Що ми знаємо про гобелен? Це один із різновидів декоративно-ужиткового мистецтва, стінний безворсовий килим із сюжетною або орнаментальною композицією, витканий вручну перехресним переплетенням ниток. Усім відомо, що це, по суті, настінний килим з витканими складними сюжетно-тематичними композиціями, зображеннями різних розмірів, призначений для оздоблення інтер’єру житлових та побутових приміщень. Про художницю – майстриню з мальовничої Буковини, яка спеціалізується на виготовленні цих килимів-картин, наша розповідь.
Вербіцька Ольга Омелянівна походить з Буковини і проживає у Чернівецькій області, місті Вижниці. Фах – художник-педагог. З 2009 року – член спілки дизайнерів України. З 2002 року – член всеукраїнської жіночої громадсько-просвітницької організації Союз Українок. Навчалась у Вижницькій художній школі по класу живопису та малюнку та у Вижницькому училищі прикладного мистецтва ім. В. Ю. Шкрібляка (нині коледж), відділення художньої вишивки, де і додатково отримала знання зі спеціальності «художнє ткацтво». Згодом навчалась у Кам’янець-Подільському педагогічному університеті ім. В. П. Затонського. Нині – викладач Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича на факультеті образотворчого і декоративно-прикладного мистецтва, працює на кафедрі декоративно-прикладного мистецтва.
Ольга Омелянівна спеціалізується на виготовленні гобеленів, які виконані традиційними видами ткання (ручне ткацтво поєднане з авторськими техніками), експериментальний текстиль. Вона є учасницею регіональних, обласних виставок та  міжнародних конкурсів в Україні. Її творчі роботи є у приватних колекціях України, Росії, США, Канади, Польщі, Румунії, Італії.

У своїх роботах пані Ольга використовує сміливі та оригінальні, іноді суперечливі тенденції формоутворення об’єктів дизайну текстилю, які виявляються і розвиваються у царині унікальної авторської творчості. Мисткиня вже виробила власний «почерк», однак постійно перебуває у творчому пошуку, є активною у мистецькому просторі.
Гобелени – не просто мистецький твір, не декоративна вставка в інтер’єр – це частина душі художника, переплетені нитками його думки, мрії, радощі, переживання й почуття, це таємна розповідь душі зі складним сюжетом, який схиляє до роздумів. Гобелен має великі можливості щодо передачі інформації від художника до шанувальника мистецтва.
Гобелени виготовляють із кольорових шовкових та/або шерстяних ниток. Гобелени, виткані в Україні, вирізняються декоративністю, яка полягає у використанні обмеженої колористичної гами, у контрастних колірних і тональних зіставленнях, узагальненні форм. Це надає гобелену своєрідності, вирізняє з-поміж аналогічної продукції інших країн. Українському гобеленові завжди були властиві лірико-оповідний характер, тісний зв’язок з мотивами пісенного фольклору, які залишаються і сьогодні провідними темами у творах українських митців.
Часто гобелени називають килимами-картинами. І справедливо, оскільки це мистецтво близьке до станкового живопису, використовує його прийоми і методи: глибинно-перспективний спосіб передачі простору, реалістичне трактування зображення, сюжетність. Але гобелени – це не просто виткані картини. Однією з неодмінних вимог до гобелена завжди була необхідність його декоративного вирішення.
Прикметною ознакою сучасного гобелена є застосування різноманітних технік та використання поряд із традиційною вовняною пряжею сучасних матеріалів (ниток із конопель, шовку), що надає гобелену своєрідної фактурності й пластичності.
Виготовлення гобеленів – складний вид ткацького мистецтва. У функціональному сенсі гобелен являє собою стінну шпалеру з фігурними та орнаментальними композиціями, як правило, не тільки тепловою та акустичною ізоляцією приміщень, але одночасно є їхньою прикрасою. Віддавна гобелен вважався вишуканим видом мистецтва, доступним лише забезпеченим людям.
Світ, переданий засобами ткацтва, здавна хвилював творчу уяву. Гобеленове мистецтво було відоме ще у Греції і Римі (перші сторіччя н. е.), де прикрашали свій одяг невеликими гобеленовими вставками з реалістично трактованими зображеннями людей, тварин, квіток. Великого поширення набув гобелен у західній Європі, передусім, у Франції. Власне, назва «гобелен» походить із XVII ст. і пов’язана з розміщенням новоствореної паризької мануфактури в готелі «Гобелен», котрий був куплений у нащадків відомого фарбаря Жана Гобелена. Невдовзі ця назва закріпилась за усією продукцією мануфактури гобеленів, а згодом, з поширенням цих килимів у Європі, стала загальновживаною.
На Першому міжнародному вернісажі художнього текстилю (Лозана, 1962 р.) Ле Корбюзьє висунув нове поняття «мюральномад», яке стосується двох основних функцій гобелена: він повинен висіти і легко переноситись з місця на місце (стосовно до стіни – mural, до перенесення – nomad).
З 18-го і 19-го сторіч спеціальне визначення гобелена обмежувалось лише важким, двостороннім, викроєним або ілюстрованим, але витканим вручну текстилем, зазвичай, у формі підвісної або оббивної тканини.

 

 

 

Гобелени, зазвичай, виготовляються поодинокі або комплектами. Комплект гобеленів – це група індивідуальних творів, схожих за сюжетом, стилем та технікою виконання, призначених для вивішування разом. Число таких складових частин у комплекті може варіюватися залежно від параметрів стін покриття. Проектування комплектів отримало найбільше поширення в Європі, починаючи зі Середніх віків і до 19-го сторіччя. Комплект 19-го сторіччя «Життя Луї XIV», розроблений королівським художником Шарлем ле Бруно, містив у собі 14 гобеленів і 2 додаткових вставки. У 20-му сторіччі кількість складових частин комплектів була значно меншою. Приміром, «Полінезія», дизайн якої належить сучасному французькому художнику Генрі Матіссу, складається лише з двох частин, і «Мон-Сан-Мішель», витканий на основі картону сучасним гравером і скульптором Генрі-Джорджі Адамом, є триптихом (складається з 3-х вставок). Аж до 19-го сторіччя в Європі гобелени зазвичай замовляли комплектами, і замовлення включало не тільки настінні гобелени, але також гобеленні тканини для оббивки меблів та інших предметів інтер’єру. Однак більшість гобеленів використовувалася як засіб мобільної монументальної декорації для великих архітектурних поверхонь.
На Заході гобелени традиційно були колекційним мистецтвом, яке поєднує в собі талант художника або дизайнера одночасно з майстерністю ткача. Хоча ткач і був максимально ретельним послідовником стилю художника, він міг відхилятися від нього і застосовувати власні здібності і художню індивідуальність. В епоху Ренесансу гобеленами стають і виткані репродукції картин, і ткач перестає сприйматися як асистент художника, стаючи лише його імітатором. У середньовічній Франції та Бельгії також, як і сьогодні, ткач відтворює в гобелені роботу художника. Гобелени, виткані безпосередньо їх автором-художником, є величезною рідкістю.
Самоосвіта, ерудиція, рівень особистого обдарування і бачення навколишнього світу – важливі складові творчості майстра гобеленів. Гобелен – це синтез трьох мистецтв: живопису, скульптури й архітектури, велике живописне полотно, в якому відтворено світосприйняття, переживання й почуття. Гобелени бувають дуже різними: у вигляді гобелен-панно, просто декорації на стіні, гобелен-картини або міні-гобелену. Він створює естетичний затишок в оселі.