Відомому гуртові «Ефіра» виповнюється 10 років. Дата значна, і запам’ятається особливим святкуванням – концертом в оселі СУМу, що відбудеться 23 листопада. До цього колективу я маю особливі сентименти. У 2006 році саме в тодішнього клавішника «Ефіри» – Романа Тиховського – я взяла своє перше інтерв’ю в Америці... Минуло 6 років, гурт зазнав змін, і тем для бесіди стало значно більше. Зустріч із Марком Крутяком – фронтменом, вокалістом і гітаристом групи й клавішником Тарасом Демберецьким – відбулася у невимушеній атмосфері, хоча і у вранішній, незвичний для хлопців час. Розмовляли про все і з гумором: тогорічні гастролі в Україні, джерела натхнення для створення пісень і... за що сварила Марка його мама:). Про це і не тільки читайте в інтерв’ю.

Вважається, що рок-н-рольщики більш нічні люди через концерти та after-party. Ви є справжніми рок-н-рольщиками – совами, чи все-таки, жайворонками?
Т. Д. Ми – справжні рок-н-рольщики, справжні сови.
М. К. (тихенько) Навіть вампіри...
Є інше стереотипне уявлення про рок-музикантів: вони повинні бути суперсексуальні. Тарасе, зізнайся, ти дівчатам у залі підморгуєш?
Т. Д. (сміється) Ну, буває. А буває так, що світло б’є в очі, взагалі нікого не видно. Але ми все одно викладаємося по повній програмі, справжню енергетику публіці даруємо. Щоправда, після концерту деколи виходиш виснажений повністю.
Скажіть, хлопці, хто у вашому гурті має вирішальне слово?
Т. Д. В принципі, ми вирішуємо все гуртом. Але, звичайно, Марко заснував цей гурт, а я – наймолодший учасник гурту.
Тобто, тебе ганяють за пивом і цигарками...
М. К. На загал, ми – команда, разом працюємо і вирішуємо різні питання колективно.
Багато хто тепер каже в Америці – «демократія не працює», тому мусить бути хтось, хто ставить крапку в дискусії. Виглядає, що це ти, Марку.
М. К. Ну, виходить, що так (хлопці сміються).
Якою, здебільшого, є ваша аудиторія – чоловічою чи жіночою?
М. К. Мішанина (усміхається).
Т. Д. Якщо чесно, то я бачу тільки жіночу аудиторію перед собою...:)
Ти, Тарасе, бачиш те, що хочеш бачити. З іншого боку, я була заскочена бачити тебе в гурті. Ти, на мій погляд, відрізняєшся від хлопців, з ухилом у «ґламур». Як ти потрапив до «Ефіри»?

М. К. Як правило, клавішники завжди мають свій стиль, в усіх гуртах. Гітарист, басист, барабанщик – приблизно схожі, а клавішник... він у своєму світі.
Т. Д. Я з Марком почав грати ще дуже давно, років 15 тому. Коли Роман Тиховський поїхав до України, Марко запропонував мені грати в «Ефірі».
Ти вписався психологічно у колектив? Адже ти – єдиний у гурті «не баняк», перепрошую за термін:)? (хлопці сміються).
Т. Д. Я з 8 років тут...
М. К. Вже Тарас того набрався, став одним із нас (сміється).
Вашому гуртові виповнюється 10 років. Коли у 2006 році я брала у музикантів «Ефіри» інтерв’ю, то були лише виступи на невеликих сценах. За 6 років – серйозний прорив: участь у фестивалях, гастролі в Україні. Як ви оцінюєте свій успіх?
М. К. Успіхові чимало сприяла поїздка в Україну. Ми їздили на фестивалі і на концерти у Північну Америку та Канаду, і там була своя публіка. Тепер треба виходити на інший рівень, на весь світ. А після поїздки в Україну з’явилося багато нових проектів – співпраця з такими гуртами, як «Фліт», з якими будемо робити кілька спільних пісень. Також ми відкрили гурт «Патриція» зі Львова, який я вважаю найкращим рок-гуртом в Україні. З ним ми будемо робити спільний альбом. Це дуже молоді хлопці, але вони розкручуються. Нещодавно вийшов їхній сингл – «Тримай тепло».
Чи вислідковували ви динаміку музичного середовища України до гастролів туди? Чи відкрили для себе абсолютно новий світ?
Т. Д. Будь-який музикант завжди цікавиться музикою інших, тим більше, що з Інтернетом це стало дуже просто.
М. К. Але мені здається, що найкращі рок-гурти в Україні не мають розкрутки.
Т. Д. Тобто, ті, хто намагаються залишитися самобутніми, співати лише українською мовою, мати тексти політичного змісту, – їм важче, вони не мають спонсорів.
Розкажіть про свої гастролі по українських містах, де ви виступали, які маєте враження?
М. К. Я був в Україні багато разів, але вперше – з гуртом. Ми були в Тернополі, Івано-Франківську, Чернівцях та Львові. В Тернополі ми виступали на Дні міста, де зібралося 40 тисяч глядачів. Там також брали участь у концерті Тоня Матвієнко, перед нами – Вахтанг Кікабідзе (майже на нашому розігріві:)), а після нас – Степан Гіга. Тобто, в нас була вдала черга на виступ. Люди нас приймали дуже добре, ніколи ми не мали такого контролю над натовпом. Ми вийшли на сцену, і я кажу: «Руки вверх», всі – раз і підняли руки! (сміється). Ми ще виступали в клубі у Тернополі, а на наступний день поїхали до Івано-Франківська. Про це краще Тарас розповість.
Т. Д. У Франківську мали за один день 5 інтерв’ю. Не було часу нормально перекусити, кава в руці – і вперед. Андрій із гурту «Фліт» зробив усе можливе, щоб нас гостинно прийняли.
Чи відчули ви це особливе ставлення через те, що ви – український гурт з Америки?! Уявіть – четверо хлопців, з яких троє – холостяки!:)
М. К. Так, було таке. Наприклад, в останню хвилину нас запросили в Чернівці. Наш приятель і колишній менеджер Руслани Андрій Рудюк, котрий коли був в Америці, сподобав нашу музику і захотів організувати вже тоді наш концерт у Чернівцях. Отже, ми поїхали до цього міста десь об 11 год. вечора в клуб. Чуємо лишу російську мову. Ми виступили, після концерту до нас підішли молоді люди і сказали: «Ми здебільше розмовляємо російською, але нам стало соромно. Ви з Америки приїхали і співаєте українською! Ми також будемо тепер говорити українською».
Т. Д. Було приємно також, що після кожного концерту Марко завжди дякував за гостинність і вигукував «Слава Україні», і у відповідь всюди, навіть у Чернівцях, звучало «Героям слава!»
Хотілося б почути якісь пікантні історії з туру, щось із категорії «є що пригадати, нічого внукам розповісти»...:)
М. К. Чесно кажучи, ми не знали, що то – день чи ніч, вечір чи ранок. Ми провели там 10 днів, але 4 концерти та багато інтерв’ю. Все дуже швидко відбувалося.
Т. Д. Була одна така хохма. Після нашого концерту в Тернополі ми були змучені, але традиційно ніч не закінчується... Знову нові люди, знайомства. Зранку мали вирушати до Франківська. Вранці водій приїжджає на 6 годину, як було домовлено. За півгодини йому вдалося якось підняти Марка і Петра (Петро Крутяк – брат Марка та басист гурту – від ред.). Я зі Стефаном (Зеленко, ударником «Ефіри» – від ред.) – в іншому номері. Розбудити нас не можуть. Час підтискає. Охоронець у готелі каже: «Хлопці, в мене є драбина. Лізьте на другий поверх через вікно у номер і будіть». Так і вийшло. Було тепло, вікно було відчиненим. Петро заліз у вікно, хоч і перелякав нас трохи.
М. К. У Львові нам дуже добре було.
Т. Д. Так, там – найвродливіші дівчата! Шиї боліли за ними постійно услід дивитися (посміхається).
М. К. Мій брат якраз привіз фотографії батькам показати, то там лише дівчачі «принади»:):).
Т. Д. Ще їжа – смачнюща. Пам’ятаю в Львові цукерню – всього хотілося покуштувати. В «Криївці» – теж було класно. Зайшли о пів на дванадцяту, а вийшли о сьомій ранку. Не могли пригадати, як додому приїхали (сміється).
Чому ви обмежилися в турне лише західними областями?
М. К. Хотіли почати з Галичини, де сприйняття було б легшим, перш, ніж рухатися на Схід. Ми якраз плануємо влітку їхати до Центральної та Східної України. Сподіваємося там багато зробити у справі просування україномовної музики. Це будуть спільні гастролі з «Флітом» та «Патрицією».
Як реагували на твою вимову, Марку? Якого мовного досвіду набрався ти сам?
М. К. Всі були вражені моєю українською, знаючи, що я є вже представником третього покоління українців у діаспорі. Я ж помітив, як змінилася мова в Україні з 2002 року, коли я вперше там був. Тоді вона була більше зрусифікована, було більше російських слів. Цього разу я помітив більше англійських слів. Те, за що мене мама сварила – засмічування української мови американізмами – є дуже поширеним у самій Україні. Ще один смішний момент: коли ми були в Києві (2 дні відпочивали), то люди думали, що ми – зі Закарпаття через акцент і манеру говорити.
Які враження від українського сучасного суспільства?
М. К. Коли я був в Україні три роки тому, то люди були веселішими, відчувалася якась надія. А тепер вони інакші, якісь похмурі... В Галичині люди ще дають собі раду, а в Києві живуть більше тією політикою, і всі якісь сумніші.
Чи є у вас усвідомлення того, наскільки ви робите важливу справу, адже немає жодного іншого українського гурту в діаспорі такого ж популярного, як ваш.
М. К. Я можу сказати, що в 70-х роках було кілька спроб робити модерну українську музику. Мій батько був учасником досить популярного гурту «Промінь», який існував у той час. Були й інші гурти. Їхні мрії були: створити музичне середовище в українській діаспорі та поїхати до України і виступити там. Ми – перший гурт із діаспори, котрому вдалося це реалізувати частково. Були, звичайно, інші гурти, які туди їздили, але мали один концерт. У нас же було турне. Мій батько сказав: «Хлопці, ви представляєте всіх нас». І це була велика честь, і ми хочемо це продовжувати. Зараз є молоді люди, які створюють гурти, я знаю, в Канаді, на Сході Америки, котрі нам кажуть, що ми вплинули на їхню творчість. Вони звертаються до нас за якимись порадами, і ми завжди їм допомагаємо. Ми віримо в те, що настав час створити в діаспорі ринок україномовної музики, тому потрібно більше гуртів. Хочеться побачити таку велику і різноманітну музичну «сім’ю».
Що ще заплановано на найближчий рік?
М. К. Ми якраз записали новий сингл, наступного тижня буде реліз. Пісня називається «Рідня», яка написана про наші почуття на основі вражень від поїздки в Україну. Також, як ми згадували, передбачаються спільні проекти з українськими гуртами влітку. А ще маємо в планах їхати до Канади з концертами і на фестивалі.
Марку, коли ти пишеш музику, вірші, на кого ти при цьому орієнтуєшся, хто є твоїми музичними «вчителями»?
М. К. Важко сказати, багато. Колись слухав Muse. Слухаю народну, класичну. Все переслухане мало на мене вплив. За 10 років уже виробився якийсь власний стиль, «почерк». Слухаю сучасну музику, додаю якісь новітні речі.
Т. Д. Не можу не згадати, який великий вплив мають наші генії, такі, як Івасюк, Білозір – їхня творчість є фундаментом сучасної української музики.
М. К. Погоджуюсь. Можна сказати, що Івасюк мав найбільший вплив на нашу творчість. Він поєднав класичне та сучасне і створив чудову популярну музику.
23 листопада – ваш концерт на відзначення 10-річчя гурту в осередку СУМув українській околиці. Яка передбачається програма?
М. К. Будемо мати відеопривіти та виступи гуртів «Фліт» та «Патриція» – це цікаво, ніби ці гурти будуть відкривати наш концерт. Планується виконання наших пісень від першого до четвертого альбомів. Виконаємо як популярні, так і ті, які вже дуже давно не грали. Буде також відео про нашу поїздку в Україну. Одним словом, грандіозне шоу світла, лазерів, музики! Наприкінці також буде вечірка з музикою діджея. Приходьте на концерт – буде гарно.

Розмовляла
Світлана Іванишин-Угрина, Чикаго. Спеціально для «Час і Події»