтерв’ю й одразу вразив мене своїм знанням української мови (його лексику я спробувала зберегти). А, наприкінці – тим, що, виявляється, Андрій – вчитель історії Канади. Отак-от :)

Андрію, вас усіх, звичайно, побачать на сцені, але давай ще й зробимо формальне представлення гурту.
У гурті нас є шестеро: я – Андрій Михальчишин, Добріян Трач, Андрійко Семанюк, Михась Чаблюк, Алекс Дерлаго, Миколай (Нік) Лучак.
А чому така назва?
Це – гарне запитання. Починали ми всі колись в різних оркестрах. Ми грали на весіллях, на забавах, але не власні пісні, а народні. Трохи рок-н-роллу. Потім створили новий гурт, бо хотіли грати щось нове, оригінальну музику. І вирішили обрати якусь цікаву назву. Щось таке незвичайне. Ми вибрали це слово, але не знали, що в Україні воно має таке негативне значення.
Але ж ви розмовляєте українською...
Між собою ми розмовляємо англійською. Я знав, що це слово існує, але не думав, що воно має настільки негативне значення. Нас люди часто питають: «Чому «Зрада»? Це таке негативне слово. Виберіть нову назву». Але вже пізно. Ми грали довго у Вінніпегу на весіллях, на забавах. Це була одна і та ж музика, все було подібне. А ми казали, що хочемо щось інше. Тому я думаю, що це – своєрідна «зрада» тій старій та нецікавій музиці (посміхається).
Скільки ваш гурт, загалом, існує? Коли ви почали грати разом?
Ми граємо вже дуже довго, вже 8 років.
Склад гурту коли-небудь змінювався?
Так, кілька разів.

А як ви взагалі зустрілись?
Я знаю більшість учасників гурту з дитинства. Когось з церкви, когось з Пласту – з української громади. Інші просто прийшли до нас, бо хотіли грати з нами.
На яких інструментах ти граєш?
Я граю на гітарі і на трубі. Але, здебільшого, я співаю. Граю на трубі і співаю.
А хто у вашому гурті соліст?
Насправді у нас такого немає. Я співаю більшість пісень. А також Михась й Андрійко співають. Але я, напевно, співаю найбільше. Отакий у нас колектив.
Ви існуєте вже 8 років, а які у вас здобутки за цей час? Маєте власні записи?
У нас вже є 2 диски. Перший так і називається «Зрада». Він вийшов 4 роки тому. А два роки тому записали альбом «Етномашина». А ще 8 років тому щось награли на диски, роздали друзям. Але це не було на продаж. Тому я це не враховую.
Коли говорили про ваш приїзд, то казали, що ви десь схожі з «Гайдамаками». Моє наступне питання комплексне: по-перше, як ти визначаєш ваш стиль, а по-друге, кого зі сучасних українських гуртів ти найбільше знаєш, і хто тобі найбільше подобається?
Я зростав у сім’ї, в якій розмовляють українською і англійською. Батько слухав джаз, рок-н-ролл, Black Sabbath, Doors, Jimmy Hendrix. А моя мама слухала українську народну музику. Вона грала на клавішних і співала народні пісні. Я також ходив до Пласту, ми там теж співали українські народні пісні. Тому я слухав і українську музику, і сучасну американську. Відповідно, коли пишу вірші чи музику – прагну поєднати ці стилі. Наші мелодії дуже подібні до народних пісень. Але стиль музики, якщо можна так сказати, досить дикий, напевно, ближчий до панк-року. Але часом буває і heavy metal, ska, i reggae. Особливо багато reggae граємо.
Тобто, ти автор музики й віршів «Зради»?
Я пишу вірші і більшість музики. Даю ідею решті хлопців, і ми починаємо грати. Кожен вносить свою пораду чи побажання.
А вірші українською пишеш чи англійською?
Все – українською. Більше того, ми граємо зараз одну пісню, слова до якої написав Оzzy Оsbourne. А ми їх переклали українською. Один вірш (куплет) співаємо англійською. А так, все решта – українською.
Щодо стилю, в якому граємо, то ми над тим не замислювалися. Коли даємо інтерв’ю виданням чи на телебаченні, вони наш стиль називають фолк-рок. Є схожі гурти з Ірландії і, навіть, з Америки. Є один гурт, називається Dropkick Murphys. Вони грають панк-рок, але з так званим келтік (celtic), тобто, надають ірландським пісням стиль панк-рок. Але я помітив, що українська народна музика чомусь дуже добре звучить, коли ми використовуємо дуже голосні гітари і барабани. Вони щось додають до тієї народної музики. Вона стає дуже емоційною.
Ти кажеш, що ви давали інтерв’ю різним ЗМІ. Тому я можу припустити, що ви вже доволі розкручені, принаймні, у Канаді.
У Вінніпезі ми граємо досить часто. Але тепер ми граємо не тільки для українців. Ми граємо для всіх. І нам це приємно.
Тобто, вас запрошують на концерти, фестивалі? Якщо ви раніше на весіллях грали, то де зараз найчастіше виступаєте?
«Зрада» ніколи не грає на весіллях. Ми граємо оригінальну (власну) музику. Люди на весіллях хочуть якісь польки, танго і таке інше. Ми таке не граємо. Людям було важко це зрозуміти. «А що, ви не граєте «Розпрягайте, хлопці, коні»? Ви не можете заграти то?» «Ні, ми граємо оригінальну музику». Їм це було взагалі не зрозуміло. А тепер люди зрозуміли, що ми робимо. Ми тепер граємо у клубах, у барах, кнайпах. Час від часу на фестивалях граємо.
Але в межах Канади?
Ми грали у Нью-Йорку на фестивалі «Союзівка». У Торонто грали колись на українському фестивалі.
Чому частіше не приїжджаєте сюди?
Нас шестеро, і кожен має свою кар’єру і справи. Дуже важко всіх об’єднати для виступу.
Тобто, музика – це не основне ваше заняття?
На жаль, так. Я би хотів щоб так було, але не все так просто.
Тобто, це, скоріше, не професія, а хобі?
Це серйозне хобі, я би сказав.
То ти не сказав, які гурти, яка музика тобі відома з України?
Коли я ріс, я слухав багато «Братів Гадюкіних». Мені вони дуже подобались.
А звідки ви знали про них?
Думаю, що після 1991 року багато такої музики потрапляло до Канади. Дідусь, коли їхав назад з України, привіз зі собою ці касети. Там була Віка Врадій, «Брати Гадюкіни». Я слухав багато «Гайдамаків». Ми робимо щось дуже подібне до того, що вони робили колись. Багато слухав Івасюка. Зараз я знову слухаю «Гадюкіних».
Але «Брати Гадюкіни» співали дуже багато про реалії, яких ти просто не можеш знати.
Звичайно, але тоді це була добра музика, а тепер я більше розумію слова. Я був в Україні 3-4 рази. Я познайомився зі своєю родиною. Тому я вже трохи розумію, про що йдеться у тих піснях.
У кожного з ваших хлопців сім’ї українські чи мішані? Просто дивовижно, що ти так добре розмовляєш українською мовою. Ти ж народжений у Вінніпегу?
Дякую. Моя мама та її батьки народились в Україні. Вони приїхали до Канади після війни, 50-го року. Моя бабуся по лінії батька народилася у Канаді. Тому я – зі змішаної родини.
Але інші члени гурту теж мають українське походження?
Всі мають українське походження, але не всі говорять українською. Наш бас-гітарист не розмовляє українською. Але він 15 років танцював українські народні танці. Він багато розуміє, але не розмовляє. Однак, він далі пізнає ту культуру через танці.
У Вінніпезі велика українська громада?
Так, там є велика громада. Але там нема так багато представників четвертого покоління. Є трохи, але якщо порівняти з Чикаго, то набагато менше. Там багато тих, хто приїхав після війни, та їхніх дітей. Вони там створили свої церкви, музеї. А от третя і четверта хвиля, вони не знають, як разом жити. Шкода, але нові люди – це зміна. А звикнути до змін нелегко. Але осередок там є. І, коли ми граємо, то й українці приходять нас послухати. Однак, я помітив, що українців приходить дедалі менше, і щораз більше канадців. Їм це цікаво. Вони не розуміють вірші, але музика їм цікава, вони танцюють. Це для них щось нове. Нам подобається, що ми можемо грати українську музику для інших. Є такий стереотип, що українська музика – це вареники, ковбаса, вуса – що це якийсь жарт. Ми граємо інше, серйозніше. І люди, чуючи це, кажуть: «Вау, то це є українська музика?» І нам дуже приємно руйнувати ці стереотипи про українську музику.
А до вас у Вінніпег приїжджали якісь гурти з України?
«Гайдамаки» там грали. Ми грали з ними. Ми їх зустріли у Торонто.
Ви були у них на розігріві?
Так. Це було десь 3-4 роки тому. Вони виступали у Вінніпегу, в Едмонтоні, Калгарі. Я знаю всіх тих музикантів дуже добре. Зараз більшість з них грають у Kozak System. Сашка Ярмолу добре знаю. Сестри Тельнюк часто виступали у нас. Більшість українських гуртів виступають у Торонто. Там є значно більше українців. У Вінніпегу є десь 7-8 груп українських танцюристів, а може, і більше. Більшість з них не розмовляють українською, але до холєри добре :) танцюють. Це для них – українська культура. Вони трохи співають. Але для мене мова є важливою. Я би хотів, щоби мої діти говорили українською, знали ті вірші.
Кожен музикант хоче мати якусь кар’єру музичну, навіть якщо для вас це не є основною професією. Ти – канадієць і приблизно знаєш музичний ринок. Чи можна, акцентуючи на етнічній самобутності репертуару, мати комерційний успіх? Вийти на велику сцену, як, скажімо, Gogol Bordello?
Я думаю, так. Ми намагаємося грати для всіх. Я вже казав, що не хочу грати тільки для української громади. Я хочу для всіх грати. І ми стараємось це робити. Щоби люди почули якусь цікаву українську музику. Часом ми граємо на джазових фестивалях.
У Торонто?
Ні, у Вінніпегу. Важко, тому що це не є наша кар’єра. Ми граємо так часто, як можемо. Але коли люди нас чують, їм дуже цікаво. Вони спочатку не зовсім розуміють, але їм починає подобатися. Бо вони ще ніколи такого не чули насправді у Канаді. І в Америці теж. Gogol Bordello – це gipsy-punk. Але вони зараз туди додають багато хіп-хопу, іспанської мови. Вони себе розвивають, щоби продавати більше музики. Я думаю, для нас важливо грати те, що є правдивим, те, що для нас є важливим. Навіть, якщо ми не будемо продавати.
А ви не хочете користуватися англійською мовою, щоб продавати більше?
Люди мене про це часто питають. Але, якби я співав англійською, то це вже не була б «Зрада». Наша ціль – грати нову народну музику, у сучасному стилі. Якби я співав англійською, це було би щось фальшиве.

Фотографії Галини Угриної